Ерік Нестеренко: етнічний українець і син героя Січової дивізії армії УНР, який став зіркою НХЛ

Ерік Нестеренко – зірка НХЛ, який виграв Кубок Стенлі під час золотої ери цієї організації. Він двічі ставав учасником Матчу всіх зірок – у 1961 і 1965 роках. Більшу частину своєї спортивної кар'єри Нестеренко провів центрфорвардом у "Чикаго Блекгокс", з цією командою він 1961 року здобув найвищу хокейну нагороду – Кубок Стенлі. Також за цей час він встановив своєрідний рекорд: зіграв 1 219 матчів, забив 250 шайб і зробив 324 результативні передачі. Нестеренко також відомий тим, що, не відволікаючись від спортивної кар'єри, здобув дві вищі освіти, що нетипово для гравця НХЛ.

Героїчна біографія батька

Ерік Нестеренко народився 31 жовтня 1933 року в родині українських емігрантів, які втекли за океан від радянської влади. Його батько, уродженець села Рудня Козелецького району Чернігівської області Яків Нестеренко, здобув гарну освіту – зокрема, він знав шість іноземних мов, серед яких були англійська, французька та німецька. Він також входив до складу Січової дивізії армії УНР, брав участь у другому зимовому поході Юрія Тютюнника. З такою біографією залишатися в Україні було небезпечно, і сім'я Нестеренків вирішила емігрувати – спочатку вони виїхали в Чехословаччину, а потім – за океан. Їхньою новою батьківщиною стала канадська провінція Манітоба, точніше – розташоване в ній маленьке шахтарське містечко Флін-Флон, де і з'явився на світ син Якова, Ерік. Уже в Канаді старший Нестеренко написав книгу спогадів про боротьбу з радянським режимом, був керівником Ліги визволення України, став лицарем Хреста Симона Петлюри та Військового хреста. На новому місці Яків Нестеренко не змінив своєї активної громадської позиції: він обстоював права членів української діаспори та активно пропагував українську мову.

Захоплення "чистим хокеєм"

В інтерв'ю Ерік називав Флін-Флон, у якому минуло його дитинство, "забутою богом дірою", але водночас наголошував, що його дитинство було щасливим і – красивим: ідеально білий сніг, північне сяйво, чисте повітря. Майбутнього спортсмена не лякали холоди – морози, навіть дуже сильні, були сухими, тому переносилися відносно легко. Навпроти будинку розташовувалася ковзанка, тож Нестеренко – за його власними словами – розпочав кар'єру хокеїста у... чотири роки. Про спеціальне хокейне спорядження Ерік на той час міг тільки мріяти, батьки купили йому лише ковзани та ключку. В іншому в хід йшли будь-які підручні матеріали: так, ноги – щоб уникнути травм – він обертав товстими журналами, які перев'язував мотузкою. Ерік і його друзі грали для власного задоволення доти, доки батьки не починали кликати їх додому, не розділяючи час на ковзанці на періоди та перерви, – сам хокеїст називав такий підхід "чистим хокеєм".

Крайня худорба кар'єрі не завадила

У дитинстві Еріка вирізняла крайня худорба, через що на кар'єру на льоду, на думку оточуючих, розраховувати не міг. Але хлопчик, який буквально марив хокеєм, продовжував грати і в Торонто, куди з часом перебралася сім'я. І – домігся свого: з шістнадцяти років він уже виступав за напівпрофесійні команди, отримуючи по двісті доларів на тиждень – значна сума для підлітка. Його приємно дивував той факт, що за заняття улюбленою справою йому ще й платили гроші.

Перший клуб і перша вища освіта

Коли Еріку виповнилося вісімнадцять, його зарахували до професійного клубу – "Торонто Мейпл Ліфс". Тоді ж йому запропонували безкоштовно здобути вищу освіту в університеті Мічигану, але його тренер був категорично проти – він боявся, що Ерік пропускатиме важливі ігри, і, щоб втримати свого центрфорварда, запропонував йому підписати контракт. Але від навчання Нестеренко не відмовився – у результаті він став першим у НХЛ гравцем, який здобув вищу освіту. На тому, щоб син поєднував спорт із навчанням, наполіг його батько, який розумів, що гра в хокей – занадто ризиковане заняття, щоб будувати на ньому своє майбутнє.

З "Торонто" в "Чикаго Блекгокс"

У "Торонто" Нестеренко грав недовго – незабаром за 40 тисяч доларів його продали в "Чикаго Блекгокс", причому про трансфер сам Нестеренко дізнався з новин – керівництво клубу не поставило його до відома про це. Але те, що трапилося, жодним чином не позначилося на його кар'єрі – зіркою НХЛ і володарем Кубка Стенлі Нестеренко став саме в "Чикаго Блекгокс" – команді, з якою була пов'язана більша частина його життя в спорті. Одночасно він здобув другу вищу освіту, закінчивши університет Торонто. Востаннє Ерік Нестеренко вийшов на лід у 40 років.

Професійний хокей схожий на акторську гру на сцені

В інтерв'ю Нестеренко часто говорив, що професійний хокей схожий на акторську гру на сцені: ти весь час на очах, на трибунах двадцять тисяч глядачів – вони кричать, руками махають, аж в очах рябить, і це п'янить. Спортсмен пам'ятав усі свої матчі, але про один згадував особливо часто: це було навесні 1961 року, під час півфіналу "Чикаго" зі знаменитим "Монреалем". За п'ять хвилин до кінця матчу, в якому "Чикаго" несподівано для всіх перемагав із рахунком "3:0", усі глядачі в єдиному пориві захоплення встали зі своїх місць. "Та й самі ми, – говорив згодом Ерік, – після фінального свистка буквально злетіли до небес".

"Травм у нас бояться як вогню"

З роками ставлення до гри в Нестеренка змінилося, та й сам хокей став іншим: він був набагато брутальнішим, ніж за часів його молодості. Отримати травму стало дуже легко, а вона, будучи серйозною, означала фінал хокейної кар'єри та, як наслідок, успішного життя – мало кому вдавалося після таких подій знову встати на ноги й почати життя заново. Але найстрашнішим, на думку Нестеренка, було те, що в таких випадках спортсмен припиняв існувати для інших хокеїстів – життя в спорті продовжувалося, але – вже без нього. "Травм у нас бояться як вогню, – говорив він в інтерв'ю, – і намагаються гнати від себе ці думки. Пам'ятаю, як одному хлопцеві з нашої команди наклали на обличчя сорок (!) швів. Я дивився, як над ним "чаклують" лікарі, і думав: як добре, що на столі в них лежу не я".

Заради справедливості треба сказати, що самому Нестеренку серйозних травм, які не дозволили б йому грати, вдалося уникнути – його вирізняли чудова фізична форма і хороша підготовка, що давало йому змогу ухилятися від серйозних ударів – як ненавмисних, так і навмисних. Проте шрами на пам'ять про хокей залишилися і в нього: якщо вірити спортивним легендам, рани на голові йому зашивали понад тисячу разів, а ніс ламали тринадцять разів. Він і сам любив демонструвати жорстку манеру гри, за що спортсмени команд-суперників давали йому відповідні прізвиська: "Залізні лікті", "Містер Лікоть", "Шаблезубий Нестор" і "Вибуховий Флін-Флон". Сам він говорив про свою агресивну гру так: "Перші кілька років в НХЛ спортсмена випробовують на міцність. Якщо тебе вдарили, ти зобов'язаний відповісти, інакше тобі не дадуть грати – просто зімнуть і зметуть". Ерік Нестеренко не тільки добре катався, а й виграшно виглядав у кадрі, через що оператори хокейних матчів любили знімати його крупним планом.

Після відходу з НХЛ

Після НХЛ Нестеренко на деякий час переїхав до Європи – до Швейцарії, де спробував себе в ролі граючого тренера "Лозанни", але провів там тільки рік – європейський хокей здався йому надто спокійним, а тому нецікавим. Щоправда, за звичкою він не зміг займатися тільки однією справою і за рік не тільки навчився професійно кататися на гірських лижах, а й освоїв професію інструктора. Повернувшись до США, він намагався знайти застосування своїм знанням, умінням і здібностям, перепробувавши кілька професій: за допомогою систем раннього сповіщення відстежував російські військові літаки в Арктиці, працював біржовим маклером, шофером, діджеєм та агентом туристичної фірми, писав книжки і викладав в університеті. Знімався Нестеренко і в кіно – у голлівудській спортивній драмі "Молода кров", що стала культовою в Канаді, він зіграв разом із такими зірками, як Роб Лоу, Патрік Суейзі та Кіану Рівз.

Ерік Нестеренко помер 4 червня 2022 року, йому було 88 років.