Чому в СРСР телевізор називали "блакитним екраном": є кілька версій

Сучасні екранні панелі здатні передавати мільйони яскравих відтінків, але чомусь досі багато хто називає свій телевізор "блакитним екраном". Насправді ця метафора перекочувала з нами у новітні часі з епохи СРСР.

Вислів цей у радянські часи виник не на порожньому місці. Його породила специфічна фізика перших кінескопів. OBOZ.UA згадує, чому телевізори в Союзі стали називати "блакитними екранами" і як цей термін не просто закріпився, а став цілим культурним явищем.

Цікаву версію висунув історик Семен Екштут, який пов'язав появу вислову з подіями Другої світової війни. За його словами, на радянський висотний винищувач під Ленінградом встановили невеликий телевізор для виявлення ворожих літаків. Прилад сильно сліпив пілота в темряві, тому конструктори знайшли оригінальний вихід: обтягнули екран блакитним целофаном із довоєнних запасів місцевої кондитерської фабрики, де ним прикрашали коробки з цукерками. На думку дослідника, саме цей випадок міг дати поштовх вислову "блакитний екран".

Проте головна та насправді єдина фізична причина ховалася в електронно-променевих трубках перших чорно-білих телевізорів, таких як легендарний "КВН-49" чи пізніші моделі серії "Рубін". Внутрішня поверхня скла вкривалася спеціальною речовиною – люмінофором. Коли електронний пучок бомбардував цей шар, люмінофор починав світитися, утворюючи чорно-біле зображення.

Проте створити склад, який видавав би ідеальний нейтрально-білий колір, тогочасні інженери не могли. Найпоширеніші люмінофори на основі сульфіду цинку давали холодне, блідо-синювате або сіро-блакитне сяйво. Навіть коли на екрані показували чорно-біле кіно чи випуск новин, світлі ділянки зображення випромінювали виразний холодний спектр.

Особливо помітним цей ефект ставав через тогочасну культуру перегляду. Телевізор зазвичай дивилися у напівзатемненій кімнаті, щоб не заглушати яскравим електричним світлом доволі тьмяне зображення і уникнути відблисків на опуклому склі. З вулиці це виглядало, наче у приміщенні горить блакитна лампочка.

До того ж таке світіння контрастувало із жовтувато-помаранчевим світлом ламп розжарювання, які використовували в побуті. На цьому тлі холодне сяйво кінескопа виглядало чужорідним і майже магічним. Воно заповнювало кімнату холодними відблисками, малюючи на стінах і обличчях глядачів виразні блакитні тіні. Людина, яка заходила до темної вітальні, найперше бачила саме цей мерехтливий блакитний промінь, що притягував увагу всієї родини.

Цей візуальний феномен швидко підхопила радянська преса, яка полюбляла використовувати такі метафоричні терміни (кукурудза – цариця полів, автомобіль – залізний кінь тощо). Остаточно ж закріпила цей вислів у масовій свідомості розважальна програма "Голубой огонек", яка вперше вийшла в ефір у 1962 році. Назва прямо відсилала до того самого характерного світіння екрана. З цього моменту метафора перетворилася на справжній мовний штамп. Який, до того, ж пережив не тільки появу кольорового телебачення, але і радикальну зміну технологій та відмову від кінескопних телевізорів.

Раніше OBOZ.UA розповідав, чому на деяких радянських автозаправках бензин подавали згори.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.