Завдяки політиці Путіна Росія повернулася в Радянський Союз - журналіст

Президент Росії Володимир Путін веде агресивну політику сусідства. Цим він випробовує Європу, перевіряє, наскільки далеко вона дозволить йому зайти. Водночас у кремлівських ЗМІ усе частіше повторюють, що на Донбасі "немає" російських військових, негативно впливаючи на свідомість суспільства, запевняючи народ у тому, що політика президента сприяє процвітанню країни, і повертаючи країну назад, у Радянський Союз.

Про заходи, які вживає Володимир Путін для того, щоб засекретити участь у війні на території України, роль телебачення у житті росіян, навіщо в РФ засекречуються дані про військові втрати та чому Росія прикривається Мінськими домовленостями, розповів російський журналіст Роман Шлейнов на українському фестивалі для журналістів-розслідувачів MezhyhiryaFest, передає "Новое время".

Що ми бачимо зараз? Є певне уявлення наших колег журналістів (я ще можу їх так називати), які працюють на державному телебаченні, в інших продержавних ЗМІ. Я не поділяю їхньої позиції, але хочу, щоб ви розуміли, як це виглядає з їхньої точки зору. Що виправдовує такі дії, чому вони вважають, що займаються журналістикою і, більше того, що це йде на благо країни. Усе це багаторазово повторюється по телевізору, стало частиною мислення і відповідей деяких моїх колег, з якими ми іноді дискутуємо на цю тему.

Вони говорять про інформаційну війну. Всі вони практично повторюють слово в слово, що у нас триває інформаційна війна, що в цій інформаційній війні ми не можемо вести себе як звичайні журналісти і дотримуватися стандартів, яких дотримуються звичайні журналісти. Що, раз існує інформаційне протистояння, війна, то ми будемо гнути свою лінію і говорити ті факти, які нам вигідні. Представляти ту інформацію, яка вигідна нам.

У нас усі телеканали проводять державну лінію. Нічого іншого по телебаченню почути фактично неможливо, тому що всі приватні канали, які є, або входять до холдингу, який належить другу російського президента, пану Ковальчуку з банку Росії, або – в ці холдинги не входять, але, так чи інакше, пов'язані або підтримуються державними компаніями. Або мають на важливих посадах дуже лояльних людей. І ось, у цій масовій свідомості транслюються прості думки, а іноді і дуже грубі.

Читайте: Художник: Росія – циклопічний, небачений за розмірами, тупий і хижий паразит

Якщо ми говоримо про внутрішнього користувача, там можуть допускатися абсолютно банальні речі, як, наприклад, розіп'ятий хлопчик. У будь-якої людини виникло б чимало питань. Або фотографія українського літака і сліду від ракети, яку збиває "Боїнг". Це грубі форми. Люди відразу починають лізти в Google, знаходять хмару, яка поряд із літаком, бачать, що вона була на цьому місці і до того. Google показує, що таких фотографій на той момент бути із супутника не могло, тому що хмари не повторюються настільки чітко. Вже не раз це все викривалося, не раз обговорювалося всередині нашої журналістської аудиторії, але використовуються навіть найгрубіші прийоми.

Що стосується ситуації в Донецьку і Луганську. Зараз усе це йде на спад, усе менше у нас згадують усю цю історію. У нас є досвідченіші люди, які виїжджали багато разів туди у відрядження, робили чудові репортажі: люди з "Нової газети", і Павло Канигін, і Олена Костюченко. Але ми бачимо: всередині російської влади виникла думка, що потрібно з цієї ситуації плавно виходити. Оскільки це рішення дозріло, воно позначається і на тих пропагандистських зусиллях, які останнім часом ми бачимо по телебаченню.

Читайте: Радянське мислення складно викорінити через низьку зарплату українців – режисер

Усі зусилля спрямовані на те, що "ми не беремо участь, а вимагаємо лише дотримання Мінських домовленостей". І якщо Мінські домовленості будуть дотримані, все буде добре. Це те, що проходить зараз по всім телеканалам. І остання заява Путіна, що він робив, була показана масово. Це те, що він буде підтримувати, якщо з гуманітарних міркувань гуманистичним чином Донецьк і Луганськ будуть повернуті, і жодних проблем там більше не буде виникати. Це останні тренди, які ми маємо.

У нас є дуже чіткий поділ на тих, хто дивиться телевізор, і не дивиться. У всіх нас, я думаю, родичі, як правило, дивляться, вони так звикли. Більшість наших батьків виховувалися ще у Радянському Союзі, і телебачення для них багато значить. І коли показують якийсь сюжет по телевізору, звичайно, це не може змагатися навіть іноді з вашим особистим поясненням того, що відбувається. Ми іноді своїм власним сім'ям не можемо пояснити деякі деталі і розтлумачити, спробувати домогтися від них якогось критичного мислення.

Читайте: Латиніна: цирк, який відбувається в Україні, - краще, ніж російське болото

Я думаю, це не тільки наша проблема, тому що більшість ваших батьків теж дивилися телевізор. Єдина різниця – у ваших батьків зараз є доступ до різних телеканалів, вони можуть дивитися різне телебачення, там представлені різні позиції. У нас вийшло, що ми трохи повернулися у часи Радянського Союзу, коли була програма "Час", де показували єдину партійну лінію. І більшість людей, прийшовши ввечері з роботи, за інерцією сідають перед телевізором і дивляться ці новини, які їм пояснюють, що у нас сьогодні відбувається. Єдиною відповіддю на пропаганду може бути якісна журналістка.

Для нас усі ці події [на Донбасі] не є подіями першочергової важливості. Це перебуває десь на 3-4 місці. Я завжди порівнюю: тут сім'ї стикаються з тим, що людей мобілізують, це доходить, фактично, до кожного. У Росії ж, якщо когось і відправляють, то з глибинки, як правило. Людей беруть не з центру.

Були публікації на тему, коли приходили перші вантажі-200. Журналісти пішли на кладовище, побачили ці таблички, побачили офіцерів, які там усе обговорюють. "Нова газета" робила кілька публікацій на цю тему. Враз таблички зняли, а коли подзвонили за номером сімей, які були в контактах, у соцмережах, відповідали вже спеціально навчені люди.

Читайте: Ані Лорак повинна зрозуміти, що відбувається війна і загинуло 10 тисяч осіб – Кондратюк

Потрібно розуміти, з чим стикаються сім'ї, як вони отримували назад цих своїх родичів. Це теж була непроста процедура. Вони отримують тіло, з ними одразу ж працюють люди, які кажуть їм, що треба говорити, а що – не можна. Бо ця родина просто втратить будь-яке джерело компенсації, матеріальної підтримки з боку держави.

У нас логіка влади дуже проста. Вони намагаються дотримуватися певної юридичної букви, чіткого юридичного формулювання. Вони не дивляться на логіку того, що відбувається. Вони кажуть: "Які військовослужбовці на Донбасі? У Донецьку і Луганську? Їх немає". Чому ні? Тому що, як правило, усі вони або підписали про звільнення документ, або перебували в цей проміжок часу у відпустці. І це завжди можна пред'явити. У будь-який наступний момент можна дістати документ – я суджу з того, що публікувалося в "Новій газеті", що ми обговорювали з колегами, це буква закону без його духу. Ми маємо документи, а, згідно з документами, ці люди не були військовослужбовцями.

Читайте: Уліцька: Суспільство Росії – підлітки, які вилізли з підворітні

Це масова практика. У нас таке раніше теж було, всередині країни, але якось від цієї практики намагалися відійти. Наприклад, якийсь міліціонер вчиняв серйозне правопорушення, або, наприклад, на машині переїжджав когось у нетверезому стані. Таких випадків було багато. Потім раптом виявлялося, що він вчора звільнився з органів внутрішніх справ. І це було загальновідомо. Відомство, щоб не заплямувати себе, заднім числом звільняло людину. Ця особа не опиралася, тому що могло бути ще гірше.

Докопатися до істини вкрай складно в цій ситуації. Так, люди навіть скажуть, що "виконували наказ", "вирушали сюди як військовослужбовці", але всі документи покажуть, що вони військовослужбовцями на той момент не були.

Поняття гібридної війни частково з цим пов'язане. Коли йдуть воювати люди, які формально жодного стосунку до армії не мають. Так, по суті, ми бачимо, що вони мають амуніцію, озброєння, але формально, коли президент виходить на трибуну, він може з чистою совістю говорити: "Немає там російських військовослужбовців". І він у голові собі прокручує, що, так, згідно з усіма документами, які існують, вони не є військовослужбовцями. Уже. Це цікавий нюанс.

Читайте: Війна на Донбасі схожа на суміш Першої та Другої світових – боєць АТО зі США

Я не знаю, чи є це виключно нашою російською вигадкою. Не думаю, що це винахід, який зробили у нас.

Ми дивимося на історію деяких воєнізованих формувань, так званих приватних армій, коли компанії, що мають серйозні матеріальні і технічні ресурси, воювали десь. Так, формально вони виконували місію, яку їм доручила держава, але це були приватні війська. У нас постійно були дискусії на тему: чи не створити приватні підрозділи, які будуть захищати інтереси російських компаній за кордоном? Наприклад, якщо "Транснафта", чи якась ще російська держкомпанія працює в гарячих точках, або десь далеко за межами країни, прокладають трубопровід там, де можливі атаки і терористичні акти, то чому б не створити там компанії, які матимуть свої невеликі "армії", щоб обслуговувати цей напрямок?

Родичам дуже складно. Навіть при звичайній дідівщині. Я зустрічався з комітетом цивільних матерів – давно, коли працював у "Новій газеті", і займався темою того, що відбувається в армії. Це ще не стосувалося нинішніх подій. Але навіть тоді родичам було дуже складно звертатися у комітети за підтримкою, оскільки вони знали, що як тільки вони звернуться, може бути ще гірше.

Читайте: Путін програв війну за "русскій мір" в Україні - російський письменник

А тепер уявіть родичів: абсолютно звичайні люди, що живуть далеко від Москви в немислимих умовах. Прийнято думати, що ми захищені, можемо кудись звертатися, до нас є увага преси, якісь там інститути громадянського суспільства, які щось можуть зробити. А це люди, які прожили все життя в системі цих новин, просто працюючи на якомусь підприємстві. І вони потрапили в ситуацію, коли вони не знають, що робити далі.

Зрозуміло, в більшості випадків вони ніколи не будуть діяти проти влади. Їх переконали, що "ваш син виконував свій обов'язок, це було потрібно для країни, ми виплатимо компенсацію за це". Мовляв, так, там складна ситуація, ми просимо вас не спілкуватися з пресою, нічого про це не розповідати.

Зараз втрати повністю засекречені, вийшли нові закони, які повністю засекретили такі дані навіть в мирний час. Тобто, той, хто отримає доступ до даних про те, скільки людей загинуло в невійськовий час, не зможе їх розголосити. Це вважається державною таємницею. І як тільки він це розголосить, на нього чекають відповідні наслідки.

Читайте: "Спокійний, як огірок": письменник розкрив справжню суть Путіна

Звичайно, формально це ніяк не було пов'язано з нинішньою ситуацією. Формально сказали: "Ні, цей закон ухвалюється не для цього". Але, в принципі, усе було зрозуміло. Якщо є якась точка, звідки можуть приїжджати вантажі-200, перше, що спадає на думку: все це засекречується, щоб приховати втрати.

Пропаганда – це теж не наш винахід. Коли ми розмовляємо з колегами, які тлумачать нам про інформаційну війну, вони іноді логічно починають наводити приклади. Мовляв, дивіться, ну, коли США входили в Ірак, теж говорили про знаряддя масового ураження, якого там не було. І це тиражувалося усіма ЗМІ, це інформаційна війна. Якщо американські ЗМІ могли собі дозволити в цьому брати участь, чому ми не можемо собі це дозволити? І всі пояснення на тему того, що мене мало хвилюють американські ЗМІ й Америка, у цій ситуації [марні].

Вони тонуть у цьому продержавному мисленні протистояння з деяким ворогом. Така логіка сьогодні існує у багатьох представників професій, які працюють або на лояльні ЗМІ, або на державні.