Правила неоголошеної війни: кого судити за злочини проти людяності в гібридному конфлікті

Дискусії про покарання осіб, які чинять злочини проти людяності, мають не тільки теоретичне, а перш за все практичне значення в контексті триваючого збройного конфлікту в окремих районах Донецької та Луганської областей України.

ООН та інші міжнародні організації періодично звинувачують обидві сторони конфлікту (підтримуваних Росією сепаратистів і Україна) у використанні тортур і інших порушеннях норм міжнародного права. Якщо глянути на проблему з соціологічної точки зору, то відповідальність за такі злочини несуть в першу чергу особи, дії або бездіяльність яких стали початком конфлікту, пише у своїй статті для "Ведомостей" провідний науковий співробітник ЦЕМІ РАН, професор університету "Меморіал", Канада Антон Олійник.

Читайте: Доповідачки ПАРЄ: Гібридна анексія Донбасу вже відбулася

Хто винуватий?

Доповідь депутата польського сейму Малґожати Госевської про військові злочини на Донбасі надійшла до Міжнародного суду в Гаазі в травні цього року. Якщо припустити, що провадження за цими фактами рано чи пізно розпочнеться, то варто заздалегідь поцікавитися, хто потенційно може виявитися обвинуваченим. Особи на кшталт Іґоря Стрєлкова-Ґіркина з російської сторони та керівництво деяких добровольчих батальйонів з української сторони? Відповідь, що позірно лежить на поверхні, не завше вірна.

Читайте: В умовах "гібридної війни": що постачає Білорусь для ВПК України?

Тут може виявитися недостатньо стосувати виключно юридичні критерії провини. Як підказує досвід процесів над нацистами, для виявлення справжніх злочинців треба буде скористатися додатковими соціальними та інституціональними міркуваннями.

Процес над Адольфом Ейхманом, одним з високопоставлених співробітників гестапо, дав особливо багату поживу для осмислення джерел фашизму і визначення кола осіб, яких можна вважати відповідальними за його наслідки. Ейхман був насамперед функціонером, хоча і досить високопоставленим, що відрізняло його як від лідерів нацистів, так і від безпосередніх учасників масового знищення євреїв. Процес відбувся в 1961-1962 рр. На відміну від Нюрнберзького трибуналу на лаві підсудних сиділа одна людина, що дозволило чіткіше зіставити внесок особистісних та інституційних чинників.

Читайте: Новий план: НАТО готується відповісти на загрозу гібридної війни

Знаменно, що процес над Ейхманом вплинув на розвиток соціальних наук чи не сильніше, ніж сам Нюрнберзький трибунал. Ганна Арендт за його підсумками написала книгу "Банальність зла: Ейхман в Єрусалимі". Цей процес також став джерелом інспірацій для низки знаменитих експериментів у соціальній психології Стенлі Мілґрема (про нього нижче) і Філіпа Зімбардо ( "тюремний експеримент" в Стенфорді).

Винуватих нема

Обговорення випадку Ейхмана розділило західне суспільство на кілька таборів. Згідно аргументів представників першого табору Ейхман не міг нести відповідальність за злочини проти людяності. Ці злочини стали неминучим продуктом особливої ??системи, в якій він жив, — тоталітаризму. У тоталітарній системі люди не мають доступу до достовірної інформації і є жертвами потужної пропаганди, а тому, фігурально кажучи, не відають, що творять. Вони, будучи гвинтиками великого механізму, самі виявляються жертвами системи. Характерно, що цю точку зору відстоювала — як в своїх репортажах з процесу, так і в книзі — Арендт, представник найбільш постраждалої від дій Ейхмана і йому подібних етнічної групи.

Читайте: Freedom House: в Україні діє "гібридний режим", але найгірше позаду

Якщо застосувати такий підхід до осмислення злочинів, скоєних під час збройного конфлікту в Донбасі, то необхідно буде оцінити ступінь тоталітарності залучених сторін. Про ступінь тоталітарності можна судити серед іншого з того, як забезпечена свобода доступу до інформації. За цим критерієм свободи в Україна більше, як в Росії. За оцінками Freedom House за 2015 рік ЗМІ в Росії "невільні" (значення індексу свободи преси — 83), а в Україні — "відносно вільні" (аналогічний показник — 58). Подібні оцінки дають в 2016 році і "Репортери без кордонів": 49,03 — для Росії (148-е місце з 180) і 32,93 — для України (107-е місце). В Росії і на залежних від неї територіях значно складніше усвідомлювати, що дійсно відбувається, в тому числі і на Донбасі.

Винуваті всі

Друга точка зору прямо протилежна — винуваті всі. Тоталітаризм є результатом поширеності авторитарної особистості, однією з характеристик якої є некритичне сприйняття влади та команд, що йдуть від неї. В такому випадку в скоєних проти людяності злочинах винуваті не стільки конкретні особи, скільки представники тоталітарного суспільства в цілому — всі, хто погоджуються з його правом на існування і вносять в міру своїх можливостей внесок в його відтворення. Голосуючи за авторитарного лідера. Безвідмовно виконуючи будь-які команди, якими б негуманними вони не були. Борючись на своєму рівні з інакодуманням і підтримуючи репресії влади проти незгідних.

Читайте: Вступаємо в складний період: Арестович розповів, для чого Росії гібридні війни

Теодор Адорно і його співавтори докладно описали складові авторитарної особистості в однойменній книзі 1950 року. Процес Ейхмана зумовив нову хвилю зацікавлення до емпіричного дослідження авторитарної особистості. Мілґремове експериментальне вивчення готовності людей підкорятися владі випало якраз на початок 1960-х років. Мілґрем досліджував, як далеко у виконанні негуманних наказів (застосовувати, виконуючи роль "вчителя", електричний шок яко "стимул" недбайливому "учню") можуть заходити звичайні американці з вулиці. Як виявилося, до двох третин піддослідних продовжували виконувати вказівки експериментатора (наділеного в даному контексті владою) збільшувати інтенсивність електричного шоку після кожної неправильної відповіді "учня", відсуваючи вбік сумніви в наслідках своїх дій.

В контексті збройного конфлікту на Донбасі відповідальність за тортури і смерть мирного населення може лежати на всіх тих, хто вибрав конформістську стратегію "закрити очі на все, що діється", тим самим розв'язавши руки безпосереднім учасникам злочинів. Іншими словами, винуватою є авторитарна особистість, ступінь поширеності якої відповідно в Росії і в Україні повинна стати предметом спеціального емпіричного дослідження.

Читайте: Ми такі схожі, коли гинемо: Росія "тицьнула в око" Європі "гібридними погрозами"

Винуваті ті, хто сприяв розв'язанню конфлікту

Третій підхід до виявлення винуватих у скоєнні злочинів більш вибірковий, ніж другий, але не настільки всепрощаючий, як перший. Він вимагає з'ясувати, ким і наскільки свідомо приймалися рішення, котрі призвели до встановлення тоталітарної системи. Правила війни негуманні за своєю природою. Війна може бути справедливою (для людей, що стали жертвами агресії), але від цього вона не буде більш людяною. Як для агресора, так і для жертви.

Щоб перемогти у війні або хоча б не бути переможеним, треба забути про гуманність, адже перемагає саме той, хто діє з меншою кількістю обмежень — моральних, юридичних та ін. Не випадково в скоєнні злочинів проти людяності підозрювали і тих, хто найбільш активно боровся з нацистами. Наприклад, архівні матеріали та спогади очевидців свідчать про масові факти сексуального насильства під час окупації Німеччини. Доведення ж справ до суду стосовно переможців, на відміну від переможених, є завше проблематичним.

Читайте: Напружена точка: Тимчук розповів про небезпеку нової гібридної війни Кремля

Тобто питання полягає не стільки у виявленні тих осіб, які дотримувалися правила війни найбільш послідовно, скільки у визначенні кола людей, які розв'язали збройний конфлікт, зумовивши пріоритет правил війни над усіма іншими правилами.

У випадку Ейхмана була зібрана достатня документальна база, щоб вважати внесок його і його безпосередніх колег по гестапо в становлення нацизму і в масові вбивства євреїв під час Другої світової війни усвідомленим та істотним. Аналіз внутрішніх документів гестапо показав, що він і йому подібні повністю усвідомлювали, що робили. Ними рухали ідеологічні та прагматичні мотиви. У своїх діях вони проявляли ініціативу і виходили за рамки сліпого виконання наказів керівництва.

У випадку конфлікту на Донбасі коло осіб — як з російської, так і з української сторони — рішення яких зумовили пріоритет правил війни над іншими міркуваннями, ще належить визначити.

Читайте: Тандит назвав чотири основні складові нової гібридної війни Росії

З української сторони ними можуть виявитися представники реґіональних (донецьких та луганських) олігархічних кланів і керівництво їх "приватних армій", які після вигнання Януковича, вірного захисника своїх інтересів, з офісу президента України, ймовірно, пішли на загострення ситуації в надії на збереження свого впливу. Неупередженого аналізу очікують і рішення українського керівництва з надання конфлікту характеру антитерористичної операції. Посилання на тероризм занадто часто служать виправданням для виходу представниками влади за рамки закону і моралі, причому не тільки на Україні.

З російського боку ними імовірно були ті, хто своїми рішеннями направляв війська в Крим; посилав озброєння, "відпускників" та інші матеріальні ресурси на Донбас; забезпечував інформаційну підтримку цих операцій за кордоном і всередині Росії.

Саме ці особи з обох сторін, що діяли (і діють до сих пір) абсолютно свідомо та ініціативно, і несуть відповідальність за злочини проти людяності, скоєні в результаті дотримання правил війни на Донбасі.

Читайте: Гібридна війна: Жданов оцінив можливість російського вторгнення в Прибалтику

Перемога або суд

Різниця між гравцями за правилами війни в тому, що переможців судити складніше, якщо взагалі можливо. Тому перемога — серед інших бонусів — це ще й індульгенція. Може тому в середньовіччі судові поєдинки ("поле") часто замінювали суд? Переможець заодно оголошувався і правою стороною в конфлікті.

Тупик, що спостерігається нині у визначенні однозначного переможця в Донбасі, має одну позитивну сторону. Шанси уникнути відповідальності за рахунок перемоги невеликі. А значить, треба вже зараз думати про відповідальність і виключити саму можливість здійснення нових злочинів.

Виходячи зі сказаного, в нинішній ситуації абсолютно необхідною умовою постає перехід від правил війни до інших правил (міжнародних і національних — українського законодавства, причому зовсім не антитерористичного). При дотриманні правил війни в майбутньому просто немає гарантій неповторення злочинів проти людяності, причому у всіх залучених в конфлікт сторін.