Плюси та мінуси для України від військової операції проти Ірану і за якого сценарію РФ отримає зиск. Інтерв'ю з Безсмертним

4 часа назад

Трамп і Нетаньягу в Білому домі

Рішення про масштабні удари по Ірану та спроба усунути верхівку режиму – це не просто чергова зовнішньополітична операція США. Це крок, який здатен визначити не лише перебіг близькосхідної історії, а й політичну долю самого господаря Білого дому. Якщо Трампу вдасться зробити те, що не змогли його попередники, – кардинально змінити баланс сил у регіоні, зламати військовий потенціал Тегерана та змусити Іран відмовитися від ядерних амбіцій, він спробує увійти в історію як президент, який "перекроїв" Близький Схід. У такому сценарії йтиметься про гучний геополітичний тріумф, який республіканці використають як головний аргумент на виборах до Конгресу.

Проте, ціна помилки тут надзвичайно висока. Якщо операція затягнеться, переросте в масштабну регіональну війну або призведе до значних втрат серед американських військових, Трамп ризикує остаточно підірвати позиції Республіканської партії. Уже зараз із Вашингтона лунають взаємовиключні сигнали: Іран "фактично переможений", але водночас операція може бути довгою й складною. Така риторика свідчить принаймні про те, що сценарій швидкої та безболісної кампанії більше не виглядає гарантованим.

Додатковий виклик – відсутність широкої міжнародної та внутрішньої підтримки. Частина союзників по НАТО дистанціюється від дій США, а всередині Америки зростає антивоєнна риторика – як серед демократів, так і серед частини республіканців-ізоляціоністів. І якщо війна не принесе швидкого результату, вона може перетворитися з демонстрації сили на символ стратегічного прорахунку.

На цьому тлі постає ключове питання: чи має адміністрація Трампа реалістичний план дій після перших ударів? Чи йдеться лише про спробу силового тиску з розрахунком на швидку капітуляцію Тегерана? Від відповіді на це запитання залежить не тільки стабільність Перської затоки, а й безпека Європи, ситуація в Україні та глобальний баланс сил. Ставка зроблена. Тепер саме розвиток іранської війни визначить, чи стане цей крок тріумфом Трампа – чи його найризикованішою помилкою.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Атака на Іран – ризикована ставка Трампа? Після перших днів операції, ситуація виглядає неоднозначно, попри риторику Білого дому. Про це говорить вже відкрито держсекретар США заява Рубіо: "Це буде нелегко, доведеться заплатити свою ціну, але це потрібно зробити". Тобто у Вашингтоні розуміють: буде дуже складно, втрати практично неминучі. Як ви оцінюєте ситуацію на сьогодні?

– Передусім варто визначитися з роллю Сполучених Штатів і Дональда Трампа в цій історії. На моє переконання, у даному випадку роль США – вторинна. Процес веде Ізраїль. І лідером цього процесу є Біньямін Нетаньягу. Це видно з усього: з кількості ударів, із планування операцій, із точності, з логіки розвитку подій. Добре, що саме Єрусалим веде цей процес – завдяки цьому він виглядає цілісним, послідовним і стратегічно вибудуваним.

Усе, що говорить Трамп, потрібно співвідносити з тим, що говорить й робить Біньямін Нетаньягу та Армія оборони Ізраїлю. Ми звикли хапатися за кожну репліку президента США як за визначальну. Але в цій ситуації він не є драйвером процесу. На моє переконання, Нетаньягу та ізраїльська армія взяли на себе ключове навантаження, а Трампу залишили можливість щодня чіпляти собі на лацкан чергову "медаль".

Так, США направили чотири бомбардувальники B-2, завдали точкових ударів, прикривають регіон авіаносною групою та системами ППО і ПРО. Але якщо чесно – кількість їхніх ударів приблизно на 35-40% менша, ніж у Ізраїлю, і точність теж поступається. Тому ще раз: Трамп може говорити все, що завгодно. Важливо, щоб лідерську роль зберігав Ізраїль.

– Але ж погодьмося: якщо все затягнеться не на тижні, а на місяці, США будуть змушені нарощувати присутність. Якщо заявлені цілі не будуть досягнуті.

– Тут ключове питання – які саме цілі у Єрусалима і Вашингтона. Цілі Єрусалима зрозумілі: Ізраїлю важливо, щоб у Тегерані змінилася система влади, щоб замість теократичного режиму аятол прийшла світська влада. А от із цілями Сполучених Штатів усе складніше. Окрім інтересу до нафтогазового сектору, я поки що чіткої стратегічної мети не бачу. Інакше як пояснити, що Трамп спочатку фактично проігнорував повстання в Ірані? І тепер не поспішає контактувати з його лідерами – навіть із Резою Пехлеві, який не претендує на роль шаха, він говорить про перехідний період. Але Трамп не заходить у цей процес. І тут постає питання: що таке армія без командирів? Що таке повстання без лідерів? Це хаос.

Усунення режиму відкриває шлях до формування арабо-ізраїльського союзу – логічного продовження Авраамових угод. Це блискучий стратегічний сценарій. Але для Трампа це занадто складна конструкція. В Ізраїлі чудово розуміють: збереження будь-якого фундаменталістського режиму – це лише пауза в загрозах.

– До речі, коли стало відомо про загибель Алі Хаменеї, Трамп відразу "повісив собі орден". Але Марко Рубіо заявив, що ліквідація Хаменеї не була ціллю США. І що їхня мета – військова інфраструктура та ракетна програма, а не зміна режиму. Чому такий відкат за кілька днів?

– Тому що всі забувають про листування між Трампом і Хаменеї. Були спроби знайти спільний інтерес. Лише після того, як аргументи Біньяміна Нетаньягу стали беззаперечними, Трамп підтримав військову операцію. Але залишив для себе вузьку рамку: ядерна програма, ракетна програма, перекриття постачання "Хезболлі" та ХАМАСу.

Очевидно, що через Стівена Віткоффа та через родинні канали Трамп намагався знайти модель, подібну до венесуельської – економічне партнерство в обмін на політичну лояльність. Але матеріали, які представив Моссад, показали: Тегеран просто водить Вашингтон за ніс. Іран паралельно озброював ХАМАС і готувався до нової атаки. І саме тоді Нетаньягу переконав Трампа розпочати військову операцію.

– Чи ізраїльсько-американська операція справді здатна призвести до зміни влади? Чи поки що таких ознак немає?

– До моменту, поки Іран не завдав ударів по нафтових монархіях Аравійського півострова, по державах Перської затоки, ця війна могла б тягнутися довго. Але те, що сталося, це не просто помилка. Це катастрофа для клерикального режиму. Я б сказав – крапка в його історії. Тому я категорично не погоджуюся з тими, хто прогнозує "безкінечну війну". Факти свідчать про інше.

По-перше, хаотичні обстріли з боку Ірану. По-друге, повна відсутність управління процесами. Коли пускові установки скупчуються без логіки, коли ракети звозять у якісь центри, які одразу стають цілями – це означає, що централізоване управління фактично ліквідоване. І це заслуга Ізраїлю.

Додайте до цього внутрішні процеси: збір підписів серед студентів, викладачів, інтелігенції проти клерикального режиму аятол. Усередині "Басіджу" та Корпусу вартових ісламської революції виникають конфлікти.

Поки що система тримається на заздалегідь підготовлених паперових наказах – на випадок ліквідації керівництва. Але після ударів Ізраїлю по центрах "Басіджу" та КВІР управління зникає і там. Те, що Іран зараз робить ставку переважно на балістичні та крилаті ракети, ще один доказ руйнування командної вертикалі. Отже, режим стоїть на межі.

– Чого не вистачає?

– Перехідного уряду. Ізраїль готовий підтримати Резу Пехлеві. Дональд Трамп – ні. Він, можливо, шукає альтернативи. Причина проста: Пехлеві навряд чи віддасть Трампу і його оточенню вуглеводневий сектор Ірану. А отже, він не вигідний із суто прагматичної точки зору. Це і гальмує перехід. Насправді достатньо оголосити про створення тимчасового перехідного уряду – назвати конкретних осіб, міністрів, дати старт їхній діяльності. Ситуація могла б дуже швидко зрушити з місця.

Зверніть увагу: Ізраїль не завдає ударів по світських структурах. Президент Масуд Пезешкіан діє, міністра закордонних справ не чіпають – що б він не заявляв. Натомість, коли Рада зібралася обирати нового аятолу – по цьому місцю завдали удару. Це демонструє: Ізраїль чітко розуміє, кого саме потрібно усунути. Бо вся ця терористична камарилья зосереджена навколо аятол, КВІР і "Басіджу". А це – суцільна корупція. Іранське суспільство цього більше не приймає.

– А чи можливий варіант перехідного уряду зсередини? Наприклад, на базі чинного президента Пезешкіана? Здається, його не просто так не чіпають.

– Теоретично – можливо. Але модель чинної системи така, що президент підпорядкований верховному лідерові – аятолі. Чому поспішали обрати сина Алі Хаменеї – Моджтабу Хаменеї? Бо він безпосередньо пов’язаний із КВІР. Це людина із цієї структури. Фактично його висунення – порушення Конституції. І про це потрібно говорити.

Саме зараз необхідно оголосити про технічний або перехідний уряд і діяти від його імені. Тоді регулярна армія, а вона існує паралельно з КВІР, зможе перейти на бік цього уряду. Далі – створення національної гвардії, поступове переобрання влади. Люди підтримають. Ресурс усередині країни величезний. Але діяти потрібно не за афганським сценарієм – не "заносити" когось ззовні. Потрібно активувати внутрішній ресурс, створити організаційний центр.

– Удари Ірану по сусідах. Б’ють не лише по американських базах, а й по цивільній та нафтовій інфраструктурі цих держав. Яку мету переслідує Тегеран? Чи можуть ОАЕ, саудити приєднатися до США щодо ударів по Ірану?

– Згадайте грудень-січень, коли в Ірані розпочалося повстання. Тоді Оман, Кувейт, Бахрейн і Саудівська Аравія фактично стримали Трампа від рішучих кроків. Тепер ситуація інша. Після ударів Ірану по Саудівській Аравії, Еміратах, Кувейту, Катару й Бахрейну ці держави заявили про захисні дії. А деякі з них уже завдали ударів у відповідь. Чому? Бо більшість із них – сунітські держави. Іран десятиліттями нав’язував шиїтську вісь впливу, спираючись на "Хезболлу" та інші проксі-структури. При тому що шиїти становлять лише близько 12% мусульманського світу.

У результаті формується фактична міжнародна коаліція. Монархії Перської затоки звертаються до США з пропозиціями координації. Бо це війна – тут не можна діяти хаотично. Має існувати координаційний центр. Саудівська Аравія вже працює над розвантаженням Ормузької протоки, змінює маршрути транспортування через Червоне море, збільшує видобуток нафти. Вони звернулися до США з проханням збільшити пропозицію техаської нафти – і отримали позитивну відповідь. Отже, координація відбувається. І це, на моє переконання, фатальна помилка режиму аятол. Помилка, що межує зі злочином проти власної держави. Саме удари по нафтових монархіях стали тим кроком, який гарантує: Іран як фундаменталістська клерикальна держава наближається до завершення свого існування.

– Тобто, світовий нафтогазовий сектор, на вашу думку, іранцям похитнути не вдасться? Адже однією з цілей ударів по саудитах і еміратах якраз і є цей аспект.

– Ні, це тимчасовий стрибок, який ми зараз спостерігаємо. Зверніть увагу: обіцяли 100 – маємо 83, ну 85 за Brent. Але це не 100 і не 120. Обсяги на ринку нафти гасять попит. Попит, по суті, врівноважується. Якщо транссаудівський нафтопровід потужасіністю 7 мільйонів барелів на добу раніше не працював, бо нафта йшла з узбережжя Перської затоки, то тепер її переорієнтували на Червоне море. Там танкери й завантажуватимуться.

До того ж держави, які не замкнуті на Перську затоку, запропонують свої обсяги. Зокрема, Сполучені Штати. Де складність? Складність із катарським скрапленим газом. Це фактично єдине підприємство з такими величезними обсягами. Тут проблема можлива. Але це означає, що американці мають підсуєтитися й покрити цей розрив. Стрибок справді серйозний, і пояснюється він тим, що, на жаль, у цій ситуації Катар мав на руках козирну карту. І тут, насправді, справа за Сполученими Штатами Америки.

– Європа, м’яко кажучи, досить прохолодно поставилася до початку цієї операції. Франція. Макрон виступає проти, заявляючи про порушення міжнародного права. Трамп напередодні жорстко висловився щодо Іспанії та Великої Британії, дав зрозуміти, що вони його розчарували. Фрідріх Мерц після зустрічі чіткої заяви не зробив. Можливо, німці й готові допомагати, але, здається, Трампу доведеться їх дуже переконувати. Балтійські країни заявили, що готові діяти у разі звернення від Америки. Як ви оцінюєте позицію Європи?

– По-перше, німці були в процесі. І невипадково перша реакція з Європи пролунала саме від Фрідріха Мерца. Він заявив, що Біньямін Нетаньягу інформував його про підготовку операції. Тут важливо розуміти: у процесі задіяно низку чинників співпраці між Єрусалимом і Берліном, зокрема в ракетній індустрії. Тому німці знали і були в темі.

Тепер Велика Британія. Причина стриманості – острови Чагос у Індійському океані. Там триває процес їх передачі, і поки статус невизначений, це створює додаткові політичні обмеження. Разом із тим, коли Іран спрямував безпілотник у бік Криту, Велика Британія фактично одразу включилася в процес. Спочатку греки направили туди фрегат, потім британці також відправили кораблі, адже там розташована база. До регіону прибули кораблі з системами ППО і ПРО для прикриття.

Що стосується Франції, то після тривалих вагань Емманюель Макрон ухвалив рішення: авіаносна група на чолі з авіаносцем "Шарль де Голль" вирушає у регіон. Наскільки пам’ятаю, точку призначення не оголошували, але мета – прикриття своїх баз і забезпечення протиповітряної та протиракетної оборони. Італія наразі очікує сигналу з Вашингтона. Я переконаний: щойно виникне потреба – вони долучаться. Отже, початкова невизначеність нині подолана.

Проблема в іншому: європейців потрібно переконувати, з ними треба працювати. А Дональд Трамп, очевидно, цього не зробив вчасно. Тепер з’ясувалося, що ресурсів лише Америки та Ізраїлю недостатньо, щоб перекрити всі складові. А це означає, що регіон потребує мобільних систем ПРО і ППО, зокрема тих, що розміщені на авіаносцях. Тому підтримка розширюється. Інші держави також заявили про готовність долучитися в разі потреби. Я сприймаю початкову невизначеність як наслідок того, що Вашингтон замість системної роботи в межах НАТО фактично зволікав. У результаті виникла невизначеність. А ми знаємо: у кризових умовах невизначеність – найгірший сценарій.

– Для України це все ж таки стане більшою проблемою, якщо Європа повноцінно вступить у цю коаліцію й братиме активну участь в операції? Адже вже говорять, що системи ППО та інші види озброєння можуть стати дефіцитними.

– Передусім давайте порахуємо плюси, а вже потім говоритимемо про мінуси. Отже, що означає випадіння Ірану як активного учасника так званої "осі зла"? Це мінус приблизно 40% "шахедів". Це орієнтовно на третину менше балістичних і крилатих ракет. Чому? Тому що Іран постачав Росії компоненти для "шахедів", які не вироблялися в Росії, а також комплектуючі для балістики й крилатих ракет. І є ще одна річ, про яку всі чомусь забувають: саме через Іран ішла електроніка з Китаю. А це надзвичайно важливий компонент. Тому ці три фактори – дуже серйозні у контексті поточної ситуації.

Згадайте січневі обстріли України – балістикою, крилатими ракетами, "Шахедами". Усе це було або вироблене в січні, або максимум наприкінці грудня. Тобто реальних запасів у Росії немає. А перекриття кількох каналів постачання автоматично зменшить обсяги потенційних атак.

Тепер щодо негативів. Безумовно, якщо інтенсивність бойових дій збережеться на рівні перших днів, це може створити дефіцит окремих видів озброєння. Але зверніть увагу на суперечливість інформації з Вашингтона. Дональд Трамп одночасно говорить, що в процесі задіяно лише 10% потужностей, і водночас стверджує, що "сонний Байден" передав Зеленському все й нічого не залишив. Це неправда. Сполучені Штати мають достатні ресурси не лише для підтримання темпів перших днів – йдеться і про "Томагавки", і про системи Patriot. І ми чомусь забуваємо, що найбільші партії постачання цих систем Україні відбулися вже після Нового року. Причому не лише зі складів, а й безпосередньо з виробництва, зокрема європейського. Згадайте: перед роковинами початку повномасштабного вторгнення, Україна заявила про отримання серйозної партії із запасом. Тож певний резерв є.

Та все ж надзвичайно важливо, щоб ситуація в Ірані й процес переходу влади завершилися якнайшвидше. Але я наполягаю на тому, що війна у Перській затоці не затягнеться. Немає аргументів, які свідчили б про її довготривалість. Потенціал коаліції у десятки разів більший, аніж можливості Ірану.

– Для Володимира Путіна це більше плюсів чи мінусів? З одного боку, Росія втрачає Іран як партнера. З іншого – ціни на нафту зростають, хаос посилюється, а це йому вигідно. Європа може більше зосередитися на цьому конфлікті й менше – на війні в Україні.

– Коротка війна з фіналом, про який ми говоримо – катастрофа для Путіна.

– Затяжна війна...

– Тоді він лише аплодуватиме.

– Наскільки серйозною проблемою для Білого дому є відсутність широкої підтримки всередині Штатів щодо цієї військової операції? Адже навіть частина ультраправих представників руху MAGA виступає проти. До того ж початок операції відбувся без санкції Конгресу. Як ви бачите цю ситуацію?

– Через прорахунки й нерозуміння ситуації з боку Дональда Трампа внутрішньополітична атмосфера в США справді напружена. Але це жодним чином не вплине на перебіг війни. Натомість це вплине на голосування в листопаді. Ті, хто вважає, що Трампу необхідна перемога для мобілізації республіканського електорату, помиляються. Ультраізоляціонізм – учора, сьогодні й завтра – стоятиме на позиції: "Нам немає справи до світу, займаймося собою".

Проблема у тому, що Іран є ключовою загрозою для Штатів. Але ультраізоляціоністи – представники MAGA, Такер Карлсон та інші, які оточують Дональда Трампа, цього не усвідомлюють. Трагедія сучасної американської політики в тому, що частина політиків забула просту істину: безпека Америки формується далеко за її межами. Нове покоління політиків, гучних і самовпевнених, цього не розуміє. Америка звикла воювати за кордоном. Тому участь США в операції – захист Америки від тероризму. Але на виборах у листопаді це Трампу не допоможе.

– А що ви маєте на увазі під "перемогою" для Трампа? Повне знищення нинішньої структури влади в Ірані? Ліквідація ракетно-ядерної програми? Це буде перемогою?

– Перемога для світу й для Америки – це встановлення в Ірані світської влади. Влади, яка відмовиться від ядерної програми. Терористична діяльність і мілітаризація для неї будуть неприродними, бо світська влада змушена буде дбати про суспільство.

Іранське суспільство збідніле, держава корумпована. Усунення режиму аятол кардинально змінить ситуацію. Але це вимагатиме серйозних зусиль. Бо хребтом системи залишаються Корпус вартових ісламської революції, Басідж і, звичайно, мулли.

– Чи можливий сценарій, за якого Росія й Китай певною мірою підтримуватимуть Іран, щоб конфлікт тлів і затягувався?

– Ні Росія, ні Китай у цей конфлікт не підуть. У них немає мотивації його розширювати. І, що важливо, у них немає реальних можливостей для повноцінної участі. Це довели події в Сирії, Венесуелі, раніше – в Іраку, Лівії. І Росія, і Китай діють винятково у власних інтересах і намагаються триматися осторонь. Вони не здатні системно підтримувати такі війни.

Ваша пробна версія Premium закінчилася