Оксана Забужко: спробуймо добре жити прямо зараз!

Її перший роман – Польові дослідження українського сексу, що вийшов 20 років тому, спричинив ефект бомби в пострадянській українській літературі. Інтелектуальний феміністичний твір став бестселером і миттєво увійшов до списків східноєвропейської класики. Потім були Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій, Музей покинутих секретів та інші твори, завдяки яким сучасна українська література стала знаною у світі.

Манеру письма Оксани Забужко неможливо сплутати: інтелектуальна, дещо складна для розуміння, насичена фактажем та емоціями. На цьогорічному Форумі видавців у Львові Забужко презентувала нову книгу – І знов я влізаю в танк. Про нове видання, українську опірність російській пропаганді та потребу у великій кількості моральних авторитетів Забужко розповіла в інтерв’ю "Новому Времени".

Читайте: Оксана Забужко: "Україна не Білорусь", або Післяслово до київського візиту Світлани Алексієвич

Про перші битви інформвійни. Вони почалися ще в 90-ті роки. Вони особливо й не закінчувалися. Використовуються технології радянських часів, технології і техніки російських спецслужб, починаючи з 1918 року. Ці архіви і далі засекречені, термін секретності цих документів продовжений. Спеціально тут нічого нового не вигадано. Новим є масштаб і, відповідно, цинізм і нахабство, яке людей, вихованих у традиціях класичного ренесансного гуманізму, заскакує зненацька, і цілий світ, не тільки Україну. Україна просто виявилась таким плацдармом на передньому краї. Але цілий світ і ціла Європа просто як Червона Шапочка застигає у подиві і каже: ні, ну не може так бути, це неймовірно, це неправда, це божевілля! Так, божевілля, інституціалізоване, технологія індукції божевілля в масовому масштабі.

Активна інформаційна війна триває 15 років, з рубежу 90-х-2000-х, коли в Україні зникли незалежні ЗМІ, коли відбулася монополізація ЗМІ і інформація була поставлена під контроль. І ці самі керуючі невідомі ляльководи, невидимі, тільки тепер почали прориватися в ефір. Маша Столярова прорвалась в ефір, і виявилося що Інтер керується напряму з Москви.

Ляльководів багато, і далеко не всі вони видимі, далеко не всі вони так зашкварилися. Станом на 2004 рік з українським інформаційним полем справа була більш-менш доведена до того стану, коли далі вже можна вибудовувати стратегію війни, стратегію розколу, Донбас проти Галичини, Галичина проти Донбасу, Україна поділена на дві непримиренні частини і так далі. Це все звучало, я це все чула в західному виконанні. Там 10 років нон-стопом створювався саме такий імідж України. Тобто, 15 років велася проти нас війна, і я невтомно говорила, що Україна програла інформаційну війну за неявкою, навіть не зрозумівши, що вона проти неї ведеться.

Читайте: Оксана Забужко: "Good bye, Petrovski!", або Розпечатування "закритого міста"

Сам той факт, що при такій масованій, невидимій і неусвідомленій атаці суспільство проявило ту резистентність, що замість того, щоб, як спіле яблучко, упасти кільком загонам, як вони розраховували це, які захоплюють держадміністрації в кількох областях, а натомість суспільство раптом здиблюється і самоорганізовується, і дає відсіч, сам той факт означає, що принаймні українським соціумом не так легко маніпулювати, як розраховували Сурков і компанія.

Про моральних авторитетів. Завжди дуже ризиковано шукати якогось одного містера Ікса, який прийде і порядок наведе. На мою думку, це наївна дискусія, чи потрібні моральні авторитети чи не потрібні. Будь-який соціум структурується лідерами. Соціологи кажуть, що починаючи від спільноти в тисячу чоловік. Спільнота в тисячу чоловік вже мусить мати свого морального авторитета. Тобто, це розмір племені, умовно кажучи. Шамани. Інакше відбувається хаос, суспільство перетворюється на ту саму біомасу, яку може гнати на загибель будь-який диктатор. Тому – більше моральних авторитетів, хороших і різних.

Читайте: Забужко висловилася про виключення зі шкільної програми письменників "українофобів"

Ви ставите таке питання, яке ставило кілька поколінь тому європейці: як нація, яка дала світові Гете і Шилера, могла повірити Гітлеру? Це є питання психопатології і масових соціальних процесів. Тема дуже мало досліджена. І тема якраз пекуча для XX століття, бо саме тут, на цьому терені, вирішується виживання людства: виживемо – не виживемо? Чи відбудеться оруелізація світу — а це дорога до загибелі поза всяким сумнівом, чи відбудеться реформа людини? Як писали ще наші класики доби розстріляного відродження, це є велика битва, яка триває вже ціле століття, де і нацизм, і комунізм, і інші форми, менш досліджені, тоталітаризмів – вони всі йдуть в казан досвіду цієї новітньої телевізійно керованої диктатури. Це треба розуміти. Розуміти, які психологічні механізми тут задіяні, і розуміти, що здатність людини, чисто біологічна здатність, не просто контролювати інформацію, а відбудовувати навколо себе якусь певну захисну вежу, у якій можна почуватися безпечно без ризиків для психічного здоров’я. Тому я кажу: країні потрібні психіатри, з ними простіше, ну і взагалі душпастирі всіх ґатунків, і релігійні, і світські, які завгодно.

Про те, як не бути відтра*аними Путіним. Давайте спробуємо добре жити прямо зараз. Осмислено, з сенсом, із почуттям, що ти потрібен, ти живеш на землі недарма, що ти щось робиш, що єднає тебе з людьми, і ти щось будуєш у цьому світі, що робить його кращим, як на мене, оце і є жити добре. А економіка, дороги, медицина – це похідне. Забудьте ви нарешті цей марксизм: "будєт хлєб, будєт і пєсня", як учили кілька поколінь радянської влади. Економіка і дороги – похідне від того, що у людей у головах, а не навпаки. Дороги є результат фізичної і матеріальної проекції на реальне, на матерію того, що у людей є в головах. І якщо люди сидять і ниють, хто прийде і дасть їм, зробить їм комфортно, то це не дорослі люди, це немовлята, яких зробили немовлятами, яких силоміць лоботомізували, інфантилізували, і вони вічно будуть невдоволеними, плачучими немовлятами, яких в змозі, перепрошую, відтра*ати будь-який Гітлер, Сталін, Путін, хто завгодно, в якому завгодно новому костюмі. Якщо дорослі люди, котрі розуміють, для чого вони в цьому світі, і котрі бачать інших довкола себе, і котрі гуртуються, об’єднуються і творять мережу і творять спільноту, котра спільно щось робить, то після того і з’являються економіка, дороги і так далі. І всі ці поліпи, які налипають і швиденько на цьому хочуть нажитись, вкрасти і втекти, всі ці поліпи розвіюються, як дим, або, як каже наш гімн, "як роса на сонці".

Читайте: В яку гру ми граємо з Росією: Забужко запропонувала владі відповісти на просте запитання

Про нову книгу. Ця книжка – моя реакція на те, що я тут живу, і мене прийшли вбивати. Якщо ви щось бачите і розумієте, але мовчите, це означає або ви дезертируєте, або колаборуєте з убивцями. У мене немає бажання колаборувати з убивцями.

Вона взагалі не є про війну гарячу. Вона про війну інформаційну, яка, власне і становитиме головне обличчя війн XX століття. Епоха бомбардування міст закінчилася. Почалась епоха бомбардування мізків. При сучасних рівнях технологій і глобалізації в принципі можна досягти того ефекту, коли цілі міста, регіони і країни зможуть знищувати себе самі в інтересах противника. І ось те, що випробовується і тестується на цих локальних війнах на території колишнього СРСР – жертвою цього у нас стали Крим і східний Донбас великою мірою. Оця розгубленість, оця відсутність чіткої картини світу, при якій вас можуть залякати з телевізора абсолютно міфічними загрозами, і під страхом цих міфічних загроз ви самі поховаєте майбутнє своє і майбутніх дітей, навіть того не усвідомлюючи. А потім, коли усвідомите, буде каяття та не буде вороття.