"Україна вже має чотири з п'яти умов для знищення російської балістики до запуску. По п'яту їду до Вашингтона". Інтерв'ю із контр-адміралом ВМС США у відставці Монтгомері

Війна Росії проти України дедалі більше перетворюється не лише на боротьбу армій, а й на змагання військових технологій, економічних ресурсів та швидкості адаптації. Саме Україна за роки повномасштабної війни стала полігоном для появи нової моделі ведення бойових дій, у центрі якої – масове застосування безпілотних систем, високоточних ударів і цифрового управління військами. Те, що ще кілька років тому вважалося допоміжним інструментом, сьогодні дедалі більше визначає результат окремих операцій і змушує найбільші армії світу переглядати власні доктрини.

Українські удари по російських аеродромах, військових складах, логістичних вузлах, кораблях Чорноморського флоту та енергетичній інфраструктурі демонструють, що навіть держава з обмеженими ресурсами може завдавати стратегічних втрат значно сильнішому противнику.

Чи справді український досвід уже змінює військове мислення Пентагону? Чи може економічне виснаження Росії стати вирішальним фактором завершення війни? Наскільки реалістичним є виробництво сучасних систем ППО в Україні та чи стане антибалістична коаліція основою нової системи безпеки Європи? Про це говоримо з контр-адміралом ВМС США у відставці Марком Монтгомері.

– Останні місяці Україна довела, що безпілотні системи можуть компенсувати чисельну перевагу противника. Чи можна вже говорити, що українська війна стала найбільшою військовою революцією з часів появи високоточної зброї?

– Україна справді здійснює революцію у військовій справі. Насамперед це проявляється у швидкості технологічної адаптації та впровадженні недорогих технологічних рішень безпосередньо на полі бою, які не потребують значних витрат і тривалого часу для впровадження.

Певні риси цього можна було побачити ще під час конфлікту між Азербайджаном і Вірменією. Але саме війна Росії проти України продемонструвала, що технологічна перевага здатна компенсувати нестачу ресурсів і допомагає Україні ефективно оборонятися.

– Наскільки такі глибинні удари по території Росії, по об'єктах нафтогазового комплексу, по великих логістичних вузлах можуть змінити хід війни і змусити Путіна переглянути свої рішення?

– Я розглядаю кампанію далекобійних ударів у двох вимірах. Перший – обмеження можливостей Росії отримувати прибутки від експорту енергоресурсів. Росія й надалі має можливість продавати нафту й газ. Позбавити її цієї можливості можна було б не лише ударами, а й жорсткішими санкціями з боку Сполучених Штатів, однак із певних причин цього досі не відбувається. Другий напрям – удари по підприємствах російського оборонно-промислового комплексу. І саме цю роботу сьогодні виконує Україна, і робить це досить вдало. Чи змінить такий розвиток подій плани Путіна, важко сказати, зважаючи на те, що ця війна для нього вже давно не є раціональною. Та все ж завдати великих втрат, які у будь-якому випадку, впливатимуть, можливо.

– Після того як Україна продемонструвала ефективність таких ударів, у Сполучених Штатах цим напрямом зацікавилися. На ваш погляд, наскільки ця зацікавленість справді велика? Чи Пентагон реально вивчає український досвід і може застосувати його в американській армії? Тому що війна на Близькому Сході також показує, наскільки важливою стала дронова складова.

– Пентагон, безумовно, має набагато активніше співпрацювати з Україною з цих питань. Минулого разу ми вже говорили про це. У 2023, 2024 і 2025 роках Пентагон не вибудував належної взаємодії з Україною. Навіть коли президент Зеленський запропонував допомогу президенту Трампу.

Після початку війни між Ізраїлем та Іраном і після того, як усі побачили можливості ударних дронів типу "Шахед", Збройні сили США уважно вивчають український досвід. Насамперед це дрони-перехоплювачі, використання інших безпілотників та тактична радіоелектронна боротьба. Саме тут Україна демонструє найсучасніші технологічні рішення.

– Чи достатній масштаб має нинішня співпраця між Україною та США у цьому напрямі? З одного боку, президент Трамп визнає результати українських розробок і говорить, що ці технології змінюють ситуацію на полі бою. З іншого боку, раніше він неодноразово заявляв, що Сполученим Штатам допомога України не потрібна.

– Справді, сьогодні президент Трамп уже визнає успіхи українських далекобійних ударів. Він говорить, що американські військові співпрацюють з Україною. Але ще зовсім недавно, особливо на політичному рівні, риторика була зовсім іншою. Водночас я вважаю, що військова співпраця між нашими країнами буде лише посилюватися. Так само розвиватиметься співпраця між компаніями, які виробляють відповідну продукцію. Президент Зеленський це демонструє, і це абсолютно логічно.

Президент Трамп досить часто змінює свої підходи. Сьогодні його позиція одна, завтра може бути іншою. Тому потрібно вміти прогнозувати його реакцію і максимально її стабілізувати.

– На ваш погляд, політичний чинник завжди буде визначальним у співпраці України та Сполучених Штатів у військовій сфері? Чи можемо ми дійти до ситуації, коли незалежно від того, хто перебуватиме у Білому домі, ця співпраця буде сталою?

– Якщо говорити про економічні відносини між Україною і США, а також про співпрацю між оборонно-промисловими компаніями, то вона розвиватиметься незалежно від політичної кон'юнктури. Це бізнес, прибуток і робочі місця. Якщо є економічна вигода, така співпраця триватиме.

Інша справа–військово-політичний аспект, питання безпеки та оборони. Тут ключові рішення ухвалюють президенти та політичне керівництво держав. Саме тому політичний фактор завжди матиме значний вплив на розвиток цієї співпраці.

– Перейдемо до систем Patriot. Президент Сполучених Штатів заявив, що розглядає можливість передачі технологій для виробництва ракет до цих систем. Для України це надзвичайно важливо. Наскільки реалістичним, на ваш погляд, є такий крок? І чи можна хоча б приблизно спрогнозувати, коли це може почати реалізовуватися?

– Якщо президент Трамп справді погодиться надати Україні ліцензію на виробництво ракет до систем Patriot, це буде дуже важливе рішення. Але потрібно розуміти, що між політичним рішенням і початком виробництва існує довгий шлях. Поки що, наскільки я розумію, немає повного пакета документів, який би визначав строки отримання ліцензій, підготовки виробництва та запуску всіх процесів. Це потребуватиме часу.

Я думаю, що Україна здатна створити виробничі потужності швидше, ніж багато інших країн. Але найповільнішою частиною залишатимуться бюрократичні процедури у Сполучених Штатах. Тому я вважаю, що цей проєкт буде реалізований, але не швидко. До того часу Україна, ймовірно, отримуватиме ракети зі спільного виробництва, яке планується розгорнути в Німеччині. Водночас Україні потрібно шукати й інші рішення для посилення своєї протиракетної оборони.

– Ви маєте на увазі, що за нинішніх умов розгортати таке виробництво безпосередньо на території України досить небезпечно?

– Так, це один із чинників. Насамперед ідеться про безпеку. Крім того, необхідно відповідати дуже високим стандартам якості. Ліцензії видаватимуть такі компанії, як Raytheon і Lockheed Martin, а для цього потрібен час, щоб опанувати всі технологічні процеси. І це стосується лише виробництва ракет-перехоплювачів. Ми ще не говоримо про радари чи пускові установки. Це дуже складний технологічний цикл, який неможливо освоїти за короткий час.

– Антибалістична коаліція, яка зараз створюється, справді може стати важливим елементом захисту від російської загрози?

– Мені подобається ця ідея. Але, на мою думку, реальні результати можна буде побачити не раніше 2027–2028 років. Найімовірніше, буде створена ракета, яка, можливо, поступатиметься за окремими характеристиками, але буде значно дешевшою. Водночас у мене є певне застереження щодо великих європейських коаліцій. Я бачу пряму залежність між кількістю учасників і швидкістю реалізації проєкту. Якщо в ініціативі беруть участь дев'ять країн, координувати її значно складніше. Набагато ефективніше працюють невеликі групи держав, коли кожен чітко розуміє свою відповідальність.

Втім існує і короткострокове рішення. Я вважаю, що ним можуть стати винищувачі F-16 із ракетами ERAM (Extended Range Attack Ammunition). Зараз ці ракети інтегровані з радянськими літаками МіГ-29 та Су-27. Якщо Сполучені Штати нададуть відповідне програмне забезпечення для F-16, що може зайняти лише кілька тижнів, ці ракети можна буде використовувати і з американських винищувачів.

Уявімо ситуацію. Український безпілотник або розвідка виявляє розгортання російського комплексу "Іскандер". Інформація миттєво передається екіпажу F-16. Літак уже перебуває в повітрі, пілот вводить координати, і вже за кілька хвилин ракета вражає ціль. Це приклад удару, де вирішальне значення має саме фактор часу. Йдеться про знищення пускових установок "Іскандер" ще до запуску ракет. Я називаю це боротьбою не зі стрілою, а з лучником.

– Якщо говорити простіше, зараз існує можливість знищувати російські балістичні ракети ще на землі, до моменту запуску?

– Так, технічно це можливо. Ми знаємо, як це робити. Проблема полягає в тому, що українські F-16 належать до ранніх модифікацій і наразі не мають необхідного програмного забезпечення. Сполучені Штати поки що досить обережно ставляться до передачі таких можливостей Україні. Але саме в цьому випадку потрібне швидке політичне рішення, адже воно дасть змогу знищувати російські балістичні ракети ще до того, як вони вбиватимуть українських цивільних.

– Тобто: якщо США нададуть відповідне програмне забезпечення, ми зможемо знищувати ці комплекси ще на землі?

– Саме так. Технічно це цілком можливо. Україна має підготовлених пілотів, літаки, розвідувальні данні та ракети. Потрібне лише відповідне рішення Сполучених Штатів. Треба просувати цю ідею в США. Це рішення не зупинить абсолютно всі ракети. Але воно здатне значно скоротити кількість балістичних ударів по Україні та Києву.

Мене завжди цікавить інше. Скільки в Росії є справді добре підготовлених операторів комплексів "Іскандер"? Це не ті люди, яких набирають у в'язницях чи просто на вулицях. Якщо вдасться вивести з ладу саме цих фахівців, загроза для України істотно зменшиться.

– Це ваша особиста ідея, чи вона вже має певну підтримку?

– Це моя ідея, а також кількох американських льотчиків у відставці. Це дуже досвідчені військові, і багато американських офіцерів справді думають над тим, як допомогти Україні. Американський уряд знає, як реалізувати таке рішення. Потрібно лише внести зміни до програмного забезпечення систем озброєння, які використовуються на винищувачах F-16.

США вже давно не експлуатують ті старі модифікації F-16, які зараз перебувають на озброєнні України. Для американських Повітряних сил розвиток цих версій літака давно не є пріоритетом. Але цілком можливо створити відповідне оновлення програмного забезпечення для літаків ранніх модифікацій – Block 10 і Block 15. Це дозволить Україні значно ефективніше застосовувати такі можливості. Причому йтиметься про динамічне наведення цілей у режимі реального часу на основі інформації, яку передаватимуть розвідувальні безпілотники та інші засоби розвідки. У таких операціях головне не втрачати час.

– Ви сказали, що після повернення до Сполучених Штатів активно займатиметеся просуванням цієї ідеї щодо останнього пазлу боротьби проти балістики для України. Що саме ви маєте на увазі? Це будуть зустрічі з конгресменами, представниками адміністрації чи щось інше?

– Передусім треба говорити про це з членами Конгресу. Просувати цю ідею, пояснювати її важливість і переконувати їх підтримати таке рішення. Ми повинні допомогти Україні реалізувати цю ідею, щоб знищувати російські балістичні ракети ще на землі. Наскільки мені відомо, над цим уже працюють.

– Україна зараз досить активно й ефективно руйнує російську логістику до Криму. На ваш погляд, чи може саме кримський фактор змінити військово-політичний баланс цієї війни? І чи здатен він стати важливим елементом можливих переговорів із Путіним про припинення бойових дій?

– Я розглядаю Крим як частину значно ширшої кампанії, мета якої – максимально підвищити для Путіна ціну ведення війни. Не виключено, що в певний момент Росії навіть доведеться евакуювати частину населення з Криму. Для Москви це було б надзвичайно болючим політичним рішенням. Українські далекобійні удари по Криму вже продемонстрували свою ефективність. І я думаю, що ситуація для Росії надалі лише погіршуватиметься.

Водночас я не вважаю, що ізоляція Криму сама по собі здатна завершити війну. Але вона значно ускладнить Росії ведення бойових дій і стане додатковим фактором тиску на Путіна.

– На ваш погляд, чи існує взагалі для Путіна така ціна війни, після якої в Кремлі скажуть: досить, потрібно шукати вихід? Останні українські удари по логістиці, по танкерах в Азовському й Чорному морях, по нафтопереробній інфраструктурі є дуже болючими. Ми бачимо втрати російської економіки, але Путін не зупиняється. То чи існує для нього межа?

– Вирішальним чинником можуть стати санкції, які просував покійний сенатор Ліндсі Грем. Якщо вони будуть запроваджені у повному обсязі, це стане дуже серйозним ударом по Росії. Крім того, вони торкнуться і Китаю, і Індії, які продовжують підтримувати російську економіку. Доходи від експорту нафти суттєво скоротяться, і йому доведеться обирати між фінансуванням війни та фінансуванням внутрішніх соціальних витрат.

Я не впевнений, що лише українські далекобійні удари, без санкцій, здатні привести до такого самого результату. Вони дуже важливі, але самі по собі, найімовірніше, не змусять Кремль припинити війну.

– Якщо українські удари триватимуть, а санкції будуть запроваджені, яким ви бачите запас міцності Росії?

– Я вважаю, що інших значних фінансових резервів у Путіна вже практично не залишилося. Він уже використав більшість доступних ресурсів, а далі буде змушений дедалі сильніше тиснути на російських олігархів, щоб отримувати від них гроші. У певний момент йому доведеться обирати між збереженням режиму та продовженням війни. Якщо санкції будуть поєднані з ефективними українськими ударами, то приблизно протягом року ситуація для Росії може стати критичною. Водночас багато залежатиме і від майбутньої американської адміністрації. Якщо політика США залишиться жорсткою щодо Кремля, санкційний тиск лише посилюватиметься.

– Як ви оцінюєте перспективи цього санкційного пакета? Чи буде він ухвалений?

– Думаю, що сенатори-республіканці й надалі наполягатимуть на його ухваленні. Мені здається, що цей пакет санкцій буде прийнятий, особливо якщо президент отримає певні внутрішньополітичні компроміси, які дозволять йому підтримати таке рішення.