Росія веде запеклі бойові дії на боці сирійського президента Башара Асада, завдаючи ударів по позиціях сирійської опозиції. Але в Москві плекають і більш далекосяжні плани.Росія збільшує свою військову присутність в Сирії. З військово-повітряної бази в Латакії російська авіація завдає ракетно-бомбових ударів по Алеппо. Російські військово-морські сили, що розташувалися в порту сирійського міста Тартус, планують подальшу розбудову бази. У Сирії також розмістили російські зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) С-300 та С-400. Їх можна застосовувати не лише проти літаків, вони здатні збивати й крилаті ракети. На додачу авіаносець "Адмірал Кузнєцов" має ще більше посилити військову присутність РФ в східному Середземномор'ї. Це також уможливить цілковитий контроль Росією усього повітряного простору Сирії. Тож роздуми США над тим, щоб посилити своє втручання у конфлікт, поки що нічого не варті. "Після сотень тисяч смертей американці не можуть воювати з росіянами аж до останнього сирійця", - пише політичний аналітик Маруан Бішара. "Здається, що ця ситуація - такий собі ендшпіль для Росії, завдяки чому вона може принизити США", - додає Бішара. Значення Алеппо Держсекретар США Джон Керрі та міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров хоча й планують у суботу, 15 жовтня, продовжити в швейцарській Лозанні перемовини про перемир'я в Сирії, у небі над Алеппо й досі літають російські та сирійські бойові літаки. А головний тягар страждань й досі припадає на мирне населення. Лише 12 жовтня повідомлялося про загибель 50 людей. Росія вдається до такої нещадності не лише з метою вибити сирійську опозицію з Алеппо та повернути місто під контроль урядових сил. Жорсткі дії - це ще й сигнал для США, що промовляє: "Ми закріпилися в Сирії. Ми прийшли всерйоз та надовго". Політичний вакуум Президент США Барак Обама, який змінив на цьому посту Джорджа Буша-молодшого, робив ставку на дуже стриману політику на Близькому Сході. Ця політика передбачала, що в регіоні більш не гинутимуть американські військові. Та й взагалі він проводив політику примирення, насамперед щодо Ірану, якого він зумів спонукати піти на угоду з західними державами. У межах цієї угоди Тегеран відмовився від атомної зброї, а Захід, своєю чергою, скасував дію санкцій. Так само відчутно Обама дистанціювався від колись найдавнішого союзника в регіоні - Саудівської Аравії. Оборонна політика залишила вакуум, який тепер Росія намагається заповнити. Сирія, очевидно, - лише одна з цеглинок близькосхідної стратегії Москви. Тут у довгостроковій перспективі йдеться насамперед про те, щоб Росія змогла закріпитися на Близькому Сході. Дипломатичні наступальні кампанії на Близькому Сході Між тим, здається, що російська зовнішня політика цілеспрямовано направлена саме на цю мету. Так нещодавно російський президент відвідав Анкару. Після майже річного періоду охолодження відносин між Анкарою та Москвою, викликане збиттям турецькими військовими російського бойового літака Су-24. Володимир Путін підписав зі своїм турецьким колегою Реджепом Таїпом Ердоганом угоду про спорудження газопроводу "Турецький потік", що на взірець "Блакитного потоку", проляже дном Чорного моря, сполучивши обидві країни. З Єгиптом - колишнім союзником за часів правління Гамаля Абделя Насера - планується провести переговори щодо співпраці в сфері безпеки. Росія покращила також відносини з Ізраїлем. Говорять навіть про можливість проведення переговорів між ізраїльтянами та палестинцями в Москві. А з Тегераном у Москви завдяки спільним військовим діям в Сирії і так досить тісні контакти. Здається, Тегеран особливо не хвилює й той факт, що Москва проводить перемовини з Саудівською Аравією. Самі саудити відчувають, що на Заході дедалі гучніше лунає критика дій коаліції під проводом Саудівської Аравії під час операцій в Ємені. На тлі понад 10 тисяч загиблих, які, за даними ООН, полягли внаслідок початку конфлікту в Ємені півтора року тому, в Лондоні вже сперечаються про запровадження ембарго на експорт озброєнь саудитам. Тож Ер-Ріяд глибше зацікавлений у нових партнерах та постачальниках зброї. Чари нафти "Просто вражаюче, як глава Кремля впорався зі своїми західними супротивниками - в Сирії та будь-де", - пише експерт щодо Росії Борис Райтшустер. На його дукму, Захід тут випустив ініціативу зі своїх рук. Брутальний підхід разом з дипломатичним наступом, здається, принесли певні плоди. Досі переважала думка, що Росія прагне знову постати в світі як глобальна наддержава. Такими діями та патріотичною ейфорією Путін прагне відволікти та підбадьорити своїх співвітчизників, що переживають економічну кризу, вважалося раніше та вважається зараз. Але дедалі очевиднішим стає той факт, що тут йдеться про більше, ніж про те, щоб проводити внутрішню політику зовнішньополітичними силами. "Росія прагне домогтися того, щоб знову стати провідною силою на Близькому Сході та в Середній Азії", - пише німецьке видання Frankfurter Allgemeine Zeitung. А відколи США послабили свою присутність в регіоні, шанси Москви на це зараз чи не найкращі. Та й причини російської зацікавленості теж очевидні. Сам регіон, розташований на перехресті Європи, Африки та Азії, не лише має величезне стратегічне значення. Тут також містяться найбільші в світі обсяги природних ресурсів - насамперед нафти та газу. А через Сирію Росія дедалі ближче посувається до їхніх власників.
