Блог | На війну пішов прямо з лекції. Університет почекає, а от Україна – ні
В п’ятницю 25.02.2022 попрямував у Голосіївський військкомат, а вже за кілька днів під ракетними обстрілами підіймалися на вертольотах. Бойові машини поводилися в повітрі, наче качки. Щосили здіймалися вгору, а потім тушками падали вниз. Лякала повна відсутність контролю, раптом що – з гвинтокрила не виберешся, але дісталися місця призначення й виконали поставлене завдання. Місцеві відразу прибігли з їжею та теплим одягом. Якась жінка принесла кошик, а потім зняла з себе рукавиці й додала до щойно принесених речей...
Далі – Миколаїв, Донеччина, Ізюмський напрямок. Хлопчина отримав позивний "Кант", бо обожнював вчення цього філософа, опанував професію снайпера. З рідними зв’язку майже не було, Тростянець з перших днів опинився під окупацією. Вже о восьмій ранку в містечко заповзла танкова колона, а під вечір ворог організував свій штаб. Місцеві жителі переховувалися в підвалі. Нелюди враз пограбували магазини, тож вже в перші дні березня почалася гуманітарна катастрофа. Зникло світло та зв’язок. Дмитро насилу додзвонився рідним та благав виїздити бо буде гаряче.– Синочку, а ти де?– Я неподалік. Все добре.Батьки й гадки не мали, що син на війні, а життя все більше нагадувало фільм жахів. Обстріли ущільнювалися. Колега з дружиною хотіли перейти дорогу, але для жінки вона виявилася останньою. Черга, яка вишикувалася за борошном, була пошматована касетними снарядами. Лікарню розстріляли з танка. Жінки народжували в підвалах: одна – навіть двійню. Батько допомагав копати могили. Знайшов на горищі старі санчата й перевозив на них мерців..Місто звільнили двадцять шостого числа, а за кілька днів – звістка. Приїхали з військкомату з непокритими головами, і все стало зрозумілим без слів. Нема більше Дмитрика. Нема. Відтепер лише спогади.
У дитинстві ходив на всі існуючі гуртки, навіть на квітникарство. Приносив додому пагони та садив у кожному вільному горщику. Замовляв на обід голубці. Гарно вальсував. Читав запоєм. З будь-якої нагоди розповідав притчі. Якось мама зателефонувала, чому не на бальних танцях, а він так захопився книжкою, що про все на світі забув. Багато мандрував і об’їздив автостопом всю Україну. Навчався на історичному факультеті в університеті імені Т. Шевченко, але брав академвідпустку, щоб добровільно пройти строкову службу в армії. Служив у 95-й окремій штурмовій бригаді та вважав, що кожен поважаючий себе чолові має здобути військову професію й раптом що – стати на захист країни. Лише найкращим друзям зізнавався, що не шкода загинути, шкода батьків.
Напередодні гостював удома й запропонував мамі послухати пісню гурту Тартак "Мій лицарський хрест". Показав відео, де худорляві хлопчаки, вчорашні діти, готуються до бою. Повзуть багнюкою, віджимаються, долають перешкоди. Син поїхав, а у неї ще довго лунало в вухах:
Мій лицарський хрест – моя нагородаЗа те, що не впав, за те, що не втік!
Сумська гімназія для обдарованих дітей відтепер носить ім’я Дмитра Євдокименка. Його портрет встановлено на мурах Михайлівського собору.4 жовтня 2023р. Дмитру мало б виповнитися 25 років.
