"Для Росії мир – це війна": авторка книги "Перехресники" Юлія Лапутіна – про доктрину Дугіна, інформаційну війні і критичне мислення

Авторка книги "Перехресники. Покоління на перехресті", кандидатка психологічних наук, експертка з контррозвідки та друга жінка-генерал в історії України Юлія Лапутіна – про те, як Росія десятиліттями переписувала зміст слів і чому Європа досі це не повністю усвідомила.

– Ви говорите, що читаєте тренінги з семантичної війни. Що це таке – і чому вона небезпечніша за кінетичну?

– Семантична війна точиться навколо сенсів - навколо того, як люди розуміють фундаментальні поняття та ідеї. "Мир", "демократія", "справедливість", "свобода", "воля", і так далі. "Перемога". І перемагає в цій війні той, хто вкладає туди свій зміст. От росіяни вкладають свій зміст на всіх перемовинах, на всіх майданчиках, у своїх псевдонаукових роботах. Європейці, можливо, думають, що мир для них і для росіян означає одне й те саме, але ні.

Ця семантична війна в першу чергу націлена на втрату так званого ядра смислів. І якщо воно втрачається – його неможливо відновити за короткий строк. Тому, для того, щоб перемогти, нам треба зберегти своє ядро сенсів, які нас надихають на життя, на боротьбу, на створення чогось нового і конструктивного. І саме це ми маємо плекати. І книга, література має в цьому велике значення.

– Як Росія це робить – є якась доктрина?

– Дугін написав у 2000 році свою доктрину, де оголосив, що росіянам, треба об'єднуватися – збирати імперію – навколо пошуку спільного ворога. Росіяни хочуть створювати імперію від Лісабона до Владивостока. Спільним ворогом є атлантицизм. Тобто українське прагнення до євроатлантичної інтеграції – автоматично є загрозою для росії. Тоді ж Дугін написав, що існування незалежної України означає оголошення росії геополітичної війни. Написав ще у 2000 році.

– Але це ж звучало як маргінальна позиція – "якийсь фрік Дугін"...

Це ж не просто, що вони там такі тупі, і путін скаже: все, незалежна Україна для нас загроза. У рф багато років після розвалу радянського союзу готували їх внутрішні цільові аудиторії до сприйняття відновлення імперської політики. Адже рф 90-х мала більше ліберальних поглядів, свобода слова ще тільки починала придушуватися. Тому в хід пускалися різні, на той момент навіть для росіян абсурдні ідеї, які до того ж озвучувалися місцевими фріками, як той самий дугін. А потім поступово до цього почали звикати всі росіяни, навіть ті, хто вважав себе прихильниками демократичного розвитку. Це все елемент інформаційної війни, яка підмінила сенси та світосприйняття, відкривши так зване вікно Овертона.

– Як саме спрацювало це вікно Овертона в російському виконанні?

– Росіяни 90-х і росіяни 2000-х – дуже відрізняються, завдяки послідовній пропаганді. Їх системно готували. Через війну у Чечні російське суспільство привчали до культу сили, до образу "русского спецназа", до сприйняття війни як норми. Деякі пострадянські перехресники теж свого часу думали, що Чечня – це неоднозначно і "потрібно навести порядок". Потім були вбивства Політковської, Лістьєва та інших. І щоразу російське суспільство дедалі більше звикало до того, що за цим не буде жодних наслідків. Вони послідовно привчали людей до цього.

– І це впливало не лише на росіян – а й на європейців?

– Коли Емануель Макрон тільки став президентом Франції, він почав говорити про те, що "Росія – дуже глибоко європейська країна. Ми віримо в Європу, що простягається від Лісабона до Владивостока". Це йому також навіяло російськими наративами. Зараз його риторика значно змінилася.

У чому різниця між українським і російським розумінням слова "мир"?

Для росії "мир" – це війна, просто без видимих та відчутних для звичайних людей кінетичних військових дій. Тому що йде купа прихованих фаз агресії, які потім все одно призводять до кінетичної війни. І Росія так глибоко вплинула на своє суспільство, що ті, хто приймає рішення, тільки зараз починають трошки усвідомлювати реальну ситуацію. А звичайні люди ще дуже далеко від цього.

– Яка роль книги у цьому протистоянні? Чи допомагає вона у формуванні критичного мислення?

– Сучасна книга для українців важлива, тому що вона формує переконання людей. І навіть коли це переклади відомих видань попередніх років і авторів українською мовою – це також мова, це спосіб нашого мислення. І в перекладі українською відомих світових творів формується наше їх сприйняття крізь призму власної ідентичності. Водночас читачі, які формуються на сучасній українській літературі, фактично отримують щеплення від втрати критичного мислення.

Ваша книга "Перехресники" – теж частина цього протистояння? І так, і ні. Так, тому що вона відкриває через мою власну історію глибинні процеси формування нас, як нації, у період після розпаду срср. Вона також про витоки нашої української ідентичності, які попри усі імперські впливи, репресії, тортури на генетичному рівні збереглися в нас. І тут це може знайти відгук у спогадах та почуттях багатьох читачів.

Ні, тому, що за моїм задумом книга не мала бути частиною протистояння. Це була б реактивна позиція. За моєю ідеєю книга мала сприяти тому, щоб люди крізь призму звичайних історій життя знайшли себе у цьому вирі подій та процесів, усвідомивши, що кожен з нас важливий, кожен з нас бере участь у творенні історії нашої країни, кожна активна дія має значення. А перехрестя насправді – це не виклик для нас, як для багатьох інших націй та народів. У перехрестях ми черпаємо силу та стійкість. Цього не потрібно боятися, це потрібно усвідомити та перетворити на свою перевагу.