Чому в СРСР було мало чорних автомобілів: причина неочевидна

Сьогодні чорний колір кузова авто разом із білим та сірим є одним із найпопулярніших. Але в часи СРСР все було зовсім навпаки – побачити чорну машину на дорозі було майже неможливо, а коли вона і траплялась, всі знали, що їде хтось вкрай важливий.

Такого особливого статусу чорний колір машини набув з цілком практичної причини. І так, свою роль у цьому відіграла планова радянська економіка з її незмінним дефіцитом на все. OBOZ.UA пояснює, що було не так з чорними автомобілями в СРСР і чому вони набули такого особливого статусу.

Масовий потік радянських "Жигулів", "Москвичів" та "Запорожців" вирізнявся яскравою, часом навіть строкатою палітрою – від бежевих і світло-зелених до яскраво-жовтих відтінків. При цьому глибокий чорний колір був колосальним дефіцитом. Більшість вважає, що причиною тому була виключно партійна цензура та номенклатурні заборони, але насправді головний секрет крився в технологічній площині, про яку пересічні водії навіть не здогадувалися.

Головна й найбільш неочевидна причина нечастої появи чорних авто на дорогах полягала в особливостях конвеєрного виробництва та якості підготовки металу на радянських заводах. Річ у тім, що чорний глянець є найбільш "примхливим" кольором у всьому автомобільному спектрі. Він працює як дзеркало: найменша нерівність кузова, мікроскопічна вм’ятина, огріхи зварювання чи порушення геометрії деталей моментально стають помітними під сонячними променями.

Радянський автопром, орієнтований на перевиконання планів і масове штампування, просто не міг забезпечити ювелірної точності збирання конвеєрним методом. Лінії штампування з часом зношувалися, а фінішне шліфування перед фарбуванням не відповідало світовим стандартам. Щоб приховати ці дрібні вади, заводські технологи використовували хитрість – фарбували машини у світлі, пастельні або насичені яскраві кольори. Білий, вогняно-червоний, світло-сірий чи "адріатика" чудово заломлювали світло і візуально маскували нерівності заліза. Випуск масового чорного "Москвича" чи "Жигуля" вимагав би радикального переобладнання цехів та колосальних витрат на контроль якості, на що держава йти не хотіла.

Звісно, суто технічні труднощі підкріплювалися й іншими чинниками, які вже побічно впливали на ситуацію. Насамперед це жорстка класова ієрархія радянського суспільства. Чорний колір у СРСР був безальтернативним символом державної влади, високого статусу та спецслужб. На чорних "Волгах", "Чайках" і лімузинах "ЗІЛ" пересувалася виключно партійна номенклатура, дипломати та керівники великих підприємств. Поява чорної машини у власності звичайного інженера чи робітника вважалася "ідеологічно недоречною", адже такий автомобіль мав здалеку сигналізувати про статус пасажира.

Таким чином, радянський дефіцит чорних автомобілів став результатом компромісу між ідеологічним маркуванням "свій-чужий" та банальним намаганням заводів приховати недоліки кузовного заліза за допомогою яскравих фарб.

Раніше OBOZ.UA розповідав, який західний мотоцикл зміг пробитись на радянський ринок і став справжньою мрією водіїв.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.