Сиріал за наші гроші, або Чому зі щирого українського фільму виходить совдеп

Так у нас вже повелося: ставлять пам’ятника Тарасові Шевченкові, а виходить Лєнін, знімають щирий український фільм, а виходить совдеп.

Серіал "Століття Якова" за однойменним романом Володимира Лиса не підвів. Він стоїть в одному ряду з такими ж невибагливими фільмами, які були зняті за останні 20 років. Усі ті "штольні", "прорвемось", "синєвири", "тіні незабутих предків" і т. д. Але найбільше цей серіал нагадує совєтські серіали типу "Тєні ісчєзают в полдєнь" та "Циган", пише у своїй колонці на сайті Zbruc.eu письменник Юрій Винничук.

Читайте: У Росії вирішили зняти фільм про "будівництво століття"

А, зрештою, що можна було чекати від режисера Бати Недіча, який досі знімав такі ж самі невибагливі російські серіали, більшість із яких сєло-дєровня, страсті-мордасті, "уб’ю, сука!": "Гроза над Тихоречьем (4 серії)", "Ведьма" (20 серій), "Хозяйка" (24 серії), "Пока станица спит" (270 серій!!!), "Исцеление любов’ю (190 серій!!!)", "Ангел-хранитель" (254 серії!!!), "Волчица" (233 серії!!!), "Маршрут милосердия" (140 серій).

І то все за останні 6 років! Та це ж якась молотилка, а не режисер. Ото він і намолотив нашвидкуруч на наші з вами гроші.

То кому ж ви довірили наш щирий, калиново-мальвовий, соняшниково-рутяний, вишиванково-непорочний сИріал? Га?

Перше, що неприємно вражає – відсутність мовної культури. В серіалі звучать аж чотири мови: українська, польська, німецька та російська. Вгадайте з трьох разів, котра з них звучить найдосконаліше?

Українська мова засмічена русизмами і специфічною неукраїнською вимовою. Зокрема одна з головних героїнь Уляна так і висловлюється: щястя, чєкати, родичяється, кращє, схочє, щьо і т. д. Якби хтось так російську калічив – чи потрапив він би на головну роль?

Читайте: "Міни на городі": з'явилася нова серія фільму про пригоди бійців АТО

Польська взагалі жахлива. Незрозуміло навіщо її було аж так калічити, якщо усі фрази супроводжували титри? Незрозуміло також навіщо взагалі оця багатомовність, адже у європейських та американських фільмах про війну навіть товариш Адольф розмовляє чистою англійською. То чому й тут не можна було все озвучити українською мовою?

Тим більше, якщо виникла проблема з актором, який не бездоганно володіє німецькою.

Треба сказати, що і в самому романі В. Лиса надибуємо доволі дивні польські реалії, як ось "губа" (гауптвахта), або такі перли: "що то єстим любов".

Щоб волиняк, який вочевидь, закінчив польську школу, а ще й, служачи в уланах, розмовляв так калічено польською? Нонсенс.

Читайте: На 3 каналах 6 фільмів: Нацрада "засікла" популяризаторів російських силовиків в Україні

Знімаючи фільм, який об’єднує українську й польську історію, не можна було не сподіватися, що, можливо, його захочуть придбати поляки. Тому польська мова повинна бути або досконала, або – українська.

Події відбуваються на Західній Волині. Підкреслюю: на Західній, тобто на тій, що була під Польщею. Але у фільмі нема ні Західної, ні загалом Волині.

Те, що мова героїв і близько не нагадує волинську, це вже факт, з яким або доводиться миритися, або сперечатися. В романі В. Лиса подекуди відображена мовна специфіка, але у фільмі вона геть зникла.

Пісні упродовж фільму лунають чомусь лемківські.

Я розумію, що для серба волиняки і лемки не велика різниця. Але ж для чого існують консультанти? Якщо у фільмі стільки етнографізму, то хтось із етнографів обов’язково мусив би консультувати творців фільму. І пояснити, що ті вишиванки, які деколи скидалися на косоворотки, – не західноволинські, що старосвітські кобеняки чи то пак киреї – це чоловічий, а не жіночий одяг. Ніхто на Західній Волині їх не носив. Там уже вдягалися на щодень у те, що пропонувала добротна польська мануфактура, а народний одяг вбирали в особливі дні. Дивно виглядає для цього реґіону й очіпок. У селах Західної України ніколи раніше не лунало вітання "привіт".

Читайте: Бліндаж: з'явилася нова серія комічного фільму про пригоди солдатів АТО

Загалом з одягом повна трагедія. Неозброєним оком видно, що весь цей гардероб потрапив на зйомки прямісінько з музеїв, а тому висить на декому неприродно й кумедно. Таким же ж неживим виглядає і село.

А що, запитаєте, п’ють наші герої? Винятково самогон. Отой уже класичний з совєтських та сучасних російських фільмів – мутний. І обов’язково не з пляшки, а з сулії.

Таку саму мутну рідину пили упівці на чолі зі Ступкою-молодшим у фільмі "Ми із будущєва-2". Ну, та в тому випадку усе зрозуміло. Упівці були негативними героями, отже, і вдягли їх в лахміття, і самогоном поїли.

Але чому в українському фільмі корчмар торгує мутним пійлом? Це ще один безглуздий ляп. Адже усі корчми Речі Посполитої торгували тільки державними напоями. Жодних самогонів. Хіба що підпільно. А отже, на столи його ніхто не ставив, бо за це суворо карали.

Читайте: Зеленський у Латвії виставив Україну "жебраком" і "актрисою фільму для дорослих"

Чи гнали за Польщі самогон? Так, гнали. Але рівень дистиляції уже був сучасний, так що жодної мутної рідини ніхто не вживав.

Я не буду тут класифікувати акторів з приводу того, хто грав краще, а хто гірше. Бо так і було: хтось грав досконало, а хтось не грав узагалі. Однак є інша річ: невідповідність зовнішності акторів своїм героям. Тут і за віком розбіжності, і сутенер не поводиться, як сутенер, і наркоманка не схожа на наркоманку.

Проблема фільму не в романі Володимира Лиса, який здобув уже широку популярність, і не в сценарії Андрія Кокотюхи, бо обоє вправно уміють тримати інтригу, про що свідчить і читацький попит. Проблема фільму в самовпевненості режисера, який вирішив упоратися з непростим завданням самотужки, зігнорувавши і етнографів, і істориків, та й самого автора роману, який би теж міг багато чого підказати й виправити.

Вочевидь, дається взнаки тривала неприсутність українського фільму. Відтак фільмових акторів у нас обмаль, а театральні, на жаль, часто не витягують.

Читайте: "Золотого лева" Венеційського кінофестивалю отримав фільм філіппінця Лава Діаса

Відгуки глядачів в інтернеті переважно скептичні. А позитив ґрунтується лише на тій оптимістичній думці, що ось нарешті маємо українське кіно українською мовою. Чесно кажучи, ми це проказуємо уже понад 20 років. І навіть після "Останнього м-ля" (вибачайте, але мене за це слово Фейсбук банив уже двічі).

Письменник Борис Гуменюк написав з приводу "Століття Якова", що у нього постало питання: "що краще – не мати українського кіна української мовою з українськими акторами на українському матеріалі чи мати погане? Бо те, що довелося бачити – дуже погано. Це не кіно зовсім. Це те, що дратує буквально з першого кадру, своєю – ні, не грою – награністю, штучністю. Усім давно хочеться доброго українського кіна. Але не цього разу. На жаль. Цього разу знову мильна бульбашка".

Отже, віз і досі там, де й був. Маємо або купу російськомовних фільмів, знятих в Україні, які я навідріз не сприймаю, як українські, бо такого просто не буває, аби якась іще держава знімала фільм чужою мовою. Виняток – спільне виробництво і присутність чужих акторів.

І як же мене бісить, коли бачу на російських сайтах фільми, позначені державою "Украина", а нижче – "перевод не требуется".

Читайте: Кіно по-новому: 7 українських фільмів, які не можна пропустити

І так виглядає, що не скоро ми позбудемося цієї напасті. "Квартал 95" готує і фільми, і мультфільми на общєпонятном. А спритні російськомовні сценаристи, занюхавши державні кошти, уже шпарять свої сценарії. Одні назви яких дають зрозуміти, що нас чекає: "Щоб чорту стало тошно", "Руслан і Людмила". І ті, що екранізують Пушкіна, вони ж узялися і за "Мавку. Лісову пісню", розглядаючи Мавку не як український, а як "славянскій пєрсанаж". Андрєй Бабік, який писав сценарії для російських серіалів, уже зліпив сценарій про Володимира Івасюка. Бо цим спритним жевжикам нема різниці, що молотити.

Ще не бачив, а вже нудить.