Гаральд і "фабрика повидла", або як швейцарець у Львові культуру розвиває

Історик Гаральд Біндер, який придбав у Львові так звану "фабрику повидла", поділився з DW деталями щодо свого проекту в Україні, котрий нічого не має спільного з науковою діяльністю.

Історик Гаральд Біндер, швейцарець за походженням, котрий давно живе в Австрії, вперше відвідав Україну ще 20 років тому. На той момент у нього був виключно науковий інтерес - він писав дисертацію про історію Галичини. Але саме тоді, за словами самого Біндера, він розгледів потенціал України й згодом вирішив реалізовувати в ній власні проекти.

Ще у 2004-му році Біндер заснував у Львові Центр міської історії Центрально-Східної Європи, який займається вивченням історії міста, розвитком публічної сфери і надає стипендії молодим науковцям, що працюють у цьому напрямку. Для реалізації цього проекту Біндер створив у Відні спеціальний фонд за родинні кошти.

Зовсім нещодавно Гаральд Біндер став ще й власником будівлі "Фабрики повидла" у Львові. Споруда, яка більше нагадує замок, була збудована ще на початку ХХ століття. За радянських часів у фабричних приміщеннях розташовувався винзавод "Укрголоввино": там привезене з Алжиру та Молдови вино розливали у пляшки. У 1970-х підприємство перепрофілювали на цех переробки овочевої бази.

Кажуть, що повидло в нині порожніх цехах, які називають "фабрикою повидла", ніколи не виробляли. Не збирається виробляти там повидло й Гаральд Біндер, хоча свій новий проект у Львові він і називає "Jam Factory" - тобто "Фабрика повидла".

Deutsche Welle: Пане Біндер, навіщо Вам знадобилось приміщення "фабрики повидла" у Львові?

Гаральд Біндер: Я планую облаштувати там мистецький простір, де будуть представлені абсолютно різні культурні напрямки. У головному холі буде експонуватися сучасне мистецтво, живопис, у іншому залі будуть аудіовізуальні інсталяції, ще в одному приміщенні ми плануємо зробити, постійно функціонуючу, мистецьку резиденцію-майстерню, де будуть проводитися різні майстер-класи й лекції. Це буде зона, де митці зможуть вільно працювати і навчатися. Крім того, в будівлі буде кафе, а в дворику ми думаємо поставити сцену й проводити там різні концерти та кінопокази.

Кінцевою ціллю є створити таку мистецьку платформу, яка, в першу чергу, буде слугувати українській молоді, що цікавиться мистецтвом. Важливим для нас є також зробити цей центр відкритим і для європейських митців. Ми дуже хочемо налагодити міжнародну культурну співпрацю. Двері закладу не мають закриватися, центр має постійно функціонувати і об’єднувати навколо себе зацікавлених людей.

А як взагалі виникла ідея викупити будівлю "фабрики повидла"?

Якось я дізнався, що у Львові порожньою стоїть чудова будівля. Потім я поїхав і подивися її, і, пам’ятаю, одразу ж зрозумів, що це місце буде прекрасно підходити для того, щоб облаштувати там культурний центр.

Що було з будівлею перед тим, як Ви її купили? Кому вона належала?

Її перекупив один український бізнесмен. Це було ще перед фінансовою кризою, він хотів там відкривати якийсь бізнес. Але із настанням кризи він просто не зміг "потягнути" проект фінансово й фабрика фактично простоювала аж допоки її не почали використовувати в своїх цілях львівські митці. Вони організовували там різноманітні виставки, культурні заходи, одного разу, я знаю, там навіть проходив "Lviv Fashion Week". Тобто, колишній власник дозволив експлуатувати цю будівлю, але проблема в тому, що цей будинок був в аварійному стані й потребував негайного ремонту. З одногу боку - це надавало мистецького шарму, але з іншого - загрожувало життю митців і відвідувачів. І тоді я вирішив, що я куплю цю споруду і приведу її до ладу.

В одному з інтерв’ю Ви розповіли, що фінансуєте Ваші проекти з вкладених у спеціальний фонд родинних коштів. Якось Ви казали, що частину витрат на утримання Центру міської історії покривають міжнародні ґранти. У випадку з новим культурним простором теж так буде, чи Ви маєте якесь інше джерело фінансування?

Культурний центр "Jam Factory" не фінансуватиметься фондом як Центр міської історії. Кошти надходитимуть з товариства з обмеженою відповідальністю "Harald Binder Cultural Enterprises", а також від міжнародних культурних організацій, з якими ми співпрацюємо.

Чи можете Ви назвати приблизну вартість цього приміщення?

На жаль, ціну назвати я не можу, оскільки це було б неетично по відношенню до колишнього власника, але одне я можу сказати напевне - ремонт приміщення обійдеться набагато дорожче, аніж його початкова вартість.

Ви зауважили, що будівля "фабрики повидла" перебуває в авіарійному стані. Хто буде займатися ремонтними роботами? На якій стадії зараз цей проект?

Ми провели невеличкий тендер, щоб знайти головного архітектора, який буде вести цей проект, і в ньому виграло віденське архітектурне бюро Atelier Stephan Rindler. Воно спеціалізується на оформленні сучасних приміщень у стилі лофт. Зараз ми якраз перебуваємо на фінальній стадії розробки проекту . Варто зауважити, що віденські архітектори тісно співпрацюють із львівським архітектурним бюро, бо суто із бюрократичної точки зору, цю будівлю реставрувати не так вже й просто, оскільки вона входить до переліку архітектурної спадщини і деякі рішення по ній ухвалюють безпосередньо в Києві. Тому всі ці "паперові" речі, на жаль, уповільнюють процес, але без них ми ніяк не можемо розпочати роботи. Незважаючи на це, я сподіваюсь, що максимум через рік все вже буде готово і ми зможемо почати повноцінно працювати.

Відомо, що це вже Ваш не перший проект у Львові. Чи підтримує українська держава подібні ініціативи? Чи важко Вам як іноземцю їх реалізовувати в Україні?

Скажемо так, Львів, наприклад, такі мої ініціативи підтримує, не фінансово, а тільки морально (сміється). З самого початку місто було відкрите для нових пропозицій, і в мене одразу з’явилося багато корисних знайомств з окремими людьми, які були зацікавлені в реалізації моїх проектів і сприяли як могли. Але, звісно ж, є і складнощі, наприклад, купуючи будівлю "фабрики повидла", я мав купувати її, у буквальному сенсі, частинами. У суто бюрократичному сенсі держава, звісно ж, уповільнює такі процеси, але з іншого боку, багато хто на Заході думає що в Україні все відбувається дуже халатно і аби як, але в мене склалося інше враження.

Пане Біндер, Ви вкладаєте гроші в Україні, фактично, коли в цій країні ще триває війна й економіка є нестабільною…

Якщо говорити відверто, то я купив приміщення фабрики вже тоді, коли побачив, що є надія на стабілізацію ситуації. Це не був той найстрашніший критичний період, коли не було відомо, як воно буде далі. Звісно ж, це - ризик, і це - однозначно не теж саме, якби я почав реалізовувати подібний проект у Відні. Але, я думаю, що надзвичайно важливо показати, що навіть у такі непрості для країни часи, є люди, і я належу до них, котрі вірять у майбутнє України. Необхідно, щоб Україна саме зараз показала світові, що вона може ще щось, окрім війни. Україна має показати себе з іншого, позитивного, боку, і без мистецтва тут ніяк не обійтися.