Коментар: Чи посадить Порошенко трьох своїх друзів?
Фронт без командувача
Восени 2014 року Верховна Рада ухвалила пакет антикорупційних законопроектів. Їхня мета - побудувати в Україні систему, спроможну знищити корупцію. Після цього в країні були створені Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), чиновників зобов'язали подавати електронні декларації про майно. А президент і генеральний прокурор заявили, що боротьба з корупцією були і залишаються головним завданням для нинішньої влади.
Але вся ця антикорупційна інфраструктура раптом виявилася не такою вже й дієвою, як очікувалося. Корупціонери, спіймані за руку, почали виходити на волю під заставу в суді - судова система досі не реформована. Чиновників, які задекларували десятки мільйонів готівкою, ніхто перевірити поки що не може - відсутній нормативний документ, який дозволяє це зробити. А влада, як була, так і лишається ласим шматочком для тих, хто нечистий на руку.
Україна створила передумови для успішної антикорупційної боротьби, але ось цю саму боротьбу поки що ніхто не наважився очолити. Адже і НАБУ, і НАЗК перебувають в орбіті впливу і виконавчої влади, і Генеральної прокуратури, і президента. На жаль, згаданим структурам поки що не вдалося продемонструвати свою самостійність. Підсумок - в оцінці Transparency International.
Привід для роздумів Порошенка
Висновки міжнародних експертів про корупцію в Україні - привід замислитися для Петра Порошенка. В останні два роки він робив багато для того, щоб відсунути від корупційних схем представників олігархічних кланів. Проте це не означає, що ці схеми зовсім зникли. Їх просто очолили ті, хто сьогодні перебуває біля президента України. Так, принаймні, стверджують журналісти, які проводять антикорупційні розслідування.
Імена Ігоря Кононенка, Олександра Грановського, Бориса Кауфмана і багатьох інших персонажів політичного та економічного життя України доволі часто лунають з вуст опонентів Порошенка і журналістів. Саме вони, як вважають експерти, і є членами великої "родини" Петра Олексійовича, особами, які контролюють багато фінансових потоків в Україні. Що це означає в українських реаліях, вочевидь, не треба пояснювати.
Свого часу Петро Порошенко дуже часто цитував слова Лі Куан Ю про трьох друзів, яких треба посадити. Щоправда, голова держави повторював це в основному під час призначення генеральних прокурорів. А от на запитання про власних друзів Порошенко зазвичай відмовчується. Навіть тоді, коли мова зайшла про інформацію стосовно незаконних фінансових схем, офшорних компаній та перерозподіл сфер впливу. І робить це даремно. Тому що від цього залежить не лише боротьба з корупцією в державі, але й можливий другий президентський термін Петра Порошенка. І, хто знає, можливо, незабаром президент України зрозуміє це і стане тим головнокомандувачем, якого так чекають на антикорупційному фронті України.
Що робити далі?
Те, що Україна за рівнем сприйняття корупції вже зрівнялась з Росією та Іраном, - ще не привід засмучуватися. У порівнянні із сусідами по рейтингу українська держава справді зробила величезний крок в боротьбі з корупцією. Це - електронне декларування майна чиновниками і членами їхніх родин. Восени 2016 року країну буквально шокувала інформація про те, чим володіють "слуги народу". Віднині - кожен чиновник повинен буде показувати все своє майно, включно із готівковими коштами, дорогими речами й прикрасами. І цього вже ніхто не скасує.
Тепер питання лише в тому, що в Україні будуть робити з цими деклараціями, а точніше - з декларантами. Адже Національне агентство з питань запобігання корупції, заявляючи лише про декілька десятків порушників у декларуванні, явно лукавить. Через 180 днів після подання цих даних НАЗК має оголосити свій вердикт щодо порушників. Але зараз вже і так очевидно: перевіряти потрібно усіх без винятку. Особливо тих, хто задекларував десятки й сотні мільйонів готівкової валюти.
Так, в країні, в якій досі процвітає корупція, дуже важко примусити всіх діяти за законом. Українська політична еліта звикла жити у розкішних помешканнях, їздити на VIP-авто, відпочивати на дорогих курортах і отримувати жалюгідну чиновницьку зарплату. Так було завжди, однак навряд чи триватиме й надалі. Адже одним із гасел Революції гідності було гасло і про справедливість. І за неї люди заплатили своїми життями. Про це мають пам'ятати ті, хто перебуває зараз при владі.