УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Набридло чекати: чому 65% українців готові емігрувати в інші країни

12,6 т.
Набридло чекати: чому 65% українців готові емігрувати в інші країни

Вже 65% українців готові емігрувати, а кількість тих, хто виїхав – за останні роки збільшилася в півтора рази. До пошуку кращого життя за кордоном співвітчизників штовхають обмануті надії – відсутність ефекту від реформ, кепська економічна ситуація і війна.

Про людей, які покинули територію України і почали життя заново, пише "Новое время".

Коли мова заходить про еміграцію, 32-річна киянка Олександра Бородіна розповідає зі знанням справи. Вона рік жила і працювала в Австрії та Італії, а тепер всерйоз розглядає можливість переїзду в Канаду. На питання, що підштовхує її до таких думок, Бородіна відповідає коротко та містко: "Життя одне, а безвихідь у нас астрономічна".

Про те, щоб змінити свою адресу проживання з української на закордонну, сьогодні замислюються багато українців. За даними недавнього опитування маркетингової компанії TNS, 65% українців заявляють, що готові виїхати з країни. Лише рік тому таку готовність висловили 42% співгромадян.

Також аналітики звертають увагу на той факт, що сьогодні кількість виїжджаючих з України перевищила домайданівський показник: згідно з даними Держстату, якщо в 2012 році на ПМП виїхали 14,5 тис. українців, то в 2015-му – вже 21 тис. І це тільки верхівка айсберга: Держстат не враховує тих співвітчизників, які живуть за кордоном, не змінюючи громадянства, або просто працюють чи навчаються за кордоном, а потім, як нерідко трапляється, залишаються там назавжди.

Читайте: Молодь прагне виїхати за кордон: соціальне дослідження

Зростання чемоданних настроїв і тих, хто вже зважився на переїзд, закономірне, кажуть експерти. На роздуми про виїзд впливає атмосфера розчарування і нездійснених надій після Майдану. Завищені очікування змін, серед яких швидкий ефект від реформ, завершуються втраченими орієнтирами, каже політолог Володимир Фесенко. Відсутність зрозумілої перспективи в країні, війна і складне економічне становище змушують співвітчизників пакувати валізи і вирушати в економічно благополучні та стабільні країни.

Найчастіше як нове постійне місце проживання українці обирають Польщу: за даними польського управління у справах іноземців, минулого року з найсерйознішими намірами туди виїхали 6,4 тис. співвітчизників. Ще одна країна тяжіння – Ізраїль, куди, згідно з інформацією Держстату, в 2015 році на ПМП виїхали майже 3 тис. осіб. Новою батьківщиною для 1,5 тис. співгромадян минулого року стали благополучні і стабільні США. Ненабагато менше українців емігрували до Угорщини та Німеччини. Ще 2,1 тис. вирішили оселитися в Росії, проте експерти вважають, що причина їх від’їзду має і політичну складову: чималу частину тих, хто залишив країну, складають вихідці з окупованих територій.

"Люди оцінюють можливості розвитку в Україні як занадто повільні, або дуже ризиковані, – міркує соціальний антрополог Ганна Трофімова, – і обирають суспільство швидкого росту, навіть незважаючи на низький кар’єрний старт".

Розбиті надії

29-річний Максим Колос, колишній киянин і екс-журналіст телеканалу ICTV, виходить на зв’язок з НВ по Skype: за його спиною – відреставровані старовинні будівлі польського міста Жешув, де тепер його новий дім. Колос розповідає, що замислювався про еміграцію давно, але після Майдану ці думки пішли самі собою. А через деякий час чемоданний настрій повернувся знову, і Колос здав документи на карту поляка.

Читайте: Черги на українсько-польському кордоні: нескінченна історія

"Я її отримав минулого року, 12 місяців думав і прикидав, як мені бути, сумнівався, але влітку знайшов роботу і поїхав", – говорить Колос.

Він сподівався на швидкі зміни в країні після Майдану, а коли їх не сталося, почав збирати валізи. Головними факторами, які вплинули на його рішення, сам Колос називає прагнення до великих економічних можливостей і бажання забезпечити майбутнє для своєї трирічної доньки, починаючи з навчання і закінчуючи особистою безпекою. "В Україні це зробити дуже важко", – говорить Колос, який тепер працює ризик-менеджером у польській фінансової компанії ARB Group і довчає польську мову.

Колос зробив те, про що мріють багато хто з його однолітків на батьківщині: за даними TNS, лише 20% молоді не мають намірів залишати країну, тоді як серед представників старшої вікової групи таких 34%. Причому сусідню і ментально близьку Польщу охочі виїхати вибирають особливо часто, до того ж у цій країні вже перебуваєть не менше 1 млн українців з урахуванням і тих, хто постійно живуть, і тих, хто приїхав на кілька місяців сезонних робіт.

Андрій Корнійчук, міграційний аналітик Інституту суспільних справ у Варшаві, каже, що потік виїжджаючих з України з кожним роком зростає. Так, у 2013 році в Польщі було видано 40 тис. дозволів на проживання, а в 2016-му – вже 83 тис. таких документів.

Читайте: "Не можу з нею жити": соцмережі шокувала історія про переселенця, який кинув свою хвору матір

"Польська політика досить ліберальна у ставленні до українських мігрантів, – вважає Корнійчук. – Їм легше адаптуватися тут, ніж в інших західних країнах".

Програміст Олексій Браженко вибрав значно більш далеку дорогу. Колись разом з дружиною він жив у Донецьку і мріяв перебратися за океан. Після початку окупації Донбасу сім’я спочатку переїхала в Київ, а потім одразу ж вирушила у Північну Америку. Спочатку думали відправитися в Канаду, і тут їм пощастило виграти американську грін-карту. Так сім’я Браженко опинилася в Сіетлі.

"Це складно описати, але коли до вас звертаються сер або мем, незалежно від того, у що одягнені, – розповідає про своє життя Наталія Браженко, – коли вас поважають і посміхаються вам, нехай навіть трохи награно, коли багаті та середній клас нічим не відрізняються, тоді відчуваєш ту саму знамениту людську гідність".

Колишня донечанка вже встигла оцінити американські соціальні програми для приїжджих, черед яких соціальна допомога в розмірі $500 – її виплачують перші п’ять місяців після приїзду. "Це спеціальна картка, з якої можна витратити гроші, купуючи тільки продукти", – пояснює Наталя Браженко.

Їй вдалося реалізувати не тільки мрію багатьох своїх співвітчизників: серед найбажанiших місць для переїзду США називають у всіх без винятку країнах колишнього СРСР. Однак серед пострадянських країн останнім часом саме Україна продемонструвала різке зростання чемоданних настроїв. Загалом нині за кордоном, за оцінкою голови правління Українського інституту соціологічних досліджень Ольги Балакірєвої, проживають близько 3 млн українців. Утім, тих, хто хотів би приєднатися до них, значно більше, переконані соціологи.

Читайте: Вкрадена мрія: історія переселенців, яким війна завадила взяти на виховання 8 дітей

"Хочу не просто виїхати, а прямо бігти стрімголов", – говорить Олена Понякіна, 35-річна асистентка директора в одній з київських інвестиційних компаній. Десять років тому вона рік провела в Німеччині, а тепер розраховує знову потрапити в Європу.

Перераховувати причини свого від’їзду майбутнього Понякіна може довго: це і низький рівень життя, і маленькі зарплати, і депресивний настрій людей, і погана інфраструктура.

"За кордоном інший рівень відчуття моральних цінностей, побутового комфорту, різний рівень прав людини і, як результат, – захищеність", – впевнено говорить киянка.

Невисокої думки про життя в Україні не тільки її громадяни, але і закордонні експерти. Згідно з даними американської неурядової організації Social Progress Imperative, що проводила в нинішньому році світове дослідження соціального розвитку, цей показник в Україні значно нижчий найближчих європейських сусідів. Так, від Social Progress Imperative, яка оцінювала основні потреби людини, серед яких харчування, забезпечення житлом та медичною допомогою, а також доступність навчання, грамотність і доступ до актуальної інформації, Україна отримала 66 балів. Своєю чергою Польща набрала 79 балів, а Чехія та Естонія – 82 бали. На верхівці рейтингу виявилися Фінляндія, Канада і Данія, отримавши 90, 89 89 балів відповідно.

Більше, ніж Україна, але менше, ніж Польща, отримала Литва – 74 бали. Проте саме цю країну в минулому році вибрав колишній харків’янин з литовським корінням Максим Норвілас. Про переїзд він не шкодує. Його головний аргумент на користь еміграції в Литву – не просто поклик крові предків: у цій країні, на відміну від України, дійсно працює державна система.

Читайте: Син-аутист і зрада чоловіка: драматична історія переселенки з трьома дітьми

"У Литві ця система ідеальна багато в чому, але ти впевнений, що якщо так має бути по закону, то так і буде, незалежно від бажання якогось чиновника або перевіряючого", – говорить Норвілас.

Зараз він працює на хлібозаводі і заодно потроху займається бізнесом. Новоспечений литовець говорить, що не збирається повертатися на відміну від його дітей. Якщо його старший син одразу залишився в Харкові, то середній, який залишив країну з батьками, вже подумує про повернення. Батько з посмішкою називає його "українським націоналістом".

"Ну а ми з дружиною можемо хіба що на пенсії будиночок в українському Криму купити – дружина його дуже любить", – каже про свої далекі плани Норвілас.

Глобальний процес

В Україні міграційний процес розпочався ще на початку 1990-х, після розвалу СРСР, досяг піку до 2000-го, потім потік виїжджаючих знизився, а тепер під впливом обставин хвиля піднялася знову. Втім, незважаючи на суб’єктивні причини, соціальний психолог Олег Покальчук оцінює те, що відбувається в країні, як частину глобального процесу і називає "соціальною гідродинамікою".

Читайте: "Через два роки я вже не дуже хотіла повертатися додому до чоловіка": відверта історія заробітчанки в Італії

Так, українці їдуть в країни Східної Європи, а їх жителі – "в багатші країни: Велику Британію, Німеччину, Скандинавію, звільняючи українцям місця навчання і непрестижної роботи".

Про цю тенденції говорять і в польському міністерстві сім’ї, праці та соціальної політики: за останні три роки кількість українців, які працюють у Польщі, зросла у 2,5 рази, досягнувши 1 млн осіб. Найбільш затребувані робочі руки – від штукатурів до збирачів полуниці, а також мізки – лікарі і програмісти. При цьому у Великій Британії поляки посідають перше місце серед мігрантів: за станом на 2015 рік там проживають 853 тис. уродженців Польщі. Ще 354 тис. офіційно працюють у Німеччині.

Однак якщо польська міграція має в основному економічні підстави, то українці їдуть, часто розчарувавшись у владі. Згідно з березневим дослідженням Центру Разумкова, лише 19% українців вірять, що Україна здатна подолати наявні проблеми протягом найближчих декількох років, 45% впевнені, що труднощі можуть бути подолані лише у віддаленій перспективі, а 23,4% вважають, що країна взагалі нездатна їх подолати.

"Немає зрозумілої картинки майбутнього, погано йдуть реформи і зміни мають хаотичний характер, – перераховує причини нової міграційної хвилі Покальчук, – все це спонукає громадян дивитися в бік зарубіжжя".

Причому експерти прогнозують ще один міграційний сплеск у найближчому майбутньому в разі, якщо Україна отримає безвізовий режим з ЄС. Тоді співвітчизники будуть ще частіше виїжджати в європейські країни, проте далеко не всі залишаться там назавжди.

Читайте: Історія успіху в еміграції: як луганська екс-модель стала актрисою в Америці

Та й ті, хто в соцопитуваннях заявляє про готовність їхати, далеко не завжди вже прийняли остаточне рішення про від’їзд, каже Покальчук.

Дійсно, сьогодні багато хто замислюється про від’їзд, але зроблять це не всі, продовжує його думку Фесенко. "От у нас майдани траплялися, коли опитування показувало майже нульову протестну активність, – нагадує він. – І навпаки: зараз така висока активність, але Майдану не відбувається. Цей парадокс стосується також і емігрантських настроїв".

Про те, що далеко не всі, нехай навіть ті, хто виїхали на ПМП, ніколи не повернуться на батьківщину, говорить і новий американець Олексій Браженко. "Якщо люди хочуть тільки матеріального благополуччя, можуть сильно розчаруватися в західній цивілізації", – зауважує він. Наприклад, у США їхні надії швидко розбагатіти можуть розбитися про необхідність жити за правилами й виконувати закони.

"Тому вони повертаються в Україну, де багато ще хаотичного і недосконалого", – підсумовує Браженко.