Візит Клімкіна до Вашингтона: країна Трампа та ілюзії Києва

Кульмінацією візиту глави МЗС України Павла Клімкіна до Вашингтона стала ініціатива залучення США до пошуку рішень конфлікту на Донбасі. Та вона видається не лише ілюзорною, але й шкідливою, вважають західні експерти.Результати першого візиту українських високопосадовців до Вашингтона після інавгурації Дональда Трампа на посаді президента США виявилися більш ніж скромними. Хоча міністр закордонних справ України Павло Клімкін і розповідав громадськості, що після зустрічей з представниками американського уряду переконався у тому, що США "залишатимуться максимально заангажованими" в процесі пошуку рішень конфлікту на Донбасі, й навіть пообіцяв незабаром деталі нових "опцій" тиску на Росію, які він начебто обговорював з держсекретарем Рексом Тіллерсоном.

Та коментарі з самого Держдепартаменту США після зустрічі міністрів виглядали на цьому тлі дуже стримано. Там обмежилися загальною позитивною оцінкою розмови, предметом якої назвали "внутрішні питання, а також нашу тривалу стурбованість щодо дотримання "Мінська". В.о. речника дипвідомства США Марк Тонер у підсумку хіба що підтвердив незмінність позиції Вашингтона щодо санкцій проти Москви: "Вони залишаться доти, доки Росія не виконає те, що стосується і Східної України, і Криму".

Ілюзорна ідея Клімкіна

Та одну опцію, яку до дискусії, судячи з усього, запропонувала українська сторона, Клімкін озвучив безпосередньо після зустрічі з Тіллерсоном. Київ пропонує запуск нового формату перемовин щодо анексованого Росією Криму та погрузлого у військовому протистоянні Донбасу - за участі підписантів Будапештського меморандуму. Під документом, прийнятим наприкінці 1994 року в результаті приєднання Києва до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та відмови від наявних тоді в Україні арсеналів, свої підписи поставили представники США, Великобританії та Росії. Таким чином Києву були надані гарантії безпеки, зокрема й у тому, що стосується зазіхань на територіальну цілісність та суверенітет України.

Для запуску такого формату перемовин Київ "потребує підтримки США", сказав Клімкін, адже вони, на його думку, "мають відігравати ключову роль у переговорах і щодо Донбасу, і щодо Криму". Та те, що у Вашингтоні та Лондоні "підуть на це і будуть щось змінювати, мені здається хорошою ідеєю, але радше ілюзією", каже в розмові з DW керівник програм Східної Європи та Центральної Азії в Німецькому товаристві зовнішньої політики (DGAP) Штефан Майстер (Stefan Meister). "Я не бачу ані з боку американців, ані з боку французів, ані з боку британців бажання в якійсь іншій формі долучитися до пошуку рішення конфлікту на Донбасі. Вони зайняті іншими темами, й тема України не є для них такою ключовою", - каже експерт. Крім того, цій ідеї суперечать кроки та загальні зовнішньополітичні переконання Дональда Трампа. Політик, "який послаблює міжнародні інституції, міжнародні формати, навряд чи є тим, з ким можна говорити про такі ідеї", переконаний Майстер.

Страхи Києва

Логіку Києва зрозуміти легко: там, як і в інших куточках Європи, побоюються того, "що США у той чи інший спосіб підуть з цього регіону", каже аналітик Німецького фонду Маршала Йорґ Форбріґ (Jorg Forbrig). "До того ж існує побоювання того, що США можуть укласти з Росією угоду, яка б могла зашкодити країнам-сусідкам Росії (включно з Україною - Ред.)", - каже він. Але й це ще не все: існує ще одне побоювання, що зламається зв'язка США-Європа у питанні реакції на дії Росії щодо України, передусім, у питанні санкцій.

У часи адміністрації Барака Обами між Вашингтоном та Брюсселем "існував досить вдалий розподіл праці", каже Форбріґ. "З одного боку, до мінського формату входили Німеччина і Франція, але не США. Але, з іншого боку, існувала дуже тісна координація між сторонами в питанні запровадження санкцій", - нагадує експерт. Тепер же в Україні побоюються, що після приходу до влади Дональда Трампа ця зв'язка не працюватиме, й "Київ залишиться у цьому форматі лише з європейцями, й США цілковито випадуть із цього розподілу праці".

Новий формат - смерть санкціям?

Та попри це, ідею Клімкіна експерт називає не лише ілюзорною, але й шкідливою для процесу вирішення українського конфлікту. По-перше, США в принципі демонструють зменшений інтерес до Європи. По-друге, вони будуть більше, ніж за уряду Обами, "готові пожертвувати питанням України, аби досягнути з Росією консенсусу і спільної позиції в якихось інших питаннях", каже Форбріґ, називаючи передусім боротьбу з міжнародним тероризмом у цілому й "Ісламською державою" в Сирії та Іраку зокрема. Але найголовніший мінус "будапештського формату", на думку експерта, полягає у тому, що четвірка Україна-Росія-Великобританія-США виключає Євросоюз як такий. Адже навіть Великобританія, яка є його членом, збирається залишити спільноту й повністю сконцентрована на цьому питанні.

"Якщо ми виведемо з формату ЄС, то можна буде, по суті, забути про санкції (щодо Росії - Ред.), - каже Форбріґ. - У форматі, який би віддзеркалював будапештський меморандум, за столом перемовин не сидітимуть ані Франція, ані Німеччина. А це означає, що адвокатів, які виступають за перемовини та покарання Росії, в ЄС більше не буде". А з ними - і вагомих важелів впливу на інші країни ЄС, які уможливлюють одностайну санкційну політику всього Євросоюзу, каже експерт.

Позиція Вашингтона: open end

Водночас американські аналітики, з якими поговорила DW, взагалі називають ініціативи Клімкіна передчасними. Адже попри те, що Трамп та Тіллерсон перебувають на своїх посадах уже півтора місяці, політична лінія Вашингтона щодо українсько-російського конфлікту залишається незрозумілою. Причини цього ховаються, зокрема, і у внутрішніх протиріччях всередині нової американської влади, каже наукова співробітниця Інституту Катона Емма Ешфорд.

З одного боку, Рекс Тіллерсон уже не раз висловлював позитивні коментарі на користь України - що він очікує від Росії виконання мінських домовленостей, що США стоятимуть на боці України, якщо Росія цього не робитиме. "Але водночас дуже важко сказати, наскільки значним є вплив Тіллерсона всередині нової адміністрації насправді. Він не виглядає особливо впливовим. Він має проблеми навіть із призначенням власних підлеглих. І Білий дім виглядає набагато більш дружнім відносно Росії, аніж Тілерсон на чолі Держдепартаменту", - підсумовує експертка.