Блог | Аутистичний детектив, або Логіка простих чисел

Назва / автор: Дивний випадок із собакою у нічний час / Марк Хеддон

Відео дня

Театр: Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки

Режисер: Кирило Кашліков

Англійський детектив "Дивний випадок із собакою у нічний час" дозволяє глядачеві побачити світ очима інодумця - підлітка з синдромом саванта. Режисер Кирило Кашліков дуже делікатно підійшов до постановки сюжету про детектива-аутиста. І ця соціальна драма від Театру ім. Лесі Українки – що маскується під детектив – здатна зачепити глядача не тільки етичними посилами, а й нетривіальною історією-розслідуванням.

Детективознавці зазначають, що не даремно авторами-англійцями Шерлок Холмс був задуманий шотландцем, а Еркюль Пуаро – бельгійцем. Сприйняття іноземця дає можливість глянути на знайомі речі по-новому. Інший мислить інакше, тому переграє злочинця, який сподівався, що слідчий має спільну з ним логіку.

"Дивний випадок із собакою у нічний час" у Національному академічному театрі ім. Лесі Українки - якраз такий англійський детектив, що розказано від особи іншого. З двома обмовками – це розслідування вбивства не людини, а собаки. І головний герой в цій історії – не іноземець, а інодумець. Йому п’ятнадцять, він знає всі країни світу, їх столиці та прості числа до 7507. Він не любить жовті та коричневі кольори, не їсть їжу, якщо різні її типи доторкнуться між собою, і по дорозі до спецшколи гадає на одноколірних автівках. Якщо день передбачається "поганим", то сьогодні хлопець ні з ким не буде розмовляти.

Автор роману-першоджерела Марк Хеддон займав позицію, що він письменник, а не психіатр, і не може поставити діагноз вигаданому персонажу. Та головний герой відвідує спецшколу для дітей з ментальними особливостями, та має цілу низку обсесивно-компульсивних симптомів, з яких можна припустити, що в підлітка розлад аутичного спектра з "острівком обдарованості", т.з. савантизм.

Найвідомішим савантом в історії був Кім Пік. Цей американець вивчився читати у 16 місяців, у 7 років знав на пам’ять Біблію, а у 18 вже дослівно пам’ятав всі п’єси Шекспіра. Пам’ять Кім Піка зібрала 12 тисяч книжок, з точністю запам’ятовування у 98%. Але все життя Кім провів під опікою батька, бо не міг ні застібнути ґудзики на сорочці, ні зав’язати шнурки чи зрозуміти зміст прислів’я.

Головний герой вистави Крістофер Бут (Владислав Мелешко) також не розуміє прислів’їв, каламбурів та ще багатьох речей, що здаються буденними нормотиповим людям. І одного вечора Кріс знаходить у сусідньому дворі заколоту вилами сусідську собаку Веллінгтона. В рамках шкільного проєкту підліток вирішує написати книгу-розслідування та винайти вбивцю. Як нетиповий в Кріса погляд на світ, так і зовсім нетривіальна логіка ведення справи. Свій підхід Бут порівнює з простими числами: "вони дуже логічні, але ви ніколи не зможете розробити правила для них, навіть якщо постійно будете думати про це".

Унікальна методика введення справи Кріса - який обожнює оповідання про Шерлока Холмса (і недолюблює його автора Артура Конан Дойла) - дозволяє не тільки дізнатись, хто вбив собаку, а й розкрити родинні таємниці Кріса. Та, звісно, детектив в цій виставі лише антураж, у якому відбувається соціальна драма, спроба аутиста соціалізуватись у світі для нього інших.

Завдяки старанням режисера Кирило Кашлікова та сценографії Олени Дробної глядачі буквально бачать думки підлітка з синдромом саванта. Наприклад, як виглядає – на основі фактів та чисел – розширення Всесвіту, через що небо темне, а не палає від світла мільярдів зірок.  Чи як наочно доводиться теорема Піфагора про прямокутний трикутник. А ось так буде виглядати загибель Всесвіту, коли він знов стане схлопуватись. Коли від пекла всіх небесних зірок людство не зможе врятуватись навіть у підземних норах. Це не страшно, адже до цього пройдуть мільярди років. Але це факти. Можливо, незвичний досвід для нормотипових людей, що живуть переважно у світі емоцій та суспільних очікувань ("А що про це подумають інші?").

Події вистави – це гарний приклад, як звичайні люди допомагають пізнавати суспільство особливому підлітку. Той самий випадок, коли інклюзія – це коли від прийняття потреб іншого стає краще не лише тим, хто цього потребує, а всім. При правильній підтримці та настановах психологів спецшколи Ед, батько Крістофера (Олександр Кобзар) зміг частково порозуміти та співіснувати з "марсіанською" логікою сина. Сусідка місіс Александер (Лідія Яремчук) теж з порозумінням ставиться до особливостей підлітка та вважає важливим говорити з ним відверто, по-дорослому. З часом і мати "детектива" (Наталя Доля) знаходить спільну мову з хлопцем та дає йому потрібну підтримку під час фінального, кульмінаційного іспиту з математики.

Велику роль в цій соціалізації відіграє спеціалізована школа Кріса та його особистий тьютор Шивон (Ганна Гринчак). Завдяки адекватним порадам Шивон хлопець не тільки самостійно купує квиток на поїзд та досягає Лондона, а й знаходить у мегаполісі зниклу мати. Той випадок, коли подібну турботу та адекватність хочеться бачити не тільки на сцені, а й в житті.

Але справжнє дорослішання - це не складання іспиту з математики, й навіть не самостійна подорож до столиці. Є тут другорядний персонаж, без якого зав’язки історії – як і вбивства собаки – не відбулося б. Це містер Роджер Ширз (Петро Сова), колишній власник вбитого пса Веллінгтона. В першій частині цей персонаж лише згадується: як головний підозрюваний у вбивстві та каталізатор подій, що привели до цього. А ось у другому акті, коли сам "злодій" з’являється на сцені, це майже герой однієї репліки, одного питання до Кріса. Але якого! "А ти коли-небудь задумувався про інших?!"

Саме можливість поставити себе на місце іншого, не кажучи вже про турботу про нього, – і є головною ознакою дорослішання. Головному герою після математичного іспиту ще доведеться навчатися емпатії та врахуванню чужих потреб й інтересів. Але Кріс впевнений, що в нього все вийде, адже йому вдалося розкрити справу мертвої собаки та написати про це книгу.

Розповідати про хвороби завжди важко. Адже люди, які страждають від них, відчувають справжній біль, а актори – лише імітують його. Та в першоджерелі Хеддона вистачає такту, щоб не романтизувати хворобу і її носія. Герої вистави – не святі, а справжні люди. Вони оступаються, намагаються скрити помилки, каються та пробують виправитись. І цю неідеальність, цю правдиву людяність вміло відіграє трупа Театру ім. Лесі Українки. Занурений у внутрішній світ Владислав Мелешко, турботливий і водночас на нервовій межі Олександр Кобзар, розгублена та емоційна Наталя Доля, відкрита та емпатійна Ганна Гринчак, одіозний, але розсудливий Петро Сова та інші актори вистави без фальші передають цю досить делікатну історію.

Важливість режисерської роботи Кирила Кашлікова – це змога побачити внутрішній світ інодумця і дізнатись, як комфортно взаємодіяти з ним. І що не варто боятися таких взаємодій.

Але й поза соціального підтексту "Дивний випадок із собакою у нічний час" від Театру ім. Лесі Українки - це сценографічно яскравий, сюжетно незвичний детектив з глибокими персонажами. Зроблений з повагою як до людей з розладами, на які страждає головний герой, так і до глядача, який прийшов у театр з цікавістю провести час. Завдяки цій історії прозорливий глядач має змогу не тільки оглянути залаштунки світогляду саванта, а й побачити себе, нормотипового з боку. Відчути, наскільки ми ненормальні, якщо дивитись на нас очима інших.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...