Чому в СРСР робили дорогі чавунні труби, а не дешеві пластикові: причина проста

Сьогодні пластикові труби здаються єдиним логічним рішенням завдяки своїй легкості, дешевизні та простоті монтажу. Проте в радянські часи ситуація була кардинально іншою: сантехніки щодня мали справу з важким і неповоротким чавуном.

Хоча робота з цим металом вимагала титанічних зусиль, він залишався стандартом домобудування протягом багатьох десятиліть. Вибір на користь металевих комунікацій не був випадковим — за ним стояли потужна промислова база, особливі вимоги до безпеки та тогочасні економічні реалії.

Багато будинків, зведених у минулому столітті, і досі функціонують завдяки запасу міцності цих "вічних" конструкцій. Розберемося докладніше, які фактори змушували Радянський Союз триматися за металеву традицію.

Переваги та недоліки

Пластик (ПВХ), який ми використовуємо зараз, підкуповує своєю стійкістю до корозії та гладкою внутрішньою поверхнею, що мінімізує засмічення. Його легко різати та з’єднувати, а термін служби досягає пів століття. Проте у пластику є й суттєві вади: він досить крихкий при механічних ударах чи впливі екстремально високих температур.

Чавун, навпаки, є ідеальним звукоізолятором. Важкі стінки труб надійно глушать звуки води, забезпечуючи акустичний комфорт. Крім того, чавунні системи відрізняються надзвичайною міцністю до зовнішніх навантажень та герметичністю з’єднань. Головними ж мінусами залишаються величезна вага, складність ремонту та поступове утворення іржі й відкладень всередині системи.

Економічні та технологічні причини "металевої залежності"

Першою і найпростішою причиною використання чавуну була відсутність розвиненої хімічної промисловості. Коли на Заході ПВХ-труби вже масово впроваджувалися, радянська індустрія лише починала освоювати ці технології. Перебудувати гігантську будівельну машину в масштабах усієї країни було надзвичайно складно.

Окрім того, СРСР був світовим лідером із виплавки металу. Чавунні заводи працювали на повну потужність, а сировина була доступною та зрозумілою для економічного планування. У межах радянської моделі використання вже налагодженого виробництва металу було вигіднішим, ніж ризиковані інвестиції в нову та неперевірену пластикову галузь.

Безпека понад усе

У радянському будівництві питання пожежної безпеки стояло на першому місці. Чавун не горить, не плавиться та не виділяє токсичних газів при нагріванні, що робило його ідеальним матеріалом для багатоповерхових житлових будинків. Пластик у ті часи сприймався як ненадійний матеріал, що може стати додатковим джерелом небезпеки під час пожежі.

Також панував принцип надійності: якщо система працює десятиліттями і її можна відремонтувати, то сенсу в "революційних" змінах не бачили. Радянські інженери робили ставку на довговічність, навіть якщо це йшло врозріз із комфортом майстрів-монтажників.

Епоха переходу на пластик

Хоча перші пластикові труби почали з’являтися в експериментальних новобудовах ще у 1980-х роках, масова експансія полімерів відбулася вже після розпаду Союзу. Відкриття ринків та прихід нових технологій швидко довели, що швидкість монтажу та низька ціна є важливішими за "металеву стабільність". Проте чавунна спадщина все ще залишається частиною нашого побуту, нагадуючи про часи, коли будівництво велося з розрахунком на століття.

OBOZ.UA писав також про те, чому в часи СРСР майже у кожному дворі стояла ця конструкція з труб.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.