Коментар: Путін в гостях у Орбана - символічна зустріч "любих друзів"

Двоє, яких уже важко оминути

Та між тим ситуація кардинально змінилася. Ні, Путін та Орбан так і не стали поважними членами міжнародної спільноти, які користуються великою повагою. Але від часу анексії Криму та початку війни на Сході України, кризи біженців в Європі та, передусім, з огляду на нещасливий 2016 рік з його Brexit та перемогою Трампа на виборах президента США голос обох державних лідерів на міжнародній арені став важити більше. Хоч і в негативному плані, але значення його посилилось. Сьогодні вони - хоч і різною мірою порівняно один з одним - є сіячами неспокою, який ніхто вже не зможе оминути. Так само, як Дональд Трамп (президент США - Ред.) і Реджеп Таїп Ердоган (президент Туреччини - Ред.) є лідерами та послідовниками нинішнього антидемократичного, авторитарного переламу в історії Європи та світу.

Продемонструвати це світу, власне, й мала зустріч Путіна та Орбана в четвер, 2 лютого, в Будапешті. Російський та угорський лідери, починаючи з початку 2014 року, зустрічалися вже учетверте. Й утретє - з часу анексії Криму на та початку війни на Сході України, спровокованої та підтримуваної Росією. На нинішніх перемовинах на перший план висунули обговорення деталей спільних економічних проектів, щодо яких зустрічаються і без того роками. Тож навряд чи Путіну потрібно було їхати до Будапешта саме заради цього. Ці проекти, серед яких і розширення угорської атомної станції "Пакс", були лише кулісою для прихованих погроз та про вокативних висловлювань. Орбан отримав нагоду продемонструвати, що він має підтримку людини, яка є однією з найвпливовіших у світі. Путін, своєю чергою, мав можливість показати, що він має важелі, аби спровокувати розкол ЄС та міжнародної спільноти.

Слова, які змушують замислитися найбільше, пролунали на зустрічі з вуст Орбана: на думку угорського прем'єра, у західній частині європейського континенту, сформувалася сильна антиросійська атмосфера, антиросійська політика, мовляв, стала ознакою хорошого тону. Цей зроблений ним висновок вартує надзвичайної уваги - зрештою, той же Орбан під час перших двох років своєї політичної кар'єри належав до найгостріших критиків радянського тоталітаризму та антидемократичних тенденцій у пострадянській Росії. Більше того: коли він говорив про Радянський Союз чи Росію, в його словах завжди було чути нотку зневаги аж до антиросійської/антислов'янської ворожості, яка історично була дуже поширена в Німеччині й Центральній Європі й частково має місце й сьогодні.

Цінують і поважають один одного

Путін, який прибув до Будапешта в супроводі величезної групи супроводу, зі свого боку, похвалив Угорщину, назвавши її надзвичайно надійним партнером, та висловив задоволення останніми демонстративно русофільськими діями Орбана. Серед таких - відкриття нового помпезного пам'ятника загиблим російським і радянським солдатам у північноугорському Естергомі, яке відбулося за кілька днів до візиту Путіна. Між тим Путін звинуватив Україну в новій ескалації протистояння на Донбасі, Орбан, зі свого боку, відпустив майже злосливу ремарку, що Україна, мовляв, не дотримується мінських угод, а права меншин, серед яких і угорська на Західній Україні, поважає не тою мірою, як цього очікують.

Новою віхою зустріч лідерів не стала й, відповідно, медійна увага не йшла у жодне порівняння з тією, яку вдалося прикути до себе візиту Путіна до Будапешта два роки тому. Але саме в цьому і полягає, власне, новинна цінність та підсумок зустрічі Орбана і Путіна: державні мужі мали можливість без напруження робити те, що стає дедалі популярнішим кредо на міжнародно-політичній арені - політика цінностей застаріла, повертаються часи реалістичної політики.