Варто тільки Заходу продемонструвати трохи жорсткості, як російський президент сигналізує готовність до переговорів. Коментує оглядач DW Андрій Гурков.Володимир Путін прибуває до Берліна. Ще кілька років тому ця новина свідчила б передусім про хороші німецько-російські відносини. Сьогодні це вже майже зовнішньополітична сенсація. Адже йдеться про перший візит російського президента до німецької столиці після анексії Криму в березні 2014 року, початку війни на Сході України та нового "льодовикового періоду" у відносинах Росії з Заходом. При цьому господар Кремля прийняв запрошення саме тієї лідерки, яку в Москві вважають найбільшою прихильницею європейської політики санкцій проти Росії і яка через це перебуває в РФ під потужним вогнем пропаганди: Анґели Меркель. І Путін прийняв це запрошення лише за один день до зустрічі 19 жовтня, що свідчить про те, що він довго вагався. "Мінськ-2" досяг своїх меж Однак зустріч у Берліні не буде двосторонньою: її проведуть у так званому "нормандському форматі". Цей чотиристоронній формат існує з червня 2014 року, коли на полях урочистостей, присвячений ювілею висадки союзників у Нормандії під час Другої світової війни, господар заходу - французький президент Франсуа Олланд - разом із німецькою канцлеркою влаштував неофіційні переговори російського президента Володимира Путіна та українського президента Петра Порошенка. Свого політичного апогею цей квартет досяг у лютому 2015 року в білоруській столиці, де був підписаний так званий "Мінськ-2". Він не міг вирішити проблему сепаратизму на Сході України, але щонайменше змусив замовкнути важке озброєння в регіоні та припинив масову загибель людей. Але нині започаткований тоді мирний процес досяг своїх меж. Мінський документ містить домовленості, яких ні Київ, ні Москва не хочуть і не можуть дотриматися. В Україні з огляду на внутрішньополітичну ситуацію не можливо ухвалити рішення про особливий статус непідконтрольних Києву районів Донбасу разом із місцевими виборами та амністією, оскільки все це в очах великої частини суспільства дорівнюватиме легітимації бойовиків. А Кремль, зі свого боку, не може втратити контроль над великою ділянкою захопленого ним офіційного східного кордону України, тому що це відрізало б шляхи постачання для проросійських сепаратистів і було би рівносильне зраді. Коригування курсу РФ багато в чому пов'язане з Сирією Тож у тому, що "Мінськ-2" майже зійшов на пси, нічого дивного немає. Донині остання зустріч лідерів країн "нормандського формату" відбулася рік тому в Парижі. Після цього четверо державних лідерів проводили лише телефонні конференції або ж відправляли на зустріч своїх міністрів закордонних справ. Це нічого не дало. Уже тільки через це проведення нового саміту щодо Донбасу - велика несподіванка. Передусім тому, що Путін теж приїде. Адже ще в серпні Кремль своїми різкими зауваженнями в бік Порошенка створив враження, що РФ списала "нормандський формат". Тому раптова подорож російського президента до Берліна виглядає якщо не як різка зміна курсу, то щонайменше як значне його коригування. Для зміни точки зору в Кремлі є два можливі пояснення, які не суперечать одне одному, а тому можуть бути правильними водночас: з одного боку, Росія однозначно зарвалася в Сирії і охоче відволікла б міжнародну увагу іншою темою. Свого часу операція в Сирії чудово відволікла увагу від зашкарублої ситуації на Сході України. Нині тактику змінюють. Кремль знову відчуває силу Заходу З іншого боку, Путіну якраз останніми днями довелося відчути, що Захід теж може бути жорстким: американці демонстративно переривають переговори щодо Сирії; британці та ЄС відкрито говорять про російські воєнні злочини в Алеппо; німці піднімають тему розширення санкцій та зупинку проекту "Північний потік-2"; французький президент оголошує, що може прийняти російського колегу в Парижі тільки для переговорів щодо Сирії, а це змушує Кремль скасувати давно запланований візит. Адже Путін із самого початку хотів урочисто відкрити на Сені російську церкву та мистецьку виставку і по-пропагандистськи облагородити ці медійні події присутністю Франсуа Олланда. Саме цей відкритий афронт французького президента, якого в Москві донині вважали радше слабким і хитким представником Заходу, міг сильно вразити Путіна. Тож він одразу сигналізував про готовність до переговорів. Цей тактичний маневр не слід переоцінювати і очікувати чогось фундаментального від зустрічі 19 жовтня. Але Путін, який під час останніх переговорів "на сході" - з Туреччиною та групою країн БРІКС - не досяг жодних значних політичних успіхів, хоча й зміг досягти економічних, здається, готовий поступитися у відносинах із Заходом. Адже Кремль раптом знову відчув його потенційну силу.
