Його неможливо було дістати: який мотоцикл хотіли всі в СРСР

Автомобільна промисловість в СРСР виробляла продукцію, дуже далеку від поняття якість. Стосувалось це як авто, так і мотоциклів. Саме тому ті рідкісні закордонні моделі, які потрапляли за залізну завісу, ставали культовими, перетворювались на предмет обожнювання.

Так сталося і зі східнонімецькими мотоциклами марки MZ. У Радянському Союзі вони з’являлися нечасто, але кожен такий байк одразу привертав увагу і викликав щире захоплення. OBOZ.UA розповідає його історію

Як з’явились мотоцикли MZ

На початку 1970-х у НДР почали випускати модель MZ ES 250/2. Вона разюче відрізнялася від звичних для радянських водіїв мотоциклів. Машина оснащувалася одноциліндровим двотактним двигуном об’ємом 243 куб. см, який розвивав 19 кінських сил. При цьому витрата пального залишалася доволі скромною – близько 5 літрів на 100 км, а максимальна швидкість сягала 120 км/год. Чотириступінчаста коробка передач і повітряне охолодження забезпечували надійність у різних умовах експлуатації.

Чим MZ приваблював радянських мотоциклістів

Для тих, хто звик до радянської техніки аналогічного класу, такі характеристики виглядали майже ідеальними. Особливо вражала можливість встановлення бокового причепа при відносно невеликій вазі самого мотоцикла – лише 162 кг. У СРСР мотоцикли з коляскою зазвичай були масивними й незграбними, тому легка модель із такою опцією викликала справжній інтерес.

Після оновлення конструкції інженерам вдалося ще більше вдосконалити показники: масу зменшили до 135 кг, а потужність підвищили до 21 кінської сили. Максимальна швидкість зросла до 130 км/год, водночас витрата пального залишилася на тому ж рівні – близько 5 літрів на 100 км.

Як MZ потрапляли до СРСР

У самій НДР придбати такий мотоцикл не становило проблеми. Проте вивезти його до Радянського Союзу могли лише ті, хто тривалий час перебував там через роботу чи службу. Навіть у такому випадку питання запчастин залишалося складним – їх доводилося діставати через знайомства або привозити при нагоді.

Попри це, певна кількість мотоциклів MZ все ж опинилася в СРСР. На дорогах вони були великою рідкістю, і кожен такий екземпляр одразу впадав в око. Незвичайний вигляд, глибокий, але не гучний звук двигуна, а також відсутність звичного диму справляли сильне враження на молодь, яка до того бачила подібну техніку хіба що на екрані.

Що цінували власники

Ті, кому пощастило стати власником MZ, вважали це великою удачею. Мотоцикл добре переносив тривалі поїздки, а двигун стабільно працював у різних режимах — як на низьких, так і на високих обертах. Оновлені версії впевнено поводилися на будь-якому покритті — від асфальту до ґрунтових доріг. Байк не втрачав стійкості в поворотах і був досить простим у керуванні навіть для недосвідчених водіїв.

Раніше OBOZ.UA розповідав, навіщо радянські водії клали футбольний м’яч під заднє скло автомобіля.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.