Бойовий досвід як найцінніша валюта: інтерв’ю з Ігорем Федірко про майбутнє українського ОПК

В Києві відбулася подія, яка фактично заклала новий стандарт взаємодії між розробниками зброї та її безпосередніми користувачами. В межах фіналу конкурсу "Furia_Mission_2025", організованого компанією НВП "Атлон Авіа", пройшов Форум бойового досвіду. Цей захід став першим в Україні майданчиком для відвертої та системної розмови між виробником та екіпажами БпАК "Фурія".

Одним із ключових учасників панельної дискусії став Ігор Федірко, виконавчий директор Української ради зброярів. Людина, яка бачить український оборонно-промисловий комплекс не через звіти, а через реальні ланцюжки постачання, бюрократичні "петлі" та технологічні прориви.

У цьому інтерв’ю ми говоримо про стратегічну цінність українського бойового досвіду та ШІ як ключового активу для сучасної війни, а також про необхідність подолання бюрократичних бар’єрів і створення екосистеми для швидкої модернізації озброєння.

– Пане Ігорю, на Форумі "Furia_Mission_2025" ви назвали український бойовий досвід "нашим золотом". Чому він настільки важливий для наших західних партнерів і як він змінює світові військові доктрини?

– Наш досвід дійсно є "золотом", але, на жаль, він окроплений неймовірною кількістю крові наших воїнів. Сьогодні жодна країна Європи не має у своїй військовій доктрині дронів – вони досі витрачають мільярди євро на класичне озброєння: танки та БТР. Наша задача – дати їм зрозуміти, що в сучасних реаліях цикл життя танка на полі бою становить в кращому випадку лише 2–3 виїзди.

Єдине, що сьогодні цікавить наших союзників у розрізі відкриття експорту чи спільних підприємств – це саме наша унікальна експертиза. Ми маємо навчитися правильно розпоряджатися цим досвідом, обмінюючи його на додаткову допомогу та технології. Без розуміння того, як БПЛА взаємодіють із піхотою та важкою технікою, сучасна армія недієздатна, і Україна сьогодні – єдиний вчитель у цій сфері.

– Під час виступу на Форумі ви зазначили, що державна система Lessons Learned (ВВД – Вивчення та впровадження досвіду за методологією НАТО), фактично була забута. Як такі ініціативи, як Форум бойового досвіду та конкурс "Furia_Mission_2025", допомагають це виправити?

– Проблема в тому, що досвід часто залишається локальним: один підрозділ навчився філігранно працювати з "Фурією", а інший — може стикатися з низкою схожих проблем. Система Lessons Learned мала б агрегувати ці дані та видавати їх виробникам як технічне завдання, а військовим – як тактичні настанови. На жаль, на державному рівні цей механізм поки що не функціонує повноцінно.

Саме тому підхід "Атлон Авіа" з їхнім конкурсом та форумом є критично важливим. Це не просто змагання пілотів, це механізм залучення живого досвіду. Коли розробник бачить, як саме його комплекс використовують у реальному бою, він отримує дані, які не дасть жоден полігон.

На полі бою зараз застосовують близько 60% вітчизняного озброєння, але нам потрібен постійний обмін між "виробником", "військовим" та "системним агрегатором" (Міноборони чи Агенція оборонних закупівель). Ми маємо навчитися правильно розпоряджатися цим "золотом", обмінюючи його на технологічну перевагу та додаткову допомогу від партнерів.

– Розкажіть, чому тисячі наземних роботизованих комплексів довгий час лежали на складах без діла?

– Це дуже болючий приклад. У 2025 році ми вибили бюджет у 12,5 млрд грн на закупівлю 15 тисяч комплексів, але з них біля 7-ми, 8-ми тис. майже пів року пролежала на складах. Чому? Бо не було екосистеми та розуміння, як їх застосовувати. Тільки коли підрозділи, "Ахіллес", 92-га бригада, 3-тя штурмова і ще кілька підрозділів напрацювали тактику, описали ТТХ та нюанси застосування техніки, НРК стали масовіше застосовуватись у війську. Це ще раз доводить: без тактики застосування та системного навчання навіть найсучасніша техніка – це просто вантаж на складі. Досвід має поширюватися від підрозділу до підрозділу, а не залишатися всередині однієї групи.

– Які існують бар'єри у трикутнику "Військо – Виробник – Закупівельник", що заважають швидко впроваджувати технічні зміни на основі фідбеку?

– Тут ми маємо замкнене коло. Військовий дає фідбек виробнику, але той не може внести зміни, бо має жорсткий контракт із заздалегідь узгодженими ТТХ. Якщо виробник щось змінить – закупівельник не прийме товар, бо боїться прокурора. А прокурор каже: "Я все розумію, але є закон".

Доки ми не розірвемо цю бюрократичну петлю, швидкість модернізації буде низькою. Нам потрібні вольові рішення на рівні технократів, таких як Михайло Федоров, щоб система стала гнучкою. Це величезні сподівання, які на нього покладає ринок. Я сподіваюся, що він та його команда впораються, тому що нам це конче необхідно – не тільки виробникам, а й ЗСУ безпосередньо. Крім того, наразі майже всі ітерації – ремонт, навчання пілотів, збір досвіду – перекладені на виробника. Це неправильно. Виробник не може фізично пройтися по 250 підрозділах і зібрати фідбек. Для цього йому довелося б створити власний мобільний підрозділ експертів, і не маленький, а це величезні витрати. Це робота для державних інституцій: навчальних центрів та рембаз. Держава має бути агрегатором, а виробник – виконавцем технічного завдання.

– Наскільки AI сьогодні є практичним інструментом, а не просто маркетинговим ходом для капіталізації компаній?

– Сьогодні ми спостерігаємо цікавий феномен: просте додавання префікса "AI" до назви компанії автоматично піднімає її акції та капіталізацію. Але в нашому випадку це дуже практична історія. AI та Machine Learning (важливо розрізняти ці поняття, більшість того, що ми сьогодні називаємо AI в обороні – це Machine Learning, машинне навчання) вже активно використовуємо для:

• Оцінки систем ППО: розрахунок траєкторій прольотів ракет, виявлення "дірок" у системі захисту та прогнозування потенційних ударів.

• Оптичної навігації: створення систем, що працюють без GNSS (супутникового зв'язку). Це життєво важливо в умовах суцільного РЕБ.
• Автоматичного визначення цілей та маскінгу.

Щодо генеративного AI (як-от останні версії ChatGPT), то його потенціал у математичних розрахунках та побудові складних матмоделей лише починає розкриватися. Поки що він не ідеальний у математиці, але динаміка розвитку вражає.

Також, AI важливий для роботи на швидкостях понад 350 км/год: виявлення цілі та швидкість реакції штучного інтелекту на донаведення – надзвичайно актуальна тема. Ми бачимо, що цифрові системи справляються з цим гірше за аналогові, і це досить цікава технологічна парадигма.

Будемо відвертими: без інтеграції AI український ринок ОПК втрачає свою привабливість для західних партнерів. Європейські компанії дивляться далеко вперед, і для них наявність AI-технологій у продукті – це показник того, що компанія є сучасною та перспективною. Якщо ми хочемо будувати спільні підприємства та інтегруватися у глобальні ланцюжки постачання (supply chains), AI стає вхідним квитком. Без нього ми суттєво звужуємо коло потенційних партнерів.

– Чому Українська рада зброярів самостійно почала збирати військовий досвід?

Ми дивимося в бік відкриття власного "Think Tank", бо без бойового досвіду він не має сенсу. У нас є великі компанії з уже налагодженими мережами обміну інформацією. Проте існує цілий сегмент малих та середніх підприємств, які часто діють наосліп. Вони фокусуються на вузьких завданнях і "збиваються з пантелику", не розуміючи загальної картини фронту. Такі розробники просять нас допомогти налагодити співпрацю з військовими, щоб не дивитися на проблему занадто вузько. Ми допомагаємо їм налагодити таку співпрацю, збираємо фідбек і вчимо їх бачити ширшу картину.

Ми також активно просуваємо систему "Train the trainers" (навчай інструкторів). Виробники мають сідати за один стіл, ділитися досвідом і разом із військовими вибудовувати єдину картину. Я б хотів, щоб саме такий позитивний кейс, який продемонструвала "Атлон Авіа" став мейнстримом – став прикладом для інших. Тільки так, через об’єднання цих пазлів, ми отримаємо реальну технологічну перевагу.