Чому на всіх телефонах у СРСР були диски з цифрами: їх довго не міняли на кнопки

Дискові телефони в СРСР так довго залишалися масовими через особливості телефонної мережі, економіки та виробництва. Такі апарати були дешевими, надійними й повністю сумісними з автоматичними телефонними станціями.

Дискові телефони стали символом радянської епохи через поєднання трьох причин: стара інфраструктура була розрахована на імпульсний набір, виробництво таких апаратів було дешевим і уніфікованим, а сама система робила ставку на надійність, а не на зручність користувача. OBOZ.UA розповідає, чому з впровадженням кнопкових телефонів були проблеми.

Перші автоматичні телефонні станції в СРСР почали впроваджувати ще у 1930-х роках. Для них стандартом був імпульсний набір: кожна цифра передавалася певною кількістю електричних імпульсів. Саме дисковий номеронабирач ідеально підходив для такої системи. Коли людина обертала диск, апарат формував потрібну кількість імпульсів для станції.

Тому радянські телефони на кшталт ТА-68, ТА-72 та апарати латвійського заводу VEF масово випускали саме з дисками. Їхня конструкція була простою: механічний диск, контакти, пружини й мінімум складної електроніки. Це здешевлювало виробництво, полегшувало ремонт і дозволяло десятиліттями використовувати вже налагоджені моделі.

Головною причиною, чому кнопкові телефони довго не витісняли дискові, стала сумісність із телефонною інфраструктурою. Більшість радянських АТС були декадно-кроковими, тобто механічними станціями, які сприймали саме імпульси від дискового набору. Тональний набір, поширений у західних кнопкових телефонах, такі станції не підтримували.

Повний перехід на кнопкові апарати вимагав би модернізації величезної кількості АТС і заміни мільйонів телефонів. Для планової економіки це не було пріоритетом. Важливішими вважалися не швидкість і зручність набору, а дешевизна, довговічність і стабільна робота мережі.

До того ж телефонів у СРСР бракувало. У багатьох містах і селах люди роками стояли в черзі на встановлення стаціонарного апарата, тому питання його модернізації не було головним. Якщо телефон працював, цього часто вважали достатнім.

Кнопкові телефони в СРСР існували, але масовими не стали. Їх могли використовувати у відомчих установах, міжнародних вузлах зв’язку, наукових організаціях або в експериментальних системах. Для звичайних абонентів такі апарати залишалися рідкістю.

Масовий перехід на кнопкові телефони почався вже наприкінці 1980-х і на початку 1990-х років, коли з’явилося більше імпортної техніки, а телефонні станції поступово почали модернізувати. Водночас у деяких регіонах дискові апарати використовували ще багато років, особливо в сільській місцевості.

Раніше OBOZ.UA розповідав, як в СРСР боролися з літньою спекою без кондиціонерів.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.