Прийміть участь
в розіграші
екшн-камери Взяти участь
Приз
БлогиСвіт

/Політика

Вороги вбили людину, яка б змінила долю України – Ніцой

31.2т

Про людину, яка могла змінити долю України, невидиму державу в державі, боротьбу з російською літературою - про це та багато іншого читайте в першій частині інтерв'ю "Обозревателя" з відомою дитячою письменницею та затятим борцем за українську мову Ларисою Ніцой.

- Як так сталося, що ви стали саме дитячим письменником? Чому не фантастика, трилер або детектив?

- Воно без мене все вирішилося. Я просто ретранслятор, мабуть. Я не можу це пояснити, не знаю.

- Така доля?

- Мабуть, бо в долю я вірю, в Бога вірю.

- Наприклад, Джоан Роулінг під псевдонімом пише доволі непогані книжки і для дорослих. Не виникає бажання теж спробувати?

- Ви знаєте, у мене є величезний досвід роботи з політиками у Верховній Раді. 10 років — як то кажуть, протягнула. Тому я знаю багатьох політиків, бувало, цікаві рішення приймалися у нас в квартирі на кухні. Депутати приходили, радилися між собою за чаєм, а я все це слухала, дивилася... Тобто в мене є величезний багаж, щоб написати роман про українську політику. Але якось не виходить. Є психологічний стримувач — я, насправді, не люблю і дуже переживаю, коли ображають людей. А в моїх книжках багато хто з політиків себе впізнає, і, боюся, не всі захочуть про себе читати в тому світлі, в якому написала я. Їм це буде неприємно.

- Це якось не в'яжеться із суворістю, яку ви демонструєте під час боїв за українську мову.

- На конкретних ворогів мені плювати - приємно їм чи ні. Але ж є люди, які мали якісь певні обставини, а в книжці все не випишеш. От я і боюся, що їм буде боляче це читати. До того ж я теж не ідеал, можливо я неправильно зрозуміла цю людину? І от оцей психологічний момент мене стримує - зайвий раз не образити.

- А розкажіть, як ви взагалі опинилися у Верховній Раді?

- Коли я ще працювала вчителькою у Кіровоградській школі, то мого чоловіка на роботу запросив В'ячеслав Максимович Чорновіл. Ми тоді жили затишним забезпеченим життям. Чоловік був директором обласного центру зайнятості. Я кайфувала від своєї роботи в школі, бо я вчитель за покликанням. Я коли вступала в педагогічний, мені по великому рахунку було байдуже, яким вчителем бути — історії чи української мови... Головне до дітей було йти.

Так я працювала, а одного разу чоловікові дзвонить В'ячеслав Максимович і запрошує на роботу в Київ. А це був складний час для Руху, в партії стався розкол, ми думали, що від нього відвернулися організації. Тоді мій чоловік прийшов і каже: "Якби хтось інший покликав, то я би не поїхав, але ж це Чорновіл". І ми серед мого навчального року згортаємо наші "роботи" і рушаємо до чужого Києва. Так вийшло, що провели разом з В'ячеславом Максимовичем останній період його життя.

- Як думаєте, якби Чорновіл залишився живий, то якою була б подальша доля України?

- Було би зовсім інакше. У нас був би президент, який би повів країну іншим курсом. Він би повів Україну шляхом Литви, Латвії, Польщі. Вороги наші це прекрасно знали. Тому спочатку вони розкололи "Рух", щоб вибити Чорновола з колії і позбавити можливості висунутися в президенти, Чорновіл тоді дуже багато їздив по обласних організаціях, зустрічався з людьми і "Рух" на з'їзді незважаючи на розколи - підтримав Чорновола. В результаті вороги зрозуміли, що він піде на вибори і виграє їх. Тоді в одній з таких поїздок на трасі йому поставили КамАЗ. В ту трагічну ніч з Кіровограда разом з В’ячеславом Максимовичем їхав і мій чоловік. Я була в Києві, чекала, він чомусь дуже затримувався. Вже була пізня ніч. Аж тут мені зателефонували і сказали, що В’ячеслав Максимович загинув. Чоловік уже вранці приїхав. Цілий, але окривавлений, з окривавленими речами Чорновола.

- Що він вам розповідав?

-Вони їхали двома машинами. Був поворот. Першою повернула машина, В'ячеслава Максимовича. За ними друга машина з моїм чоловіком, але коли повернула друга машина, вони спочатку не зрозуміли чому машина Чорновола стоїть. Під'їжджають, а там чорний КАМАз в темряві впоперек дороги, і уже...(запнувшись) стукнулися. Тобто той КамАЗ там уже чекав. Дуже темна історія.

Ми залишилися жити і працювати в Києві. Чоловік ще деякий час працював у "Русі", а я - помічником народного депутата. І ця моя робота затягнулася на десять років.

- А чому пішли? Адже про таку роботу багато хто мріє.

- Мені це все так остогидло... Звісно, спочатку дуже подобалося і тішило. А потім я вирішила залишити політичний напрямок, закрити проект "Я і політика". Хоча мої друзі дивувалися, бо це зручна, тепла, статусна робота. Ти ходиш по кабінетах і відчуваєш себе таким важливим, тобі комфортно. Внизу ресторан, а ціни в ньому як в їдальні. В іншому крилі перукарня. Ти з ранку зайшов і зробив собі зачіску. Це така держава в державі. Ти туди потрапляєш і пускаєш коріння, і тобі так добре. Тому я розумію причину, чому депутати міняються. Це як вірус. Інфікований чи залежний не одразу про це дізнається, а деякі і до кінця не розуміють, що вони хворі.

- Добре. Тоді поясніть мені, як людина, яка провела "на горі" так багато часу. Чому політик, який офіційно має статки у десятки або й сотні мільйонів гривень, бере у держави десять чи двадцять тисяч гривень на відшкодування, наприклад, оренди свого житла. Навіщо? Цього ж йому ледве вистачить на одну вечерю у "Велюрі".

- Ну якщо дають, то чого не брати? Якщо ось вони лежать. А якщо не взяти, то куди вони підуть? У помічників насправді, там маленькі преференції. Але й це маленьке мене якось оминуло. Не буду казати, що я така свідома, "не змогла взяти з країни". Просто воно якось пройшло повз мене. Я не бігала за цим. Не подавала довідок, була до цього байдужа. Я навіть жодного разу не скористалася санаторієм Верховної Ради в Криму. (отак "лоханулася" сміється). А яка мотивація у інших, я не знаю. Може, вони за цим і йдуть, щоб зачепитися за всі ці привілеї. Хоча я знаю депутатів, які ці гроші беруть і віддають на благодійність.

- Вас нерідко звинувачують у піарі на мовному питанні. Те, що ви стали відоміші після всіх цих мовних скандалів - це факт. Це якось відобразилося на продажах ваших книжок?

- Мої книжки як видавались, так і видаються, як читалися, так і читаються. Я не відчула особливих змін ... Тобто якби після того, як я "експлуатувала мову", у мене вийшов тираж в сто тисяч книжок, то так. А для мене все так і лишилося стабільно. Як був дві тисячі тираж, то так і лишився.

- Добре, а що скажете про ситуацію на книжковому ринку. В січні Україна заборонила ввезення книжок з Росії на три місяці...

- Чудово. Мало заборонила. Треба розширити сегмент цієї заборони.

- Бажано б ще контрабанду звідти побороти, але менше з тим. Та все ж, наскільки змінилася ситуація на книжковому ринку? Наприклад, вам стало легше знаходити видавців?

- З'явилося дуже багато українських авторів, якісної літератури, тому що ми звільнилися від російського сміття, і ми заповнили це вільне місце своїм україномовним продуктом. Або ж хай навіть і російськомовним, але своїм. А це додаткова робота і зарплата для видавництв, поліграфічних комбінатів, і так далі. Від цього тільки всі виграли, я вважаю.

У нас література — це один з небагатьох показників, яким Україна може пишатися. Коли я буваю в інших країнах, то обов'язково заходжу в магазини не з метою шопінга, а з метою вивчення наприклад мовного питання. У книжкові крамниці заходжу, порівняти з нашими. Можу сказати, що у нас дитячі книжки кращі. Поліграфія на дуже високому рівні виконана. Ще у нас, на жаль, з перекладною літературою складно, але зараз, я сподіваюсь, це відродиться і знову ж таки дасть додаткову зайнятість і заробіток для наших перекладачів.

- Тобто ви проти конкурентної боротьби на ринку? Адже коли-небудь прийде час, коли ці заборони знімуть. І тоді українській літературі доведеться...

- Знімуть?

- Думаю, що так.

- Не треба! Для чого? У Франції суцільні обмеження на іноземне. Більше того, у них заборони на англійські слова, вони бережуть своє. Ви думаєте, тільки у Франції? У Чехії те саме, у Польщі, в Латвії, Литві. Обмежуючи іноземне, вони розвивають своє. Я вважаю, що це круто. Тільки так можна зберегти власну культуру, тільки так. Тому знімати заборону з російської не можна, бо знову почнеться наступ на українське, нам треба буде посунутися, щоб вони до нас зайшли. А нащо вони нам? Нехай в себе там...

- А якщо до того часу українська книга стане настільки крута, що люди просто не будуть масово купляти те російське лайно в палітурці?

- Та вона вже крута! Знаєте, чому люди купують російське? Тому що з іноземних мов українських перекладів ще мало, але ця ситуація вже почала виправлятися. Але навіть і не ця причина. Купують російське, бо воно дешевше, а не тому що крутіше.

Продовження інтерв'ю з письменницею Ларисою Ніцой читайте найближчими днями на сайті "Обозреватель".

Читайте всі новини по темі "Ексклюзив" на сайті "OBOZREVATEL".

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги