Те, що ви завжди хотіли знати про німецькі партії

Близько 30 політичних партій ФРН боротимуться за місця у Бундестазі на виборах 24 вересня. DW підготувала портрети найбільших з них.Християнсько-демократичний союз (ХДС) / Християнсько-соціальний союз (ХСС, представлений лише в Баварії)

Відео дня

Колір: Чорний

Голова ХДС і номер 1 у списку: Анґела Меркель (Angela Merkel) / голова ХСС: Горст Зеегофер (Horst Seehofer)

Кількість членів: 420 тисяч

Результат на виборах до Бундестагу 2013 року: 41,5 відсотка (311 з 630 місць)

Електорат: Ядром виборців ХДС/ХСС досі залишаються старше покоління (понад 60 років), а також вірні християни, особливо в традиційно консервативних сільських регіонах Півдня Німеччини. Партія має значну підтримку також серед дрібних та середніх підприємців та людей з радше нижчим та середнім рівнем освіти.

Історія: Засновані в Західній Німеччині після Другої світової війни ХДС та ХСС знайшли своїх прихильників у лавах переважно католицько-орієнтованих виборців, які прихильно ставляться до центристських ідей. Традиційно вони керуються близькими до християнства ідеалами та вважаються консервативними політсилами. Одразу ж після заснування ХДС разом із сестринським ХСС став домінувати на політичному ландшафті спочатку лише Західної, а потім і возз'єднаної Німеччини. Протягом 47 років очолювані ХДС/ХСС коаліції формували німецький федеральний уряд. Саме ХДС представляв перший канцлер ФРН Конрад Аденауер (Konrad Adenauer), який увійшов в історію як свого роду батько-засновник сучасної Німеччини, а також Гельмут Коль (Helmut Kohl), який очолював країну під час історичного возз'єднання Німеччини в 1990 році. Аденауер очолював уряд країни 14 років, Коль - 16 років.

Політична програма: Нинішня голова партії Анґела Меркель має власні підходи - з одного боку, вона спирається на традиційні християнські цінності партії, а з іншого - відходить від них. Приміром, багато німецьких виборців довіряють їй і старожилу ХДС, міністрові фінансів Вольфґанґу Шойбле (Wolfgang Schauble) завдання з підтримки економічної стабільності в країні. Крім того, вона досі противиться повному зрівнянню статусів різно- та одностатевих подружжів. Водночас ХДС на чолі з Меркель демонструє досить ліберальну позицію у питаннях міграційної політики, що скептично сприймається значною частиною базового ядра ХДС.

Традиційні та потенційні коаліційні партнери: Вільна демократична партія (ВДП), Соціал-демократична партія (СДПН), не виключено - Зелені.

Соціал-демократична партія (СДПН)

Колір: Червоний

Голова і номер 1 у списку: Мартін Шульц (Martin Schulz)

Кількість членів: 440 тисяч

Результат на виборах до Бундестагу 2013 року: 25,7 відсотка (193 з 630 місць)

Електорат: СДПН традиційно була партією робітничого класу та організованих у профспілки робітників. Вони й залишаються найстабільнішим ядром виборців. Вотчина соціал-демократів - щільно заселені промислові регіони Західної Німеччини, зокрема Рурська область у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія, окремі райони у землях Гессен та Нижня Саксонія.

Історія: СДПН є найстарішою партією сучасної Німеччини, заснованою 1875 року, і має коріння у робітничому русі другої половини XIX століття. СДПН існувала під цією назвою ще за Веймарської республіки, яка панувала в Німеччині після Першої світової війни. У буремні перші десятиліття XX сторіччя партія виступала свого роду "парасолькою", об'єднуючи численні ліві політичні рухи та профспілки. Утім, починаючи з 1919 року, коли в Німеччині з'явилася окрема Комуністична партія (КПН), СДПН приваблювала радше реформаторів, ніж революціонерів. Її, як й інші партії, заборонили під час диктатури націонал-соціалістів, багато її членів загинули у концтаборах.

Першим канцлером Німеччини від СДПН у 1969-1974 роках був Віллі Брандт (Willy Brandt), який вів політику на покращення відносин з країнами комуністичного блоку, включаючи східнонімецьку НДР. На зміну Брандту на чолі уряду ФРН прийшов його однопартієць Гельмут Шмідт (Helmut Schmidt). Останнім федеральним канцлером від соціал-демократів був Ґергард Шредер (Gerhard Schroder), який очолював з 1998 по 2005 рік першу і поки єдину в історії Бундестагу коаліцію за участі СДПН та Зелених. Загалом соціал-демократи були при владі 34 з 67 років існування ФРН. Утім, канцлерами представники цієї другої великої партії Німеччини були лише протягом 21 року.

Політична програма: Соціальна справедливість та освіта є центральними темами для СДПН. Партія відіграла визначальну роль у запровадженні єдиної для всієї Німеччини мінімальної погодинної зарплати кілька років тому. Але перед цим соціал-демократам довелося пережити значне зниження популярності серед робітничого класу та безробітних через трудову реформу, яка увійшла в історію під назвою "Agenda 2010". Тож не дивно, що номінування Мартіна Шульца (Martin Schulz) кандидатом від партії на цьогорічних виборах ознаменувало відхід партії від тодішньої політики. Тепер головні пункти програми СДПН знову зав'язані на темах соціальної справедливості та перерозподілу податків між більш та менш заможними громадянами.

Традиційні та потенційні коаліційні партнери: Зелені, ХДС/ХСС, не виключено - Ліва партія

Ліва партія (Ліві)

Колір: Темно-червоний

Співголови: Катя Кіппінґ (Katja Kipping), Бернд Ріксінґер (Bernd Riexinger)

Перші номери у списку на виборах 2017 року: Сара Ваґенкнехт (Sahra Wagenknecht), Дітмар Барч (Dietmar Bartsch)

Кількість членів: 60 тисяч

Результат на виборах до Бундестагу 2013 року: 8,6 відсотка (64 з 630 мандатів)

Електорат: Виборча вотчина Лівої партії - так звані "нові федеральні землі", які раніше були частиною комуністичної Німецької демократичної республіки (НДР) на сході країни. Ядро виборців складають робітничий клас та люди радше з низьким рівнем доходів та освіти. По-іншому виглядає ситуація на заході країни, де партія має імідж "партії протесту" та часто заручається підтримкою, зокрема, студентської молоді. На даний момент Ліві, попри відносно невели є найбільшою опозиційною партією в Бундестазі, адже ХДС/ХСС та СДПН мають спільну коаліцію. Примітно, що частина потенційних виборців Лівих одночасно плекає симпатії і до популістських націоналістичних лозунгів "Альтернативи для Німеччини" (АдН - AfD).

Історія: Хоч Ліва партія формально і була заснована лише 2007 року, вона має набагато довшу історію, адже вважається наступницею Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН - SED). Ця партія, подібно до КПРС у Радянському Союзі, одноосібно керувала Східною Німеччиною аж до возз'єднання країни у 1990 році. Сучасна Ліва партія була створена на основі злиття прямої спадкоємиці СЄПН на Сході Німеччини - Партії демократичного соціалізму (ПДС - PDS) - та західнонімецької партії "Робітнича і соціальна справедливість - виборча альтернатива" (WASG), яка відкололася від соціал-демократів. Диригентами цього процесу були східнонімецький політик Ґреґор Ґізі (Gregor Gysi) та представник заходу Оскар Лафонтен (Oskar Lafontaine), який свого часу очолював німецьких соціал-демократів. Ліва партія представлена в урядах низки східнонімецьких земель, у Тюрингії вона навіть очолює коаліцію в ландтазі та має свого прем'єр-міністра. Втім, на федеральному рівні вона ще ніколи не брала участі в жодному уряді.

Політична програма: Ліва партія - єдина з представлених у Бундестазі, яка виступає категорично проти військових місій Бундесверу за кордоном. Вона також виступає за припинення існування НАТО та суттєве підвищення рівня мінімальної зарплати в країні. Дехто з політологів і сьогодні називає Лівих радикальною партією, яка хоче змінити панівний капіталістичний лад в економіці Німеччини. Втім, сама партія офіційно виступає лише за збільшення державного регулювання ринку, підвищення податків для заможних громадян, запровадження механізму стримування цін на оренду житла, а також збільшення інвестицій у соціальну інфраструктуру.

"Союз 90/Зелені" (Зелені)

Колір: Зелений

Співголови: Сімоне Петер (Simone Peter), Джем Ездемір (Cem Ozdemir)

Перші номери у списку на виборах 2017 року: Джем Ездемір (Cem Ozdemir), Катрін Ґерінґ-Екардт (Katrin Goring-Eckardt)

Кількість членів: 60 тисяч

Результат на виборах до Бундестагу 2013 року: 8,4 відсотка (63 з 630 мандатів)

Електорат: Прихильники цієї політичної сили проживають переважно у великих містах Західної Німеччини, особливо в університетських центрах. Виборці Зелених заробляють більше за середньостатистичного жителя Німеччини і працюють переважно у сфері послуг або в освіті. Протягом останніх років середній вік прихильників цієї політичної сили зростав: менше 10 відсотків виборців Зелених молодші за 35 років.

Історія: Зелені - найуспішніший протестний рух у післявоєнній Німеччині. Партія об'єднала різні суспільні протестні групи 1980-х років, які, серед іншого, виступали за відмову від атомної енергетики, завершення гонки озброєнь та захист прав сексменшин. Партія зелених була заснована у 1980 році, а 1993-го злилася зі східнонімецькими Зеленими, які називалися "Союз 90". За кордоном про цю партію заговорили на початку 2000-х років, коли вона стала молодшим партнером у коаліції з СДПН. Тоді Зелені призначили в Кабінеті Ґергарда Шредера (Gerhard Schroder) одразу кількох міністрів. Один із них - федеральний міністр закордонних справ Йошка Фішер (Joschka Fischer).

Політична програма: Політологи виділяють різні внутрішньопартійні групи - "реалістів" і "фундаменталістів", тобто тих, хто виступає за прагматичну політику і готовий піти на компроміси заради участі у правлячій коаліції, а також тих, хто дотримується фундаментальних поглядів і є ближчим до протестного та контркультурного коріння партії. Те, що у федеральних землях Гессен та Баден-Вюртемберг Зелені погодилися увійти в коаліцію з ХДС, вважають доказом того, що "реалісти" всередині партії на даний момент сильніші. У той час, коли захист довкілля залишається їхньою провідною темою, Зелені останнім часом залучали до своєї передвиборчої програми "ліві" тези стосовно соціальної та податкової політики. Однак незадовільні результати під час виборів до Бундестагу 2013 року і перспектива коаліції з ХДС вказують на те, що цього разу вони можуть побудувати передвиборну кампанію на більш консервативних тезах.

Традиційні та потенційні коаліційні партнери: СДПН, але можливо й ХДС

Вільна демократична партія (ВДП)

Колір: Жовтий

Голова: Крістіан Лінднер (Christian Lindner)

Кількість членів: 54 тисячі

Результат на виборах до Бундестагу 2013 року: 4,8 відсотка (не здолала 5-відсотковий прохідний бар’єр і не потрапила в Бундестаг)

Електорат: ВДП має найбільшу підтримку серед самозайнятих німців, особливо підприємців, стоматологів, фармацевтів, адвокатів і дуже мало підтримки серед робітників.

Історія: Вільні демократи були представлені в Бундестазі з моменту заснування ФРН у 1949 році і безперервно до 2013 року. Заснована 1948-го року ВДП часто мала "золоту акцію" для ХДС і СДПН під час формування коаліції. Як молодший партнер по коаліції вільні демократи довше, ніж будь-яка інша партія, були в уряді - загалом 41 рік. Представник ВДП Ганс-Дітріх Ґеншер (Hans-Dietrich Genscher) вважається одним із батьків возз’єднання Німеччини, а також чи не найуспішнішим главою МЗС ФРН, який очолював міністерство впродовж рекордних 18 років. На виборах до Бундестагу 2013 року ВДП не вистачило лише 0,2 відсотка голосів виборців, щоб подолати прохідний бар’єр. Утім, нині вони намагаються збільшити свій вплив і це їм вдається.

Політична програма: ВДП сповідує принципи індивідуальної свободи і громадянських прав. Вільні демократи завжди виступали за зниження податків, дерегуляцію фінансових ринків і за підхід "менше держави". ВДП також затята проєвропейська партія, яка хоче поглиблювати інтеграцію між країнами в рамках Європейського Союзу.

Традиційні та потенційні коаліційні партнери: останнім часом ХДС, загалом в історії ФРН - також СДПН

Альтернатива для Німеччини (АдН)

Колір: Світло-блакитний

Співголови: Фрауке Петрі (Frauke Petry), Йорґ Мойтен (Jorg Meuthen)

Перші номери у списку на виборах 2017 року: Александер Ґауланд (Alexander Gauland), Аліса Вайдель (Alice Weidel)

Кількість членів: 27 тисяч

Результат на виборах до Бундестагу 2013 року: 4,7 відсотка (не здолала 5-відсотковий прохідний бар’єр і не потрапила в Бундестаг)

Електорат: Типові виборці АдН - чоловіки, радше молоді, з невисоким освітнім рівнем і доходів. У лавах партії лише 15 відсотків - жінки. Останнім часом АдН вдалося перетягнути чимало виборців на свій бік від усіх інших великих партій, окрім Зелених. Крім того, АдН змогла мобілізувати тих, хто раніше, як правило, не голосував.

Історія: Правопопулістська "Альтернатива для Німеччини" ще доволі молода партія. Заснувана лише за п’ять місяців до виборів 2013 року, АдН ледь одразу ж не потрапила до Бундестагу, не дотягнувши лише 0,3 відсотка голосів виборців. З того часу їй вдалося пройти в 12 з 16 земельних парламентів ФРН, а також до Європарламенту.

АдН заснувала група євроскептиків із вищою освітою на знак протесту проти чималої грошової допомоги для порятунку Греції після світової фінансової кризи 2008 року. Але внутрішня боротьба у партії закінчилася 2015 року ідеологічним зрушенням праворуч: нова лідерка Фрауке Петрі (Frauke Petry) зробила акцент на націоналістичну, антиісламську політику і завдяки кризі біженців досягла певного успіху. АдН була єдиною великою партією в Німеччині, яка вітала Brexit та обрання Дональда Трампа президентом США.

Політична програма: АдН хоче закрити зовнішні кордони ЄС, зробити більш суворими перевірки на кордонах Німеччини і створювати табори для біженців за межами ФРН, аби запобігти їхньому в'їздові в країну. "Альтернатива для Німеччини" прагне, щоб тих, кому відмовлено в політичному притулку, швидко депортували з ФРН. А іноземців, які проживають в Німеччині, матеріально стимулювати повертатися до своїх країн. АдН відстоює цінності традиційної німецької культури і відкидає ідею про те, що іслам є частиною німецького суспільства. У своїй програмі АдН піддає сумніву, що діяльність людини має стосунок до зміни клімату, і прагне згорнути перехід Німеччини до використання відновлюваних джерел енергії.

Традиційні та потенційні коаліційні партнери: жодного