Конфлікт Москви і Києва розколов "російський Берлін"

100

Як позначився конфлікт на Донбасі на росіянах і українцях, що живуть у німецькій столиці? Кореспондент DW Микита Жолквер об'їхав пів-Берліна в пошуках відповіді на це питання.

У німецькій столиці живуть десятки тисяч вихідців з колишнього СРСР. Донедавна всі вони входили до однієї спільноти - "російський Берлін", і всіх їх корінні німці називали "росіянами". Але конфлікт між Росією і Україною змінив ситуацію. "Російський Берлін" розділився на тих, хто підтримує нову владу в Києві, і на прихильників російського президента. Як вони уживаються один з одним в одному місті? Який вплив на відносини між ними мають доступні і в Берліні російські та українські телеканали?

Анастасія з Донецька

Анастасія сім років тому вийшла заміж за німця і виїхала з ним до Берліна. Познайомилися вони в Криму, де він відпочивав, а вона - студентка Донецького університету - підробляла на канікулах. У Донецьку у неї залишилися батьки (мати - росіянка, батько - українець), брат з дружиною.

Прихильників сепаратистів в сім'ї немає. Дружина брата, правда, попервах хотіла, щоб Донецька область приєдналася до Росії, але потім, побачивши, як поводяться на Сході України російські військові, зрозуміла, що відбувається насправді, і передумала. А батько з матір'ю і брат з самого початку підтримували нову владу в Києві. Дуже вже їм, як і самій Анастасії, набридала тотальна корупція в часи Януковича.

Серед російськомовних знайомих Анастасії - головним чином однодумці, з якими вона познайомилася на демонстраціях на підтримку Майдану. А ось у "ВКонтакте" її, назвавши "фашистом" і "бандерівцем", багато хто з друзів видалив. І навіть родичі в Росії не вірять, що вона їм розповідає про реальний стан справ в Донецьку, про свавілля, яке чинять сепаратисти щодо її родичів.

Дискотека примирення

Популярний в Німеччині письменник Володимир Камінер вже багато років влаштовує в кафе Burger вечірки для російськомовного Берліна - Russendisko. Назва не зовсім точна. Музику тут включають не тільки російську, а й українську. "Приблизно 50/50, - каже Камінер. - Як і публіка".

Російсько-український конфлікт не особливо позначився на атмосфері в кафе. Камінер не може згадати жодної сварки або розмови на підвищених тонах. "Навпаки, - розповів він, - я досить часто стаю свідком свого роду братання між молодими росіянами та українцями, вони обіймаються, поплескують по спині, вибачаються один перед одним за те, що натворили політики їхніх країн". При цьому, однак, і сам письменник деколи виступає в ролі модератора, влаштовує цільові музичні "вечори примирення".

Атмосферу толерантності та взаєморозуміння, яка панує на Russendisko, Камінер пояснює тією обставиною, що, на його думку, в Берліні російське телебачення не має такого охоплення, як у самій Росії, у людей є й альтернативні джерела інформації. Тому, каже він, "росіяни, які живуть в німецькій столиці, не так задурманені, як їх однолітки на батьківщині".

Берлінський одесит

Іншої думки дотримується одесит Єфим. У тих берлінських ресторанах і барах, куди ходить він, часто зустрічаються, за його висловом, "відморозки", які вірять у всесвітню змову американців. "Є й українці, які за Путіна, - розповів Єфим кореспонденту DW. - А що ви хочете? Люди і в Берліні зомбовані, ті, які з ранку до вечора дивляться "первый канал".

Але в колі його друзів, серед яких є і росіяни, і українці, сперечаються жартома. "Ми просто іноді підтрунюємо один над одним", - сказав Єфим, вживши при цьому недруковане слово.

Альона із Запоріжжя

Як і Єфима, деякі українці, які давно осіли в Берліні, дивують і Альону із Запоріжжя. Їхні пропутінські настрої вона теж пояснює насамперед російським телебаченням, до якого вони звикли за довгі роки життя в Берліні. "Як можна бути патріотом чужої країни, - запитує Альона, - Звідки така сліпа любов до Путіна"?

Намагатися спокійно говорити з такими, як висловилася Альона, "впертими" практично неможливо. "Вони не слухають ніяких доводів, і аргументів у них немає, - нарікає вона, - тільки переказують побачене по "первому каналу" або в програмі у Кисельова".

Сама вона приїхала до Німеччини три роки тому, вчиться в берлінському університеті, вивчає науку про засоби масової інформації. Майдан не залишив її байдужою. Навесні 2014 вона взялася допомагати пораненим з Києва, яких лікували у берлінських клініках.

Раніше Альона брала активну участь у русі українських волонтерів у Берліні, тепер перестала. У її словах звучить певне розчарування тим, що відбувається в Україні, занадто повільним процесом змін. Повертатися вона не збирається. Роз'їжджаються хто куди і багато її знайомих із самої України. Шкода, каже Альона, але на батьківщині вона не бачить для себе перспектив.

Еміль і "Крим наш"

На заклик кореспондента DW в соціальних мережах та університетських колах відгукнулися багато росіян та українців, які живуть у Берліні, але тільки ті, які критично ставляться до політики Кремля. "Ті, які підтримують Путіна, не довіряють німецьким засобам масової інформації, вважають, що вони все перебріхують", - пояснив Еміль, що зайшов перекусити в російський ресторан "Зелена лампа".

Еміль ще підлітком переїхав з Москви до Берліна - 14 років тому. Телебачення - а він дивиться і російське, і українське, і німецьке - називає "зомбі-ящиком", але більше вірить все-таки російському. "Прибріхують, звісно, всі канали, - визнає він, - але російські хоч якісь факти наводять, а українські зомбують без фактів".

Еміль вважає, що в зовнішній політиці Путін все робить правильно, йому подобається Сергій Лавров, держсекретаря США називає "клоуном", а нову владу в Києві - корумпованою, яка не виправдала надій, покладених на неї і в Україні, і в Росії.

З берлінськими російськомовними знайомими, які як і раніше стоять на українському боці в конфлікті з Росією, він спілкуватися перестав. Каже, що безглуздо намагатися говорити з людьми "з таким завищеним почуттям патріотизму", не розуміє моди на українські "вишиванки", які називає "сільським одягом".

Сам він іноді ходить в майці з російським прапором і навіть роздобув футболку з написом "Крим наш". Щоправда, одягає Еміль їх не із "сліпої любові до Путіна", а із принципу, на зло пануючому, на його думку, у Німеччині проукраїнському мейнстріму.

Сергій та "вишиванки"

А от Сергію з Москви "вишиванки" навпаки подобаються, він бачить в моді на них ознаку єднання української нації. Серед тих, з ким Сергій вчиться і спілкується на економічному факультеті в Берліні, багато і росіян, і українців. Більшість, як і він сам, приїхали на невеликий термін за обміном.

"Про політику, - розповів він, - мова відразу не заходить, але всі про неї думають і тільки акуратно виходять на тему російсько-українського конфлікту". При цьому Сергія, за його власним зізнанням, "доводиться розбороняти з іншими росіянами, хоча тут і немає відвертих "ватників ". Втім, каже він, те ж саме з ним було і в Москві. Новим і багато в чому несподіваним стало для Сергія в Берліні знайомство з українцями, з живими свідками драматичних подій на Майдані.

Несподіваним для нього стало те, що його нові знайомі, які живуть у різних українських містах - і на заході країни, і на сході - відчувають себе єдиним народом, громадянами однієї держави. "Одесит Юра, наприклад, говорить як типовий москвич, не відрізниш, - описав Сергій своїх нових друзів, - а Артем з Києва - такий, яким я уявляв собі класичного українського хлопця". При цьому обидва, на думку співрозмовника DW, відчувають себе представниками однієї нації. "Мене потішило те, - не без заздрості підсумував Сергій, - що я побачив в українцях".

Нічна розмова у Skype

Ірина вивчає в Берліні міжнародні відносини. Більшість її російських та українських знайомих - прихильники Майдану, з симпатією ставиться до нової влади в Києві.

Але ось росіяни, розповіла вона кореспонденту DW, такі симпатії воліють не афішувати, свою думку тримають при собі, старанно фільтрують пости у Facebook, листування електронною поштою, спілкування з друзями в Росії у Skype. "Їм же додому їхати, бояться, щоб чогось не вийшло, побоюються прослуховування, - каже Ірина. - Коротше, поки ти з російським паспортом - краще не висовуватися".

Особисто для Ірини російсько-український конфлікт радикально змінив її коло спілкування. Вона виявилася по один бік барикад, деякі друзі і батьки - по інший. Нещодавно Ірина розшукала через соціальні мережі шкільну подругу, з якою не бачилася багато років.

Майже чотири години говорили у Skype, згадували однокласників. Політику не чіпали, ретельно уникали ризикованої для дружби теми. І тільки о третій ранку подруга, як виявилося, учасниця протестів на Болотній, зважилася запитати: "Ну, гаразд. А Крим, він, по-твоєму, чий"?

Відновлена ??дружба зміцніла. Тепер вони часто вмикають Skype.

Читайте всі новини по темі "Deutsche Welle" на сайті "Обозреватель".

Джерело

Наші блоги