Шанс повернутися до життя: переселенці з Горлівки зводять унікальний будинок на Київщині

12,6 т.
Андрій Півоваров, Михайло Спотар

Двоє переселенців з Горловки – колишні айтишники – будують двоповерховий будинок на Київщині, власним прикладом доводячи, що це можливо – звести хату удвох, без досвіду будівництва і всього за 5 тисяч доларів.

Про це повідомляє видання Depo.ua.

Нижче наводимо текст зі скороченнями.

В стародавньому селищі Семиполки на Київщині двійко інтелігентів будують хату третьому: програміст і перекладач інформаційно-обчислювального відділу Горлівського інституту іноземних мов, вимушені переселенці Андрій Півоваров і Михайло Спотар будують хату бійцю АТО. В голому полі, живучи в наметах і працюючи із світанку і до заходу сонця.

Відео дня

На лінії горизонту, прикрашеній частоколом з почорнілих диких соняшників, напівсферичний будиночок здається каркасом для монгольської юрти. Маленької такої, присадкуватої.

Фото: Depo.Ua

Коли, перестрибуючи мотузки (тутешні землі "нарізали" атошникам), по коліно провалюючись у незайманий сніг, підбираєшся до хати, вона вражає своїми розмірами.

Спритно пересуваючись хуткими внутрішніми "службовими" конструкціями, до нас спускається Андрій. В рваній куртці кольору хакі і ще купі усього, надягненого для тепла, він нагадує бійця АТО першої хвилі.

Михайло, який спускається слідом, схожий на аристократа у вигнанні.

Обидва смачно закурюють, а Андрій, який вже звик до постійних розпитів, розповідає про будинок.

"Уявіть апельсин. Це ідеальна фігура – площа поверхні мінімальна по відношенню до її об'єму. Будь-яка інша фігура матиме об'єм той самий, але площу більшу, а поверхня випромінює тепло. Наприклад, якщо ми поставимо свічку всередині куба і кулі, то в кулі буде тепліше. Тобто в напівсферичному будинку опалення і кондиціонування буде дешевше на третину".

Будинок такого типу спроектував в 70 роках минулого сторіччя американський архітектор Бакмінстер Фулер. З 2010 року вони стали з'являтися в Україні: в Тернополі, Харкові, Дніпрі та Криму. Гарантія на каркасні будинки – близько 50 років.

Диво-хата не тільки повільніше вистигає, вона ще й дешева. На двоповерховий будинок (1-й поверх 62 квадрата, другий – близько 40) пішло близько 3,6 кубометрів деревини.

"А як ви навчилися будувати? Ви ж працювали в офісі - так звані білі комірці…"

Андрій з Михайлом регочуть, паплюжачи увесь пафос початку історії про сміливість, витривалість і вміння виживати будь-де.

"Я вмію класти електропроводку, пластикові труби, взагалі я дружу з паяльником і багатьма іншими речами", - каже Михайло.

"А в мене вища економічна освіта, - додає Андрій. Він ще посміюється, дивлячись на свої почорнілі, порепані роботою руки. – Білі комірці"

Фото: Depo.Ua

"Ми в дикій ситуації два роки вже, - розповідає Андрій. - Ми ж обидва з Горлівки і втратили житло. А оскільки ми аж ніяк не мільйонери, постало питання, як житло здобути. Наприклад, я туди повертатися не збираюся. "

Андрій підкреслює – навіть коли українська армія звільнить Донбас. Каже, що не очікував такої кількості лайна, що сплило в людях, яких вважав за друзів. І не хоче їх більше бачити.

Андрія можна зрозуміти – його будинок пограбували сусіди, на наступний день після того, як сім'я з нього поїхала.

"Що таке дім? Місце, де мені комфортно. А там нам вже не буде комфортно, - Михайло згоден з Андрієм в тому, що повертатись не варто. – Щоб відчути, як ти почуватимешся тепер там, треба було там хоча б на півроку затриматися. Я затримався... Ви розмовляєте українською. Вас за це прикладом по голові. А далі коментар "расстрелять!", від когось із сусідів. Людина з автоматом (і він також – сусід) відповідає: "я бы с удовольствием, приказа не было".

Влітку 2014-го Андрій та Михайло відправили свої родини подалі від Горлівки. В будинок Андрія рік тому поцілив снаряд. Перед Майданом він закінчив в ньому ремонт.

"Та й хрон із ним, - сердито махнув рукою. – Пішли-но краще, хату покажу".

Всередині круглого будиночку затишно пахне свіжим деревом, палає вже складена на майбутнє грубка. На першому поверсі буде кухня, хол, спальня и вбиральня. На другому – кімнати для трьох дітей. Просторо, стелі високі. Звичайний дім.

Сферична частина будинку складена з дерев'яних трикутників (тріад), скріплених болтами. Зовні і зсередини трикутники зашивають ОСБ (орієнтовано-стружкові плити), всередині - утеплювачі (мікрофібра, мінеральна вата), а облицювання - з черепиці.

"Люди до нас приходять: "Церкву будуєте?" Ми кажемо: ага. "А для кого?" "Так для вас". Взгагалі, точиться купа версій. Вирішили, що це буде обсерваторія, - сміється Андрій. - Кава, аус!"

Кафа, чи Кафка – цуценя німецької вівчарки. Енергії в собаці стільки, ніби хтось дійсно вставив їй в одне місце десяток капсул для еспресо і її "вштирило". Гризе воно все, до чого може дотягнутися. А дотягується майже до всього, бо навчилася стрибати. Коли не гризе – їсть, коли не їсть – скулить і гавкає.

Кава трохи молодша за цей будинок. ЇЇ подарували Павлу і він одразу привіз цуценя сюди. Будівельники виховують. "Аус" це ніби як "фу".

Фото: Depo.Ua

"Перші півроку я взагалі нічого не робив, - продовжує розповідати Андрій. Ми вмощуємося навколо груби у великому наметі, де зберігається інструмент. Собака зжерла пряників і вкладається спати. - А потім дійшло, що це "зовсім на зовсім". Грошей нема. Ну і став шукати варіанти, як побудувати будинок. Першою справою спробував землю отримати. В міськраді відповіли – право маєте, але землі нема. Прочитав про купольні будинки і зрозумів, що це, мабуть єдине, що я зможу колись собі дозволити. В нас, до речі, ювілей – рік тому я сайт DEHATA запустив".

Із появою сайту, бажаючих мати такий будинок було багато. Але всі розмови з потенційними замовниками закінчувалися на питанні, скільки ви будинків Андрій та Михайло побудували. Жодного. "Дякую, до побачення".

"Паша зголосився також не від хорошого життя, - розповідають чоловіки, як знайшли свого першого замовника. - Просто на щось більше грошей нема. Йому як учаснику АТО волонтери вибили земельну ділянку. І він пристав на нашу авантюру".

Павло за освітою - вчитель фізики. В АТО служив в ДПМШ – першому добровольчому медичному шпиталі ім. Пірогова, санітаром. В нього молода гарненька дружина, трійка малих і хобі – тренування скаутів і переклад мультиків українською. На будівництві Павло буває часто – допомагає будувати, привозить хлопцям частування і їжу тваринам.

Зі спального намету випливає друга тварина – кішка Варда (не на честь поп-співачки, а як в "Сільмаріліоні"), це бойовий товариш Павла, разом ходили в пластунські походи із скаутами.

"Раціон тут в неї шикарний: миша біла, миша сіра", - сміється Андрій.

З літа Варда непогано набрала у вазі. На цьому майданчику взагалі тварини більш ситі за людей.

Історія про те, як люди з Донбасу будують дім атошнику мало чим відрізнялася би від сотень інших історій виживання вимушених переселенців в цій країні, якби не спартанські умови.

"Ми ж приїхали будувати 5 серпня, а першу тріаду зібрали тільки 15 вересня. Більше місяця робили фундамент, 46 паль (будинок стоїть на бетонних "тумбах", залитих в землю). Бюджетно копали землю, - сердито виговорює Андрій. - Можна було заплатити 3-4 тисячі гривень, приїхав би трактор із спеціальною насадкою, набурив би нам за день скільки треба отворів, але ми ж хотіли пересвідчитися, що будівництво під силу звичайним людям, в яких нема зайвих грошей. Отак я тепер навіть найбіднішим чинити не раджу".

Фото: Depo.Ua

Холодно. Навіть в наметі біля груби дуже холодно. Ділюся враженнями, що умови в них як взимку в АТО далеко від передової.

"Мабуть і там зручніше: тепла казарма і їжу приносять, кажуть. - Сміються. - Ми взагалі не планували такий великий подвиг. Але погода підвела і переоцінили свої сили. Думали, закінчимо через 2-2,5 місяці. Ну от вже 4 місяць пішов. Але і роботи вже залишилося небагато – обшити конструкцію ОСП, вставити утеплювачі".

Тут цінують кожну годину, коли світло, вечеряють вже у сутінках. Вечорами сидять в Інтернеті – дивно, але в цю глухомань він якось дістається.

"Інакше я б вже з глузду з'їхав. Я Інтернет-маньяк, 10 років граю в онлайн-ігри, програмую. Ми коли переїхали, в мене була ломка, бо не міг грати. Я свого персонажа з 2006 року прокачував!", - каже Андрій.

"Зрештою, лікувати його треба, але вже запізно", - вставляє свою репліку Михайло.

"А ви, Михайло, чим хворієте? "

"Нічим", - робить великі очі він.

"Дружиною та дітьми, яких він вже чотири місяці не бачив, - підсумовує Андрій. - Я хоч пару разів додому їздив, а Міша тут увесь час вахту несе".

"Якщо я поїду, то вже не повернуся", - тихо промовляє той.

Андрій відламує бурульку, що стирчить з вмивальника.

"Кожного разу важко в собі знайти сили. Там хороша їжа, чисті шкарпетки, душ. А тут… раз на тиждень прокидаєшся із відчуттям, що сам собі огидний".

Так, це не мрія, але шанс повернутися до нормального життя. Мріють Михайло і Андрій, в своїх подертих куртках і дірявих чоботях, як закінчать будівництво, хата вийде міцною і красивою. Буде, що замовникам показати, і далі, може, бізнес піде.

Бо навіть не за 5 тисяч доларів, як раніше планували, а за 7-8 (ціни на ліс за рік піднялися з 1 600 гривень за кубометр сосни до 2 600) цей будинок – єдиний вихід для тих, кого окупація та війна зробили безхатьками. Сім-вісім тисяч - це чверть від вартості дешевої однушки в Києві.

Фото: Depo.Ua

"Завдання було влізти в 50 доларів за квадратний метр. Ну, можна зробити будинок менше, можна взяти кредит… В будь-якому разі, зважаючи що на ринку нічого дешевше 160-200 тисяч нема, гадаю, ця пропозиція буде дуже багатьом цікава. Наша мета - довести людям, які втратили житло, що вони можуть мати дім. Такі гроші можна зібрати, а навичок з будівництва мати не обов'язково. Якщо людина табуретку в школі на трудах робила, то і з цим впорається ", - впевнений Андрій.

Чоловіки мріють, як налагодять виробництво будинків-конструкторів, керуватимуть будівництвом, зароблять грошей, куплять землю і побудують собі такі ж самі напівсферичні хати. І повернуться до звичайного життя: до дружин, дітей, книжок і комп'ютерних ігор. Правду кажуть, що можна зробити людину щасливою, відібравши в неї все, а потім повернувши як було.

Але спочатку треба добудувати цей будинок. Сподіваються закінчити ближче до Різдва.

Андрій та Михайло наразі дуже обмежені в коштах, тож майже нічого собі не купують. Будувати при нинішній погоді дуже холодно, тож вони б не відмовилися від старих, але ще годних черевиків 43 розміру, теплого одягу розміру XL і капелюхів. Якщо маєте бажання передати, пишіть Андрію на його сторінку у Facebook.

Як повідомляв "Обозреватель", інвалід, який побував у полоні "ЛНР", став фермером на Житомирщині.

Шанс повернутися до життя: переселенці з Горлівки зводять унікальний будинок на Київщині

Шанс повернутися до життя: переселенці з Горлівки зводять унікальний будинок на Київщині

Шанс повернутися до життя: переселенці з Горлівки зводять унікальний будинок на Київщині

Шанс повернутися до життя: переселенці з Горлівки зводять унікальний будинок на Київщині

Шанс повернутися до життя: переселенці з Горлівки зводять унікальний будинок на Київщині

Шанс повернутися до життя: переселенці з Горлівки зводять унікальний будинок на Київщині

Шанс повернутися до життя: переселенці з Горлівки зводять унікальний будинок на Київщині

Шанс повернутися до життя: переселенці з Горлівки зводять унікальний будинок на Київщині

Шанс повернутися до життя: переселенці з Горлівки зводять унікальний будинок на Київщині