Блог | Чи буде незабаром мир, або "Може бути"

Мої улюблені театри в Харкові – "Тимур", де грають (і живуть!) діти, як то кажуть, із складною долею, й авторський театр "Може бути", що разом складають в певному сенсі цілісний організм позитиву-катарсису.

"Кожен день – єдиний" – це мало б стати девізом обох театрів, а стало немов би слоганом п’єси "Єдиний день" театру "Може бути". Кіт став головною дійовою особою цього спектаклю: не Кіт Келлог, а звичайний людський кіт. А ще там два персонажі – його господар-француз із своєю [майбутньою] дамою серця. 

Але чому ж сльози під час прем’єри? А тому що всі спектаклі кожного з цих обох театрів це дещо єдине й неподільне з глядацьким залом – розташованим у підвалі, який війна зробила арт-сховищем, тобто звичайним сховищем, що вечорами (а інколи і вдень) перетворюється у щось зовсім незвичайне.

Це не про французів, це про нас, і кіт теж наш. Так МИ жили до війни й житимемо після неї. Це про 2021 – і, дуже сподіваюся, - про 2026. 

МИРУ!!! (Муррр…)