Капкан для Трампа: фатальна помилка, вбивчий ігнор союзників та все ближчий подих імпічменту. Інтерв’ю з Безсмертним

Події щодо заяв про завершення військової операції США проти Ірану переводять переговорний процес фактично у фазу силового тиску. Публічні сигнали від Дональда Трампа демонструють класичну логіку "ескалації для примусу до угоди": Вашингтон заявляє про досягнення ключових цілей, але водночас переводить конфлікт у площину контролю над критично важливими логістичними маршрутами, зокрема Ормузькою протокою.

Фактична блокада морської торгівлі означає радикальну зміну правил гри: енергетичний ринок опиняється під прямим геополітичним управлінням. Це створює ефект доміно – від ризиків для глобальних постачань нафти до потенційного стрибка цін і дестабілізації союзників США.

Реакція Європейського Союзу демонструє розрив між американською оперативною логікою і європейською обережністю: Брюссель фактично визнає, що готовий діяти лише після стабілізації бойової фази, що підкреслює відсутність єдиного західного сценарію. Паралельно Вашингтон несподівано поновлює санкційний тиск на енергетичні потоки РФ.

Окремим фронтом стає конфлікт Трампа з Ватиканом і особисто з Папою Римським Левом XIV. Різка критика з боку президента США на адресу моральних оцінок Ватикану щодо війни в Ірані перетворюється на зіткнення двох легітимностей – політичної та духовної. Наслідки виходять за межі риторики: це підсилює напругу в трансатлантичному політичному таборі, ускладнює позиції США серед католицьких союзників й додає внутрішньополітичної поляризації у середині Штатів.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Переговори між США та Іраном не досягли своєї мети. Маємо припинення гарячої фази війни і початок облоги, адже Трамп зажадав блокувати Ормузьку протоку?

– Якщо подивитися зараз аналітиків і світову пресу, насправді всі дивуються і шукають резон у тому, чому до блокування Іраном протоки додається ще й блокування Штатами. Очевидно, це спроба перешкодити Ірану експортувати нафту до Китаю. Тому що, за окремими даними, 90 %, за іншими – 95 % експорту Ірану припадає на Китай. Таким чином, Трамп знайшов можливість пов’язати тему розблокування Ормузької протоки з інтересами і перспективами Ірану і Китаю для того, щоб Китай долучити до механізму розблокування.

Однак, більшість тих, з ким доводилося знайомитися з позицією, кажуть, що Китаю це байдуже. У нього майже дев’ятимісячний запас нафти в резерві, і він не збирається за бажанням Дональда Трампа якось впливати на ситуацію. Бо тут дійсно є логіка в тому, щоб Китай у силу обставин, які складуться, долучився до процесу. Однак, як я вже сказав, більшість вважає, що Китай активно включатися не буде. І не через те, що тут Сполучені Штати Америки. Такий принцип Китаю – як і в російсько-українській війні, він відсиджується осторонь. З якого б це дива він починав у нинішній ситуації активно втручатися? Вони будуть шукати інші джерела, тим більше, що запас достатньо великий.

На моє переконання – і це узагальнення того, що кажуть різні експерти – нині чи не вперше за весь цей період Пентагон і адміністрація Трампа сіли, щоб скласти план дій. До цього часу вони рухалися абсолютно хаотично, спорадично: що в голову приходило – те й застосовували.

– Чому так сталося?

– У момент переговорного процесу, як відомо, між Трампом і Нетаньягу був прямий зв’язок. Вони достатньо продуктивно працювали. І це, ймовірно, вперше підштовхнуло Трампа до того, що треба системно пропрацювати ці речі. Є ще одна річ. Якщо подивитися на ситуацію зараз, то переважна кількість лідерів великих країн світу, я вже не кажу про "Велику сімку", просто включили ігнор щодо Трампа. Його не бачать, не помічають, на його слова практично не реагують. Принцип дуже простий: ти сам стрибнув у цю воду – барахтайся і випливай. Не випливеш – це твоя проблема. Це свідчить про те, що він залишається один на один із проблемою. А це для нього часто означає спробу уникнути відповідальності.

Зараз створена ситуація, за якої або він довіриться плану, який складуть Пентагон і адміністрація, або законопроєкт і резолюція про імпічмент, яка вже лежить із 6 квітня, буде запущена в роботу. І тоді сама ситуація у Вашингтоні буде змушувати його діяти. Однак, як діяти – він, судячи з усього, не розуміє. На моє переконання, нинішня пауза – це саме пауза, а не просто бездіяльність. Це пауза внаслідок провалу переговорів в Ісламабаді.

– Ви сказали, що є певний план дій у Пентагону і адміністрації. Що це за план, окрім перекриття Ормузької протоки? Які ще елементи тиску?

– Іран не буде реагувати на блокування. Це його не змушує змінювати позицію. Іран, як і Росія, розуміє передусім силу. Буквально через кілька годин після провалу переговорів британський Telegraph опублікував статтю Болтона. Вона невелика, але суть проста: щоб сідати за стіл переговорів з Іраном чи Росією, потрібна консолідована сила – міжнародна коаліція, чітко відпрацьований план дій, і вже потім переговори. І в цьому я з ним погоджуюся. Як у російсько-українському, так і в ірано-ізраїльському треку ситуацію не зрушити, якщо ігнорувати позиції ключових сторін – України та Ізраїлю.

– Чи розуміють американці сутність Ірану, коли говорять про "велику угоду", мовляв, якщо вона буде, то це може відновити економічні відносини між Штатами та країною аятол? Здається, це така ж сама утопія, як і намагання купити мир Путіна.

– Проблема в тому, що є нерозуміння реальності. Те, що відбувалося в російсько-українському переговорному процесі, показало: спроби діяти без системи й досвіду призводять до провалу. Якщо подивитися на оцінки фахівців із дипломатичного протоколу, переговори проводилися на дуже слабкому рівні. І це теж впливає на результат. У підсумку маємо ситуацію, коли гучні заяви не підкріплюються реальними діями. І саме це наразі визначає розвиток подій.

Якщо подивитися фахівців із питань дипломатичного протоколу ведення переговорів, які аналізують, як Венс провів ці переговори, там можна тільки плакати і сміятися впереміж. Тому що, якщо Віткофф і Кушнер були не підготовлені, але мали досвід бізнесу, то, даруйте мені, який досвід у Венса? У нього що – є досвід урядовця? Немає. Є досвід бізнесу? Немає. Хто він такий? Він, по суті, студент по життю, представник "іржавого поясу" США.

З яким багажем ця людина сідає за переговори і проти кого? З Галібафом, який відпрацював десятки років начальником поліції, був мером Тегерана. Він одна з найбагатших людей в Ірані. Його намагалися притягнути до відповідальності, бо всі це розуміють, але ніхто не може довести, звідки в людини з таким походженням узялися такі статки.

Трамп на першому етапі, як вважається, правильно оцінив, хто перед ним. І зробив ставку саме на голову парламенту, бо бачив у ньому схожий типаж. Але коли сіли за стіл переговорів – що той сказав? Поки я не побачу гроші в руках – жодних рішень не буде. І коли Трамп почав розповідати, що вони там щось розблокують – хто ж йому повірить на слово? У відповідь пролунало просте запитання – ти будеш говорити чи будеш діяти? І виявилося, що про реальні дії не йдеться. У підсумку він чітко дав зрозуміти – без конкретики розмову можна завершувати.

– Як розвиватиметься ситуація найближчим часом?

– За кроками чинної адміністрації Ірану стоїть Москва. Вони зараз вчепилися за Трампа і будуть його використовувати. Так само, як Трамп не зміг нічого зробити у російсько-українському переговорному процесі, так і тут він нічого не зможе зробити. І в цьому відношенні очевидно, що переговори – для мене це було зрозуміло з самого початку – мають вести Іран і Ізраїль. Якщо Сполучені Штати хочуть брати участь – будь ласка, як посередник і так далі. Хоча вони вже не можуть бути посередником, бо є союзником Ізраїлю в цій війні.

Їхня участь у такій ролі, в якій вони зараз перебувають – абсолютно ірраціональна. Не тільки Трамп, а й ті, кого він відправляє на переговори, не розуміють самої природи переговорного процесу. А Рубіо вони не підпускають. Ні Віткофф, ні Кушнер, ні Венс не усвідомлюють небезпеки, в якій опинилися. І ще раз хочу сказати: мене не цікавить рівень їхньої професійної підготовки. Мене цікавить, як із цієї ситуації виходитиме Ізраїль, враховуючи проблеми, які зараз створює Вашингтон. Може виникнути ситуація, за якої Трамп, намагаючись щось вирішити, загонить Нетаньягу в пастку. Рано чи пізно треба зрозуміти одну річ.

– Яким чином це може статися?

– Справа в тому, що ще ніколи Ізраїль не воював так довго безперервно – від 7 жовтня 2023 року. Невже незрозуміло, що в країни немає можливостей вести настільки тривалу війну? Це не Україна. Потенціал великий, але обмежений. І він більш обмежений у часовому вимірі, ніж український. А у Вашингтоні виходять із власних ресурсів і можливостей. Але таких ресурсів в Ізраїлю немає. І те, що головним винуватцем нинішньої ситуації є Трамп – це всі прекрасно бачать. І всі розуміють, що в нинішній ситуації вести з ним діалог – марно. Тому багато хто просто дистанціюється від нього.

– На цьому фоні з’являється інформація, що міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров зустрівся в Китаї зі своїм колегою, з Сі і погодив візит Путіна в першій половині року до Пекіна. Терміново узгоджують позиції?

– Такі зустрічі відбуваються регулярно – приблизно двічі на рік. Це стандартний формат взаємодії між Москвою і Пекіном. Вони є стратегічними союзниками і мають механізм постійних політичних консультацій. Це означає, що вони обговорюють зовнішню політику, виходячи зі своїх інтересів. І нинішня ситуація якраз вимагає такого діалогу. Мова йтиме про те, як сформувати спільну позицію щодо Ірану, України та Сполучених Штатів. Лавров поспішив саме тому, що очікували можливу зустріч із Трампом. Але зараз очевидно, що її не буде.

Після подій навколо Ормузької протоки Китай навряд чи піде на такий діалог. І ця тема фактично зависає. Натомість буде інше – зміцнення умовної осі Москва – Тегеран – Пекін. Це практично очевидно. У нинішніх умовах Китай збільшує постачання компонентів до Ірану. Те саме робитиме і Росія. Навіть такі кроки, як "перемир’я" – це сигнал, що Москва буде нарощувати підтримку Ірану, утримуючи при цьому напругу в російсько-українській війні. Мета – сформувати спільний фронт проти роз’єднаного Заходу. Фактично ця "вісь" посилюється саме через існування двох воєн – російсько-української та ірано-ізраїльської.

– Захід найближчим часом не зможе діяти єдино?

– На моє переконання, європейцям варто було б розробити власний план і запропонувати його Трампу – попередньо узгодивши з Києвом і Єрусалимом. Це був би раціональний підхід. Але зараз, після консультацій із близькосхідними монархіями, Європа, схоже, просто включила ігнор. Замість реальних дій ми бачимо ініціативи Британії та Франції на кшталт міжнародних конференцій, які в цій ситуації не дають практичного результату. Це означає, що замість активної політики – пауза і дистанціювання від Вашингтона.

– Тепер вони з нього знущаються, як він з них знущається?

– Коли ми говоримо про міжнародні відносини, за якими стоять життя десятків мільйонів людей, така поведінка – це повний ідіотизм. Трамп – це окрема історія, але європейці мають розуміти: кожен день зволікання – це накопичення великої біди. Я розумію, що зараз вони можуть сказати: ми ж попереджали. І тому тепер стоять осторонь і показують пальцем.

– Логічно, що вони не хочуть стрибати в Ормузьку протоку і розгрібати це все.

– Я це розумію. Зараз більшість європейських лідерів просто показово ігнорують Трампа. Як і прем’єр Канади Карні. Це сигнал. Але наслідки будуть трагічні – і не тільки для Перської затоки чи арабського світу, а для всіх. Тому що ситуація довкола Ормузької протоки раніше дозволяла поступово переходити від вуглеводневої енергетики до відновлюваної. Але Трамп, увійшовши в цю історію, почав руйнувати баланс. І мені здається, що ця стратегія ігнорування – помилкова. Бо мова йде не лише про Трампа, а про Сполучені Штати як державу і про американське суспільство.

З Орбаном, наприклад, Європа змушена була працювати, хоча масштаби інші. А тут, схоже, вирішили просто дистанціюватися.

– Чому, на вашу думку, Трамп не продовжив послаблення санкцій щодо російської нафти, хоча попередні інсайнди вказували на протилежне, що продовження послаблення санкцій буде продовжено?

– Тому що ситуація не стабілізувалася. І друге – у Путіна, Дмитрієва і Віткоффа був місяць, щоб налагодити умовний "бізнес". Чим це завершилося? Два танкери на Кубу. Для Трампа це не результат. Він хоче бачити великі гроші, але не склалося.

Знайшовся важливий фактор впливу – Збройні сили України. Вони серйозно вдарили по експортній інфраструктурі – Усть-Луга, Приморськ. Це фактично зірвало плани. У результаті зник сенс продовжувати послаблення санкцій. Зараз у Росії вибір: або відновлювати експорт, або скорочувати видобуток. Якщо скорочення буде значним – жодного "бізнесу" не буде взагалі. Тому Трамп нервує і діє хаотично.

– Які наслідки може мати конфлікт Трампа та Ватикану?

– Трамп не розуміє базових речей. Сучасний світ має символічні центри впливу – і Папа Римський є одним із них. Коли він вступає в конфлікт із такими фігурами – це означає, що він не усвідомлює масштабів ситуації. Це показує, що він не тільки не справляється з кризою в Перській затоці, а й руйнує канали, через які міг отримувати підтримку або поради. І в підсумку він ізолює себе ще більше.

– Це нерви чи вже системна проблема психічного стану?

– Схоже, що це комплекс проблем – і психологічних, і фізичних. Про це вже відкрито говорять у США. Його дії виглядають дедалі менш раціональними. І якщо подивитися на нові ініціативи щодо імпічменту – їхній рівень обґрунтування значно вищий, ніж раніше. Це означає, що за певних умов процес може швидко активізуватися.

– Можливо, ігнорування Трампа Європою та іншими нещодавніми союзниками, процес допомоги цьому сценарію?

– Я не виключаю такого варіанту. Поведінка європейських лідерів може свідчити, що вони розглядають різні сценарії розвитку подій. Зараз вони справді більше ігнорують, ніж взаємодіють. І є ще один цікавий момент – після останніх зустрічей закритих міжнародних форматів, таких, наприклад, як Більдерберзький клуб, майже немає публічної інформації. Це нетипово. Отже, ймовірно, відбуваються процеси, про які поки що говорити відкрито не готові.