Одна з найвідоміших бразильських письменниць Олена Колодій: дочка українських емігрантів першої хвилі

Олена (Хелена) Колодій – одна з найвідоміших представниць бразильської літератури – тісно пов'язана з українською діаспорою країни: українська та бразильська поетеса, перекладачка, авторка цілої серії поетичних збірок – загалом їх вийшло близько двадцяти. Колодій також перша жінка, яка складала твори в жанрі хайку – невеликі вірші з глибоким, проникливим змістом.

У своїй творчості Колодій, хоч би про що вона писала – про життя, природу, загальнолюдську солідарність або занепокоєння своєї душі, – на думку літературознавців та істориків, наголошувала на своєму зв'язку з Україною та її народом – його історією, культурою і, особливо, прагненням до свободи і незалежності. Вони також говорять про її величезний словниковий запас, зокрема прикметників і слів-символів, які дозволяли їй стисло, але водночас максимально ємко виражати не лише думки, а й почуття, що їх відчували – і відчувають – її читачі та шанувальники. "Я не ходжу вулицями, – писала про себе Олена. – Я ходжу у світлі місяця, розмовляючи з зірками".

Дочка емігрантів першої хвилі

Олена Колодій народилася 12 жовтня 1912 року в містечку Круз-Машадо, що розташоване в одному з південних штатів Бразилії, Парана, яке вподобали українці, котрі на зламі ХІХ і ХХ століть утікали за океан у пошуках кращої долі. Її батьки – Михайло, який в еміграції став Мігелем, та Вікторія Шандровська – приїхали до Південної Америки з української Галичини у складі першої хвилі емігрантів. Вони потрапляли до Бразилії за австрійськими паспортами, і працьовитих українців приймали охоче – уряд країни залучав їх на будівництво залізниць, лише за дев'ять років – з 1905 по 1907 роки – на іншому континенті оселилося дев'ять тисяч вихідців з України. Серед них були й Михайло (приїхав до Бразилії 1894 року) з Вікторією (прибула 1911 року), які познайомилися і одружилися вже на новому місці.

Спадковий потяг до культури

У країні, яка спочатку була їм чужою, українці намагалися не тільки триматися разом, а й зберігати свої традиції та культуру. Величезну роль у цьому процесі відігравало товариство "Просвіта", за допомоги та сприяння якого відкривалися українські школи та бібліотеки, створювалися гуртки художньої самодіяльності. Батько Олени був одним із засновників цієї організації в Куритибі, де мешкала сім'я, і членом редколегії першої в Бразилії української газети "Зоря", тож культурою свого народу загалом і літературою зокрема Олена цікавилася з ранніх років. Колодій з дитинства мріяла бути вчителькою – прикладом для наслідування стала для неї рідна тітка, Роза Колодій, яка викладала у школі. Саме вона колись навчила маленьку Олену читати і писати українською мовою, не дивно, що дівчинка хотіла бути схожою на неї. Початкову школу Олена закінчила в місті Ріо-Негро, де спочатку, отримавши диплом вчителя, викладала. Згодом Олена влаштувалася на роботу в Нормальну школу Куритиби, де і вчителювала до самого виходу на пенсію – її вчительський стаж становив 23 роки. Досить швидко Колодій зрозуміла, що лише в рамках викладання їй затісно, і невдовзі почала займатися літературною творчістю.

Спілка української та португальської культури

Втім, можна сказати, що вона займалася творчістю завжди – свій перший вірш Олена написала в тринадцять років, він був португальською мовою. А вже через чотири роки її твір "Сльоза" було опубліковано в літературному журналі O Garoto. Дебют виявився вдалим: Олена отримала чудові відгуки від критиків і читачів, що надихнуло її на творчість – відтоді вона активно почала складати вірші. Перша збірка творів поетеси – "Внутрішній пейзаж" – побачила світ 1941 року. Але оскільки українська мова приваблювала Олену не менше, а, можливо, й більше, ніж португальська, вона спробувала знайти між ними баланс, і їй це вдалося. Колодій зайнялася перекладами творів українських поетів, зокрема й класиків, португальською мовою та їх редагуванням. Завдяки їй португальською можна прочитати навіть твори Тараса Шевченка (як-от "Думи мої" та "Чому мені тяжко"), а її переклади увійшли до збірок "Антологія української поезії", що видавалися в Бразилії у 1959 та 1977 роках, вони вийшли під редакцією іншої бразильської поетеси з українським корінням – Віри Вовк.

Молодь має підтримувати традиції та цінності свого народу

Попри те, що свої вірші Колодій писала португальською мовою, вона завжди наголошувала, що без української культури та літератури її творчість була б неможливою. Її поетичний дар ґрунтувався на злитті двох культур, а одна без іншої зробили б його не лише неповним, а й не таким цікавим. У своїх творах – зокрема, збірці "Нескінченне світло" – Колодій закликала українців в усьому світі, особливо молодь, наслідувати її приклад: підтримувати традиції та цінності, зокрема й культурні, свого народу, чим усе життя займалася вона сама.

Олена Колодій пішла з життя в 91 рік 12 лютого 2004 року в Куритибі, де вона жила і працювала більшу частину життя і де було видано всі її книги. Побачити, як поетеса читає свої вірші, можна у фільмах "Вавилон світла" і "Олена з Куритиби".