Блог | Найбезглуздіша російська війна: як час працює проти агрессора

Коли в лютому 2022 року Москва розпочинала вторгнення в Україну, вона навряд чи думала про те, що свої наступні парламентські вибори проводитиме у декораціях війни, пише Павло Казарін для Slawa.tv.

Вторгнення задумувалося як бліцкриг – і саме тому його назвали "спеціальною військовою операцією". Закладалося, що українська армія не витримає натиску, що населення багатьох регіонів зустріне російську армію як "армію-визволительку", а в Києві дуже скоро запанує слухняна людина, яка потім ухвалить усі рішення, яких від неї вимагатиме Кремль.

Але вже після першого місяця боїв стало зрозуміло, що бліцкригу не вийде. Відтоді Росія веде позиційні бої на сході України. І нинішня війна руйнує всю ту міфологію, яку Кремль роками вибудовував про російське суспільство та російську армію.

Росія десятиліттями інвестувала в ідею власної нездоланності. У те, що будь-яка війна, яку країна веде у "загальнонародному" режимі, приречена на успіх. Хрестоматійний сценарій "важкої" війни для РФ – це коли спочатку ворог наступає, захоплює території, а їхня власна армія змушена відступати, ведучи запеклі бої. Але в рамках цього ж міфу потім війна набуває своєї "народної" якості – і настає перелом. Щоразу після переломного моменту армія починає наступати, ворог відповзає – щоб врешті-решт зазнати поразки.

У нинішній війні все відбувається з точністю до навпаки.

Російська армія розпочала переможний наступ, захопила українські території, але потім була змушена вгамуватися зі своїми апетитами – після того, як її витіснили з Київської, Сумської та Чернігівської областей, а також із Харківщини та Херсона. Відтоді реальність війни дедалі частіше й інтенсивніше повертається на територію самої Російської Федерації. Чи то Курська операція ЗСУ, чи то ракетно-дронові удари української армії по російських НПЗ і складах логістичних компаній.

Якщо в парадній хронології час має грати на користь Росії, то в нинішній війні все відбувається навпаки. Перший період вторгнення дозволяв російським обивателям залишатися в ролі футбольних уболівальників, які стежать за успіхами своєї команди з домашнього дивана. А вже у вересні 2022 року самих росіян змусили вирушити на війну. А згодом вони почали стикатися з неминучими наслідками війни у своїх рідних містах.

Російський бюджет скорочується, ціни зростають, уся внутрішня дискусія в РФ зводиться до питання "на кому економити в першу чергу". Удари по складах Wildberries та Ozon руйнують звичну інфраструктуру повсякденних покупок. Удари по НПЗ призводять до небачених раніше черг на заправках. Цивільна авіація не літає у прифронтові регіони й приречена ламатися набагато частіше через дефіцит західних запчастин. Західні товари давно поступилися місцем китайським аналогам, а звична географія відпусток була змушена переформатуватися під політичні рішення.

Всупереч історичній хронології час працює проти Росії та росіян. Противник не тільки не слабшає, а навпаки – посилює удари по російській території.

Російська армія штурмує Донецьку область довше, ніж тривала вся "Велика вітчизняна війна". А після парламентських виборів цілком може настати друга хвиля мобілізації в РФ – що навряд чи додає спокою самим росіянам.

Результат цих настроїв уже знайшов відлуння в рамках нинішньої парламентської кампанії в самій РФ. Російська влада спочатку допустила до виборів єдину антивоєнну партію "Яблоко". А потім її довелося похапцем усунути з перегонів – мабуть, щоб уникнути "казусу Тихановської". Коли допущений до виборів початковий аутсайдер несподівано для всіх отримує неприпустимо багато голосів. Ймовірно, заклики партії "Яблоко" до миру могли знайти в РФ занадто багато прихильників – через що влада й пішла на скасування свого власного рішення про допуск опозиції до виборів.

З погляду будь-яких історичних паралелей у РФ усе розвивається в неправильному напрямку – і ми бачимо відгомони усвідомлення цього факту.

Формальна підтримка бойових дій поєднується з надією на їхнє якнайшвидше завершення. Формальне схвалення російської армії супроводжується неготовністю сприймати ветеранів СВО як героїв, які мають право на публічну глорифікацію.

Усі учасники війни сприймаються в РФ як люди, які за великі гроші зголосилися на небезпечну роботу – і кількість нулів у їхніх зарплатних відомостях є єдиним, чим росіяни готові з ними розраховуватися. У російського суспільства зі своїми солдатами виключно товарно-грошові відносини.

Владімір Путін виявився одержимим Україною, але ця його одержимість не має взаємності в російському суспільстві – на відміну від тієї ж анексії Криму. Проте захоплення півострова відбувалося швидко й порівняно безкровно – до того ж Крим був вписаний у колективний російський імперський міф. А Авдіївка, Бахмут, Сіверськ чи Покровськ ніколи не були прописані в російському державному міфі – і тому сотні тисяч жертв за захоплення зруйнованих фундаментів цих міст виявляються нічим не виправданими.

Та й сам спосіб ведення війни російською армією теж аж ніяк не піднімає моральний дух росіян. Історія знає немало прикладів того, як воєначальники йшли на величезні жертви заради того, щоб захопити якусь територію до певної дати. Або того, як генерали стирали свої полки заради виконання нерозумного наказу.

Але ми вперше бачимо ситуацію, коли російські командири відправляють своїх солдатів на смерть заради грошей.

Середньостатистичний російський контрактник, який пішов на війну заради великих виплат, стає для свого безпосереднього командира джерелом заробітку. Достатньо відібрати в нього зарплатну картку, вибити пін-код до неї – і потім відправити її власника на штурм. Чим більше втрат – тим більше буде поповнення. Чим більше буде нових солдатів – тим більше зарплатних карток вони принесуть із собою. Російські солдати гинуть не заради просування своєї армії вперед. Вони гинуть заради того, щоб їхній командир зміг привласнити собі їхні гроші.

Дивно, але найбільша російська війна за останні 80 років виявляється найбезглуздішою. Кремль не може придумати для неї пояснення, у яке не соромно було б повірити. Російське суспільство за звичкою заявляє соціологам про підтримку війни – і водночас зневажливо ставиться до її ветеранів. Російські командири перетворили бойові дії на джерело особистого заробітку на загиблих. Російський бізнес стежить за тим, як українські удари забирають у нього сьогодення і майбутнє.

Якщо російська влада зважиться на другу хвилю мобілізації – буде цікаво поспостерігати за наслідками.