Доповідач ПАРЄ: Сподіваюся на тиск уряду Трампа для прогресу на Донбасі

Аксель Фішер (Axel Fischer): Важливо, аби те, що приймається на законодавчому рівні в питанні боротьби з корупцією, тепер на ділі втілювалося в життя. У багатьох сферах в Україні ми побачили, що певні цілі, певні передумови законодавчо були створені, але вони досі не працюють. Правові норми самі по собі працюють лише тоді, коли вони втілюються в життя і коли їхнє дотримання контролюють. Ті рекомендації, які ми надавали, були в цілому оформлені Радою в закони. Ми говорили про це на зустрічах із представниками антикорупційних органів, яких в Україні декілька, і очікуємо, що тепер законодавство втілюватиметься у життя.

В ухваленій ПАРЄ резолюції є застереження щодо ситуації зі свободою слова в Україні. Зокрема документ звертає увагу на заборону в'їзду до України для окремих російських журналістів і закликає застосовувати подібні методи лише як крайні. Наскільки серйозними є загрози для свободи слова в Україні?

Свобода слова та ЗМІ перебуває під загрозою не лише в Україні, а в цілій низці країн. Позаяк Україна є членом Ради Європи, ми стежимо за ситуацією там особливо прискіпливо й будемо широко обговорювати її у профільному комітеті. Існує серйозна потреба у покращенні (ситуації зі свободою слова в Україні. - Ред.) Під час сесії ПАРЄ ми дискутували щодо ситуації зі ЗМІ, й Україна була також одним із пунктів. Це дійсно так: тема свободи слова в Україні, особливо в окремих її регіонах, дійсно є актуальною.

Чи мають обмеження свободи слова з боку держави в Україні такий масштаб, що можна було б говорити про нагальну потребу щось змінювати?

Ідеться не стільки про роль держави, скільки про те, як саме висвітлюються ті чи інші події. Причому треба розрізняти між телебаченням і радіо з одного боку та ЗМІ в інтернеті - з іншого. Ситуація в них різна.

Російська делегація продовжує бойкот ПАРЄ. Водночас дедалі гучніше лунають голоси тих, хто закликає до її повернення аж до відновлення права голосу, якого вона була позбавлена ще 2014 року. До цього закликав і голова ПАРЄ Педро Аргамунт. Чи варто було б вітати такий крок навіть за умови продовження агресивної політики Москви щодо України?

Я повністю погоджуюся з головою в тому, що росіяни нам тут у Раді Європі потрібні. Однак я хочу також дуже чітко наголосити: той, хто приходить до Ради Європи і хоче працювати в ній з усіма правами, звісно, має дотримуватися й усіх встановлених нами обов'язків. І сюди, звісно, належать і ті речі, які ми критикували в зв'язку з Україною. Діалог при цьому, звичайно, не має обриватися. Адже досягнути якихось рішень можна, лише якщо один з одним говорити. Але у нас є чіткі і зрозумілі цілі, яких потрібно дотримуватися. Це стосується, до речі, не лише Росії на даному етапі, але й Туреччини. Навіть якщо ми більшістю вирішили, що на даний момент нагальної потреби в дебатах щодо Туреччини немає, це не означає, що там усе добре. Навпаки: ми надзвичайно занепокоєні тим, що відбувається в Туреччині, й широко дискутуватимемо про це у квітні.

Яких кроків Ви очікуєте від Росії?

Важливо, аби Росія просигналізувала готовність повернутися. Це означає, що вони мають подати відповідну заявку на акредитацію. Вони не зробили цього ані нинішнього, ані минулого року, тобто їх немає тут уже понад два роки. І я сподіваюся, що ми знайдемо шляхи, як домовитися з російськими колегами про те, аби ці заявки в січні наступного року могли бути подані. Що ми при цьому ще раз висловимо нашу позицію щодо України: тут ідеться про ситуацію з Кримом як таку, але є й інші теми, зокрема, те, що відбувається на Сході України. І тут для мене вирішальний пункт - це мінські домовленості, яких повинні дотримуватися обидві сторони, як Росія, так і Україна.

На сесії ПАРЄ українські - у тому числі і кримськотатарські - активісти вказували на численні порушення прав людини в анексованому Росією Криму, зокрема, тортури й убивства. Які можливості впливу на ситуацію та притягнення Росії до відповідальності є у ПАРЄ?

З того часу, як колеги з Росії не беруть участі у ПАРЄ, ми не можемо вказувати їм на це в розмовах, адже цих розмов не відбувається. У механізмі моніторингу за ситуацією в Росії Москва на даний момент також не бере участі, тобто до Росії не може поїхати наш доповідач. Доступу до Криму у нас немає - ані офіційно, ані неофіційно. Тож окрім того як критикувати і дискутувати про те, що ми чуємо, ми більше нічого не можемо.

Правозахисники критикують ситуацію із правами людини і в підконтрольних Києву частинах України. Так, СБУ закидали існування таємної в'язниці для утримання підозрюваних у зв'язках із сепаратистами на Донбасі. Спецслужба це заперечує. Як Ви оцінюєте ситуацію та яких кроків очікуєте від Києва?

Абсолютно зрозуміло: країна, яка є членом Ради Європи, має забезпечувати права людини згідно з нашими критеріями. І якщо ці закиди тортур у в'язниці спецслужби будуть підкріплені доказами, Рада Європи повинна буде реагувати. Але це вже не частина звичайного моніторингу ситуації, а потребуватиме окремої доповіді.

Багато експертів говорять про те, що мінський процес зайшов у глухий кут. Чи погоджуєтеся Ви з цим? І якщо так, які альтернативи врегулювання ситуації на Донбасі існують?

Я наведу приклад. Ми мали пропозицію правки до резолюції, де колеги з України кажуть: у мінському процесі Росія має зрушитися з місця, тоді зрушитися зможемо й ми. І тут я мушу сказати: так не піде. Не може бути так, що одна сторона каже, мовляв, інша має виконувати (домовленості. - Ред.), а ми чекаємо й робитимемо свою частину лише потім. Мінський процес стосується обох сторін, і обидві сторони мають це розуміти. Потрібно намагатися вплинути на ситуацію, аби було досягнуто прогресу. Процес дійсно застопорився. Але я сподіваюся, що новий американський уряд чинитиме якийсь тиск, аби відбулися зрушення. Від того, як вони вестимуть переговори з Росією, багато чого залежить - вони важливий гравець на цьому полі.

Тобто залучити США до мінського процесу було б можливою альтернативою?

Так. Або принаймні щоб американці просигналізували Росії свою зацікавленість у прогресі.