Кларісі Ліспектор: знаменита бразильська письменниця українського походження

Знаменита бразильська письменниця Кларісі Ліспектор, про яку говорили, що вона "жінка із зовнішністю Марлен Дітріх і талантом Вірджинії Вульф". Вона була настільки вродлива, що художники шикувалися в чергу, щоб написати її портрет – вони зберігаються в будинку в Ріо-де-Жанейро, сама ж вона надихалася творчістю таких майстрів психологічної літератури, як Федір Достоєвський, Герман Гессе, Монтейру Лобату, Бенедикт Спіноза, Кетрін Менсфілд, Розамонда Леман і, звісно ж, Вірджинія Вульф, з якою її часто порівнювали.

Її книжку "Поруч із диким серцем" один із критиків назвав "найвеличнішим романом, який жінка написала португальською мовою". Загалом же Ліспектор залишила після себе вісім романів і вісім збірок оповідань. Найвідоміший її твір – збірка "Сімейні узи", в якій вона писала про життя жінок – як про реальні події, так і про їхнє відображення на внутрішньому світі своїх героїнь. Життя письменниці було тісно пов'язане з найрізноманітнішими країнами – Бразилією, що стала її другою батьківщиною, а також Італією, Швейцарією, Англією та США, в яких вона жила з чоловіком-дипломатом, але почалася історія її життя в Україні.

Бідне, але щасливе бразильське дитинство

Кларісі Ліспектор – Хая Пінкасівна Спектор – з'явилася на світ у страшний час Громадянської війни, 10 грудня 1920 року, в подільському селі Чечельник, що зараз розташоване на території Гайсинського району Вінницької області. Своєї батьківщини вона не пам'ятала – сім'я, рятуючись від єврейських погромів, виїхала спочатку в Європу, а потім до Бразилії, коли їй виповнилося два місяці. На новому місці Спектори спочатку поневірялися з міста в місто, поки врешті-решт зупинилися в столиці штату Фернамбуку, місті Ресіфі, яке за велику кількість каналів, мостів та історичних будівель часто називають "Бразильською Венецією".

Там усі члени родини Спектор змінили українські та єврейські імена на латиноамериканські – тож Хая перетворилася на Кларисі, а до їхнього прізвища додався перший склад – Лі. Незважаючи на вкрай скрутні матеріальні обставини, в яких жила сім'я, коли грошей часом не вистачало навіть на їжу, Ліспектор згодом згадувала про дитинство як про найщасливіший час свого життя. Її заворожувала краса міста і старовинного будинку, в якому вони жили, – це будило її уяву і допомагало складати цікаві, схожі на казки історії. Саме тоді Кларисі, за її власними словами, зрозуміла, що хоче стати письменницею.

"Бідна маленька багата дівчинка"

Перший літературний досвід Ліспектор був пов'язаний із сімейною трагедією – смертю матері, що сталася, коли дівчинці було всього дев'ять років. Тоді письменництво допомогло їй піти з чужого і страшного реального світу, що став чужим і страшним, у світ мрій і фантазій, який вона створювала сама, роблячи його таким, як їй хотілося. Утім, практично відразу ж Кларисі зіткнулася з новими труднощами: написавши свої перші оповідання, дівчинка віднесла їх до місцевого журналу, сподіваючись побачити свою працю надрукованою, але їх не взяли.

Згодом вона пояснювала причину своєї першої професійної невдачі тим, що інші автори, яких залюбки публікували, описували події та дії, тоді як вона писала про почуття – редактори вважали, що така література навряд чи приверне увагу читачів. Тоді ж Кларисі написала свою першу п'єсу – "Бідна маленька багата дівчинка", яку теж не опублікували. Після закінчення коледжу Кларісі, сім'я якої на той час переїхала до Ріо-де-Жанейро, вступила на юридичний факультет університету. Туди її привело прагнення скрізь і в усьому встановлювати справедливість, через яке вона часто вступала в конфлікти з однолітками – дівчині здавалося, що, будучи адвокатом, вона зможе робити це на професійному рівні. Попри те, що Ліспектор була першою студенткою на курсі, юристом вона, вирішивши серйозно зайнятися літературою, не працювала жодного дня.

"Кларисі – це ураган!"

Першим твором Ліспектор, що побачив світ, стало оповідання "Тріумф" – його було опубліковано, коли їй було 19 років. Щоб набратися життєвого та професійного досвіду, Кларисі вирішила попрацювати журналісткою – вона співпрацювала з газетою A Noite, де писала в найрізноманітніших жанрах – від репортажів до інтерв'ю, вела жіночу колонку у виданні Diarie de Tarde, а також вчителювала і займалася репетиторством – її спеціалізацією була португальська мова. Досвід викладання ліг в основу найзнаменитішого твору Ліспектор – "Поруч із диким серцем", опублікованого 1944 року. Він став справжньою літературною сенсацією, працю високо оцінили як читачі і критики, так і колеги, які не шкодували для Ліспектор яскравих епітетів. "Кларісі – це ураган!" – захоплено стверджував один із них.

Країни, книжки та діти – народжені та народжені

Під час навчання в університеті Кларисі почала зустрічатися з Маврі Гуржелем Валенте, який навчався з нею на одному курсі, 1943 року, після закінчення вишу, вони одружилися. Початківця, але перспективного дипломата Валенте відправили в Італію – в Неаполь, де стояв Бразильський експедиційний корпус, який воював проти нацистів на боці союзників. Кларісі вирушила з чоловіком, вона працювала санітаркою у військовому госпіталі, а у вільний час займалася літературною творчістю – у Неаполі вона написала свій другий роман, "Люстра". Потім була Швейцарія, де вона народила сина Педро і написала свій третій роман – "Місто в облозі". Наступною країною, до якої направили на службу Валенте, стала Англія, де вона могла б народити другу дитину, але в неї стався викидень, який вона важко переживала. У США, куди Кларісі з чоловіком вирушили 1952 року, вона прожила шість років, народила другого сина, Пауло, і продовжувала писати. Але в неї все більше часу займали обов'язки дружини дипломата – їй доводилося зустрічатися з різними людьми, організовувати звані вечори. За словами самої Ліспектор, вона займалася цим, тому що такими були її обов'язки, але робила це з огидою, та й у стосунках із чоловіком намітилася серйозна тріщина. Зрештою, вона кинула Валенте і, забравши синів, повернулася до Бразилії, за якою всі роки мандрів дуже сумувала.

Чорна життєва смуга

Почався не найлегший період у житті Ліспектор: її переслідували матеріальні труднощі та складнощі з публікацією її творів, а внаслідок нещасного випадку вона, заснувши з цигаркою, ледве живцем не згоріла у власній квартирі. На той час письменницю рятувала лише її творчість – вона закінчила роботу над збіркою оповідань "Родинні узи", за яку отримала чергову літературну премію, та написала романи "Яблуко в темряві" і "Пристрасть очима Г.Х". Життя також подарувало їй нове кохання, але стосунки з поетом Паоло Мендесом Кампосом тривали недовго – її обранець був одружений і йти з сім'ї не збирався.

Література, живопис, репетиторство, переклади

В останні роки життя письменниця спробувала себе в нових жанрах – дитячої та містичної літератури, а коли її звільнили з журналу, в якому вона працювала, почала малювати і навіть повернулася до репетиторської діяльності. Ліспектор також активно займалася перекладами португальською мовою творів своїх улюблених авторів – Агати Крісті, Оскара Вайльда та Едгара Аллана По. 1977 року побачив світ її останній роман – "Час зірки", який 2016 року було перекладено українською мовою. Незабаром після цього Ліспектор потрапила до лікарні, де лікарі поставили їй страшний діагноз – неоперабельний рак. Знаменитої бразильської письменниці не стало 9 грудня 1977 року – до свого 57-річчя вона не дожила один день.