Російськомовні інтелектуали Харкова: про мову, розлучення з РФ і листи до Путіна

Навесні 2014 року Харків не повторив долю Донецька та Луганська, хоча й тут були проросійські мітинги. Можливо, місто лишилося українським ще й через те, що серед сотень тисяч росіян (згідно з переписом 2001 року), які живуть у Харкові, є такі, як драматург Дмитро Терновий, доцент університету Людмила Педченко та видавець Юлія Орлова. Їх пов'язує російське коріння, вони заробляють на життя російською мовою і люблять її навіть після Криму й Донбасу.

Драматург, який передбачив Майдан

Теплий серпневий вечір. Тиша, цвіркуни. Багатоповерхівки, позаду яких зеленіють поля. Це - селище Жуковського, що на півночі Харкова. Тут, в одному з приміщень приватної гімназії, уже майже десять років функціонує театр "На Жуках". "Ми - найбільш східний театр в Україні, - каже, усміхаючись, продюсер і актор Дмитро Терновий. - Там, за горизонтом, Росія, зовсім поруч". Уже два роки для нього таке сусідство - джерело тривоги: "Коли виходиш увечері після репетицій, дослухаєшся - це грім чи десь уже йдуть бої?"

Терновий - харків'янин, випускник Харківського національного університету імені Каразіна, вчився на факультеті російської філології. 15 років працював у агентстві "Інтерфакс-Україна", в середині нульових вирішив піти з професії, аби втілити в життя "мрію дитинства". Так з'явився приватний театр "На Жуках". Колектив невеликий, півтора десятка ентузіастів, але театр вже встиг проявити себе в Європі, а Терновий - отримати премію. Його п'єсу "Деталізація" визнали найкращою на конкурсі в Австрії, переклали німецькою мовою і показали в Німеччині. У цій п'єсі, яку він написав у 2012 році, Терновий передбачив події в Україні, які згодом отримали назву "Євромайдан". "Коли це все починалося, було моторошно, - згадує автор. - Коли ти читаєш новини в інтернеті, а це повністю збігається з тим, що було написано тобою".

Навесні 2014 року Терновий був одним з ініціаторів звернення до Росії від імені російськомовних театрів Харкова. У ньому йшлось про те, що їх ніхто не утискає, що "воєнна агресія Росії… завдасть непоправних збитків російській мові та культурі" в Україні. Терновий говорить, що "захищати" в російськомовному Харкові слід радше українську мову, вистави якою можна "перелічити на пальцях".

За його словами, війна дуже змінила його і його знайомих: "Багато з тих, хто все життя говорив російською, перейшли на українську мову в побуті, коли зрозуміли, що лінія фронту проходить у тому числі й у їхній свідомості". Сам Терновий говорить, що підтягнув українську і тепер йому легше писати цією мовою. Як і для багатьох українців, його ставлення до Росії та росіян змінилося після Криму. "Якщо людина з Росії, то для мене це такий знак - я тепер спілкуюся через бар'єр, доки не стане зрозуміло, що це за людина", - розповідає Терновий. На його думку, росіян і українців розділило питання цінностей, свободи: "Ми, російськомовні українці, не хочемо, щоб нами керував вічний цар, ми хочемо обирати". Драматург вважає, що це розлучення триватиме "дуже довго", але сподівається, що не завжди.

Доцентка, якій погрожували після листа до Путіна

Кафедру російської мови філологічного факультету ХНУ, де вчився Терновий, сьогодні очолює Людмила Педченко. Кабінет на шостому поверсі в будівлі на площі Свободи, здається, мало змінився з радянських часів: ті самі дерев'яні меблі, на стіні - великий портрет Олександра Потебні.

Насправді кафедра змінилася: кількість викладачів зменшилася удвічі, студентів - утричі. "Коли я вчилася, було 75 студентів на російському відділенні, якийсь час було навіть 100, говорить Педченко. - Але з утворенням незалежної України кількість студентів почала зменшуватися, минулого року було 25". За словами завідувачки кафедри, це пов'язано зі скороченням кількості російських шкіл. Але без роботи студенти не лишаються, чимало стають редакторами в російськомовних ЗМІ півторамільйонного міста.

Анексія Криму знову неабияк змінила російський філфак. "Навесні 2014 року, коли ситуація стала напруженною, ми побоювалися, що в нас з'являться російські танки - адже кордон поруч", - згадує Педченко. Судячи з її голосу, ті події вразили її. Тоді співробітники кафедри написали відкритого листа президенту Росії Володимир Путіну, в якому попросили не захищати їх, говорили, що ніхто їх не переслідує. Реакція здивувала викладачів. З Росії на адресу російського філфаку українського вишу почали надходити погрози, розповідає Педченко: "Нам писали, що ми фашисти, і що нас викинуть з вікна".

"Для мене, людини, для якої російська мова й кільтура - все життя, конфлікт громадянської та професінальної позиції - дуже складно," - визнає завкафедри. Але колектив "виявився на диво згуртованим - лист підписали всі".

Дотримуючись чіткої позиції, кафедра розірвала зв'язки з російськими вишами в Москві та консульством Росії в Харкові, яке на університетських конкурсах російської словесності допомагало закладу з призами. Але самі конкурси продовжуються, перерва була тільки в 2014 році, за словами Педченко, "з міркувань безпеки".

Завкафедри вважає, що Україні не потрібна російська мова як друга державна, досить статусу регіонального (такий статус російська мова має в кількох областях на півдні та сході України - Ред.). "Я цілковито російськомовна людина і не відчуваю дискомфорту, - розповідає Педченко. - Я часто дивлюся телебачення та інколи помічаю, що навіть не звертаю уваги на те, якою мовою йде дубляж". При цьому сама Педченко української не знала, а вивчила нещодавно. Загрозу російській мові в Україні, про яку говорять російські політики, харківський філолог вважає надуманою: "Дуже не хочеться, щоб мова й культура стали заручниками політичних проблем".

Донька російського офіцера видає Шендеровича

Мовної проблеми в Харкові та в Україні немає, переконана Юлія Орлова: "Я, чесно, не відчуваю себе людиною другого сорту через те, що спілкуюся російською, ніде не бачу ані утисків, ані дискримінації, не вважаю, що слід щось змінювати".

Орлова - генеральний директор видавництва "Віват", за її власними оцінками, другого за значимістю в Україні. Ми розмовляємо в її кабінеті неподалік Московського проспекту в Харкові. Ноутбук, калькулятор, стоси паперів. В кутку на підвіконні - том Дікенса англійською.

Народилася Орлова в Мурманську, в сім'ї російського офіцера-підводника, живе в Харкові більше 20 років, вважає себе російською українкою. Українською вона, як сама визнає, говорить гірше, ніж російською, але це не заважає її видавництву друкувати більшість книг українською і вважає дії Росії в Криму й Донбасі - агресією. Її відповіддю на ті події стала публікація книги німецького журналіста Бориса Райтшустера "Путінократія". За нею йшла книга російського сатирика Віктора Шендеровича "Блокада мозку", яку в РФ, за словами Орлової, друкувати не захотіли.

На думку видавця, конфлікт Києва й Москви хворобливо відобразився на її сім'ї. Батько Орлової живе в Краснодарі і є прибічником "абсолютно проросійських поглядів". "Ми не підтримуємо стосунки як родина, але намагаємося менше спілкуватися, тому що все одно починаємо обговорювати політичні питання," - визнає Орлова. Відчутно, що для неї це важка тема.

Війна сильно змінила й український книжковий ринок, і смаки українців, зазначає видавець: "Безумовно, відбувся злам, українці почали купувати більше книг українською мовою".

Із двох з половиною мільйонів книг, які видало "Віват" у 2015 році, три чверті - українською мовою. При цьому, як зазначає Орлова, два-три роки тому ринок був повністю в російських руках: "80 відсотків взагалі всього книжкового бізнесу в Україні становили книги, видані російською мовою в Росії". Тепер, говорить Орлова, політичні та економічні причини призвели до того, що книги з Росії подорожчали втричі і тепер уже займають менш ніж половину ринку.