Відео дня
Бійці АТО втрачають відчуття небезпеки, адже звикли до війни на сході України – волонтер
Україна вибрала метод виснаження ворога на зовнішньополітичному рівні. Росія перебуває під санкціями, фінансування самопроголошених республік звелося до нуля. Чекаємо, коли не ми прийдемо на Донбас, а він до нас.
Про загальну ситуацію на сході України, мерів-терористів, які продовжують працювати на своїх посадах у містах Донбасу, місцевих мешканців, які "здають" українські позиції терористам, і про те, чи варто очікувати загострення в АТО цієї осені, в інтерв'ю "Новому времени" розповів колишній розвідник 53-ї бригади і волонтер фонду "Повернись живим" Андрій Римарук.
– Що змінилося після появи того поста у "Фейсбуці"?
– Зараз ситуація кардинально змінилася. За фактом, ми маємо нового командувача АТО. Наші хлопці відкривають вогонь з огляду на ситуацію, стріляють адекватно, "мінською зброєю". Розвідгрупи ходять, спецпідрозділи працюють, а піхота зовсім не нудьгує. Зараз триває нормальна, стандартна, "паритетна війна в окопі", яка, на жаль, нас не влаштовує.
– З того, що зараз транслюють у новинах, створюється враження, що ситуація загострилася. Чи це так?
– Якщо взяти статистику, велика частина загиблих – близько 70% – від артилерійських обстрілів. Коли я чую офіційні дані, наприклад, від того ж (спікера АП з питань АТО. - Ред.) Лисенка, що було, приміром, 40 обстрілів, не розумію, що вони мають на увазі під цим. Це артилерія, стрілецька зброя, вихід розвідгруп, зав'язка бою – я не знаю формули, за якою вони визначають, був обстріл чи ні.
В останній поїздці я був у багатьох місцях – від Світлодарської дуги до Маріуполя. Стрілецький бій є практично на кожному опорному пункті, десь через один, майже щовечора. Кількість цих опорних пунктів – більше сотні. Зараз ситуація в стабільно важкому стані.
– А що за луганським напрямом?
– Незрозуміло чому, але зараз активно почала обстрілюватися Станиця Луганська. Найгарячіші точки – повністю вся Світлодарська дуга, Зайцеве, донецький напрямок, промзона в Авдіївці, напрямок Пісків і ДАПу, Мар'їнка, напрямок Волновахи – але не скрізь, а на деяких опорних пунктах. Нещодавно обстріляли Павлопіль – такого потужного обстрілу він не зазнавав майже з місяць.
Можу припустити, що таке загострення пов'язане, по-перше, з постачанням боєприпасів терористам на окуповані території – привезли і дали їм команду. Або ж це підтримання інтенсивності виникнення вогнищ на всій лінії фронту. Щоб увага громадськості не була сфокусована на тій же промці, Донецьку, розтягують обстріл по всьому напрямку. Вони підтримують постійний, активний режим з приставкою "небезпечно". Ця тактика одночасно дозволяє ворогові промацувати ту чи іншу ділянку, дивитися на реакцію, проводити аналітику перед можливим наступом.
– Наскільки лякає нашу сторону це "небезпечно" сьогодні?
– За останні півтора року ми звикли до цього. Єдине, що нас лякає – це кількість загиблих. Якщо взяти статистику з початку цього року, то це понад сто осіб. Солдати настільки звикли до цієї окопної війни, що вони повністю втрачають відчуття небезпеки. З особистого досвіду можу сказати, що найстрашніше на війні – це коли ти нічого не боїшся.
Читайте: "Знищений серйозний і важливий": волонтер передав радісну новину з Донбасу
–Якщо порівнювати ці цифри з минулорічними за аналогічний період, як вони відрізняються?
– Ми таких втрат не зазнавали, коли брали те чи інше місто в 2014 і 2015-му роках. Причому тоді це були саме наступально-оборонні дії з нашого боку. А військова стратегія передбачає, що кожен наступ – це великі втрати особового складу з боку наступаючого, адже супротивник перебуває в обороні, і він готовий до цього наступу. Але зараз ми не нападаємо, не відступаємо, ми просто стоїмо на місці. Нічого не змінюється, люди продовжують гинути.
– А що потрібно робити? У який бік рухатися?
– Політичне питання. Чи треба наступати, чи треба домовлятися з ворогом і перепрошувати в нього за дурним методом всім відомої Надії Савченко, чи треба закінчувати цю війну, чи треба пробачити ворога і віддати йому цю територію, чи треба забезпечувати собі підтримку світових лідерів, аби ті допомогли ще сильніше натиснути на Путіна – я не знаю, що нам робити. Не знаю, що крутиться в головах уряду і командувачів, які у них плани на майбутнє.
Ми прекрасно усвідомлюємо те, що ця війна – політика, війна за політику, за бізнес, за гроші. Росія регулярно створює військові конфлікти на кордоні з НАТО, куди ми так прагнемо. Але, на жаль, поки що люди гинуть лише за те, щоб ворог не наступав. Насмілюся припустити, що Україна вибрала метод виснаження ворога на зовнішньополітичному рівні. Росія під санкціями, фінансування самопроголошених республік звелося до нуля. Чекаємо, коли не ми прийдемо на Донбас, а він до нас прийде. Але цей режим очікування, як і режим тиші, українців не влаштовує.
Читайте: Курсанти з Росії відпрацьовують іспити, стріляючи в українських військових на Донбасі – Дейнега
– Повернись живим лобіювали відставку командувача флотом Сергія Гайдука, звинувачуючи його у тероризмі. Чи багато людей, подібних до Гайдука, у ЗСУ?
– Думаю, є такі люди, але вони рангом нижчі, ніж той-таки Гайдук. Такі люди вже починають проявлятися в деяких бригадах. Найближчим часом громадськість про них дізнається. Люди примудряються служити в збройних силах, але при цьому регулярно відвідують Крим, провідують там своїх родичів. Так само, як і в Гайдука, члени їхніх сімей працюють у держструктурах РФ на території окупованих територій. Ставимо питання: чи зливають вони інформацію, чи обробляють їх спецслужби на в'їзді в Крим або під час виїзду звідти? Надалі – покаже слідство.
А товариш Гайдук наразі чомусь не присутній в суді на лаві підсудних.
– Його ж навіть не звільнили, відправили у розпорядження, тобто він може спливти на іншій, менш помітній посаді.
– Цілком можливо, але поки нічого такого не чути. Якщо спливе, я більш ніж упевнений, що громадськість буде проти.
– Чому про таких людей дізнаються тільки зараз? Війна ж триває не перший день.
– Цими питаннями опікуються не державні відомства, а ті люди, які хочуть зробити Україну трохи кращою. І ось це розпорошення – від допомоги до реформування і перейняття обов'язків чиновників із силових структур і відповідних відомств – вимагає багато часу, але він не завжди є. Один волонтер не може і допомагати солдатам, і "звільняти" командирів. Максимум, що він може зробити – висвітлити ситуацію через ЗМІ.
Ми практично безсилі. Так, питання з Гайдуком показало, що нас чують, влада до нас дослухається. Але подивимося, як воно буде далі.
Читайте: Лише на силі волі далеко не заїдеш: Дейнега розповів про головну проблему української армії
– Нещодавно була історія з прокурором АТО Куликом, якого звинувачували в незаконному збагаченні, але не надали належної уваги тому, що він не приховує міцної дружби з лідером терористичної організації Оплот. Наскільки мені відомо, таких випадків багато. Про міцну дружбу військових прокурорів говорять і самі бійці, і волонтери...
– Чудовий приклад того, як це працює. Волонтери кажуть, оприлюднюють, але нічого не відбувається. Влада не реагує. Ми готові допомагати, надавати доказову базу, що от, ці хлопці спілкуються із терористами. Є такі дані: фото-, відеоматеріали, показання солдатів. Але чомусь силові структури, на превеликий жаль, не звертають уваги. Вони просто не діють. Чому? Або вони не компетентні в цих питаннях – тобто у своїй професійній діяльності, або навмисно заплющують очі та прикривають ту чи іншу людину.
Якщо хтось спілкується із терористами, зазвичай у цьому є якась вигода. У наш час – лише фінансова вигода. Ти можеш занести тому грошей, тому, домовитися. Як у ситуації з Куликом: кричали, писали в ЗМІ, зрада, зрадник. Результат? Його немає.
– Бійці скаржаться, що в результаті такої співпраці українських структур і терористів їм часто фабрикують справи, віддають справи на розгляд донецьких суддів, які виносять невтішні вироки – власне кажучи, все, що зовсім не їм на користь. А чи багато в АТО бійців, яких реально є за що судити?
Читайте: Могло бути й гірше: Дейнега пояснив, як влада перешкоджає вирішенню війни на Донбасі
– Усі чомусь звертають увагу на бійців, а не на командирів. Хоча слід було б на них. "Риба гниє з голови". Адже саме командир за фактом може розв'язати будь-яке питання. Якщо копнути глибше, то ми бачимо, що у керівників є фінансові важелі впливу: відмивання грошей у великих розмірах, продаж державного майна...
Іноді люди продають боєприпаси. Це не масові випадки, але таке трапляється. Десь місяць тому був подібний випадок, коли на цьому впіймали офіцера з 53-ї бригади. Я був здивований, адже це моя рідна бригада. А потім ці боєприпаси спливають на мітингах, які проводяться проти українських військових.
Аналогічна ситуація з мерами. Чому у владі досі залишаються керівники міст, які раніше підтримували терористів? Той-таки мер Торецька (до декомунізації – Дзержинськ. - Ред.), мер Авдіївки, Сєвєродонецька. Є фото-, відеодокази того, як людина агітує за окупацію. Але чомусь зараз вона непогано почувається. Відформатувалася – й СБУ її не чіпає? А якщо піде наступ і місто знову буде окуповане, то ці люди змінять шапки і будуть на боці окупанта.
Таких людей за ґратами, як Неля Штепа, має бути два десятки. Поки що вона одна. Ось мер Торецька Володимир Слєпцов – йому буквально минулого тижня вручили підозру. А Торецьк коли звільнили? На початку 2015-го. Тобто до цього його ні в чому не звинувачували? Ми бачимо "фалоімітацію" роботи влади. Прийшов "фалоімітатор", вручив підозру, й усе.
– Отже, ми постійно боремося з тероризмом, який приходить до нас ззовні, звідкись із Росії, а насправді слід боятися того, що всередині нашої країни...
– У нас їх так само багато, як і в Донецьку.
Читайте: Українці і на фронт не йдуть, і армії не допомагають – Дейнега
Жителів окупованих територій на кшталт того самого Донецька я ділю на три категорії. Перша – люди, яким все одно хто – Україна чи Росія, вони просто хочуть жити в мирі й щоб їх не чіпали. Друга категорія – ті, хто за Україну, але підтримують "вату", щоб вижити на тій території. Третя – це ті, у кого "вата" в мізках, і це невиліковне. Аналогічна ситуація – у прифронтових населених пунктах. Перші – ті, яким теж усе пофіг, аби не чіпали. Людина ходить на роботу, живе, війни на її території практично немає. Другі – нібито за Україну, але насправді – за Росію, просто не показують свого сепаратизму. Треті – за Україну, за свою націю. На жаль, ця частка людей, які за Росію – дуже велика, мешканці прифронтової зони, – спокійно собі живе на українських територіях, ці люди отримують зарплату, пенсії. Хоча є багато матеріалів, доказів того, що ось цей фінансував антиукраїнський мітинг, ось цей активно агітував за тероризм тощо.
– Як всі ці люди ставляться до українських військових? Змінилося сприйняття ЗСУ?
– Якщо говорити про ту категорію, де "вата" в голові, таких не зміниш. Але є приємна тенденція, що багато хто вже починає розуміти, де суть. Дивляться українські новини, вірять об'єктивним доказам, новинам українських ЗМІ. Наприклад, буває, що ті самі терористи один одного обстрілюють: з Донецька – Ясинувату і навпаки. А показують (на місцевому телебаченні. - Ред.), що ЗСУ. Люди починають розуміти різницю між статистикою, яку дають сепаратистські медіа, і тим, що озвучує Генштаб та Міноборони України. Завжди, коли я катаюся на передовій, вмикаю сепарське радіо. То там, де наш Лисенко каже, що за добу сталося 50 обстрілів, у терористів буде 300, у нас 40 – у них 260. Та що вже тут казати. Пам'ятаєте на початку літа на Авдіївку прилетіло понад три сотні снарядів? Мені місцева бабуся наступного ранку каже: "Синку, вони стріляли от з того напрямку, снаряд летів 2 секунди". І через постріл вони спеціально гатили як у нас, так і в Ясинувату.
Люди стали лояльнішими до української влади й українських військових. Це можна побачити навіть на прикладі Авдіївки – на честь Дня незалежності цього року там відкрили пам'ятник Тарасу Шевченку. Скрегочучи зубами, але все одно. У Слов'янську, в Торецьку теж святкували День незалежності. У спину тобі вже ніхто не плюне. Люди розуміють все, ідеологічно згодні з нами.
Читайте: Українські волонтери: втома від війни і друге дихання
– А ось цей сегмент, який "вата в голові" - вони шкодять українській стороні? Може, зливають інформацію?
– За інформповідомленнями ми бачимо, що наша Служба безпеки працює. Не так часто, як хотілося б, але вони затримують тих людей, які коректують вогонь, які передають інформацію про переміщення сили, про особовий склад і його кількість. Такі люди є, але на них легко натиснути: людина сама на українській території, а її сім'я – в окупованому Донецьку.
Я проїжджаю КПП Зайцеве – на в'їзд на українські території стоїть близько п'яти тисяч людей. Кожна бабуся може бути коректувальником. Народ регулярно рухається туди-сюди. Ми говоримо, що у нас війна, хтось акуратно називає її антитерористичною операцією. Ми самі наступаємо на свої граблі, запускаючи людей з тих територій сюди. Так, буде аморально і неетично їх не запускати, але у них з'явиться можливість купити "дешеві та якісні товари". Наші спецслужби не можуть встежити за всім цим гамузом. Так, хтось із них є в базі Миротворця. Чи користується прикордонна служба базою Миротворця? Не думаю.
– Не запускати теж не можна – скажуть, там моя власність, квартира, земля, а ви не пускаєте.
– Добре, забери сім'ю – і переїжджайте сюди. Переважно там залишилися люди, яким вже за 40, за 50. Вони все життя там прожили, а діти виїхали раніше – хто в Росію, хто в Україну. Навіть серед киян сьогодні багато тих, хто мало не щотижня надсилає через своїх знайомих посилки на окуповані території за допомогою місцевих човників.
– До речі, про човників – наскільки це поширено і скільки на такому заробляють?
Читайте: Має "російське коріння": волонтери розповіли про цікаву знахідку на Донбасі
– Це дуже добре працює, відмінний бізнес, про який там ніхто не розповість. Приміром, я заїхав на заправку перед КПП Зайцеве. Там сидять чоловік 15 якихось кавказців, чи то вірмени, чи то чеченці. Всі в золотих ланцюгах, з пачками грошей, чекають, що зараз заїде підлеглий і привезе виручку. Вони просто знімають кеш.
–Чому саме кавказці? Це місцеві чи приїжджі?
– Це ті, хто знає, де заробити гроші. Зайдіть на ринок в Артемівську, в Костянтинівці та для порівняння подивіться відео, де якийсь Захарченко ходить ринком в Донецьку. Там кожен другий – не слов'янської зовнішності. Вони знаходять контакти, як швиденько і вигідно перекинути товар, і все.
– Овва, так, туди ж нічого більше офіційно не завозять.
– Так, велика частина завозиться з Росії. Але якщо подивитися на логістику, то везти фіг знає звідки і потім гнати через Донецьк або Луганськ – дуже витратно за паливом, краще пригнати он з Артемівська, який поруч, з Костянтинівки. Береш, закуповуєш на заводі фуру молока і маленькими партіями [провозиш] через пропускні пункти.
– Якщо ці міста скоро стануть нашими, що ми будемо робити з такими "бізнесменами"? Їх же не виженеш?
– Мене більше хвилює, що ми будемо робити з тими, про кого я говорив – з місцевими жителями, в яких "вата" вже в мізках.
Я з нетерпінням чекаю, коли подивлюся матч на Донбас Арені. Це мій улюблений стадіон у всій Україні. Але спочатку я туди їхатиму з великими пересторогами, бо "ватників" там залишиться багато. Що з ними робити – велике питання. Припустімо, що російські війська відступили, у цих їхніх "ополченців" закінчилися боєприпаси, Україна вірно і впевнено повертає свої території – що нам робити з тими людьми? З тими, хто під час маршу полонених кидав у наших бійців помідори і яйця, бив і вбивав?
Читайте: Волонтери озвучили кількість тіл українських військових, які залишилися на Донбасі
–Коли ми туди зайдемо?
– Невідомо. Чим це все закінчиться – теж. І чи буде активізація бойових дій на сході або початок на кримському напрямку? Покаже час. Зараз на 100% сказати не може ніхто. Головне розвідувальне управління доповідає про збільшення особового складу і техніки на окупованій території. Західний і Центральний військові округи РФ приведені в бойову готовність, розгортаються сили неподалік кордону з Україною. І зараз же Росія готується до виборів. Думаю, для нас найнебезпечніші часи прийдуть у день голосування або ж після нього. До цього часу обстановка на сході та кримському напрямку буде стабільно напруженою.
– Може, нам варто цим скористатися?
– Як? Нас поставили в дуже незручну позу. Якщо ми скористаємося ситуацією Росії та підемо в наступ, то порушимо Мінські угоди. В очах світової спільноти станемо агресором. Росія миттю ввімкне інформаційні війська, яким ми давно програли з рахунком 1 млн : 0 не на нашу користь. Залишити все як є – далі будуть гинути люди, інтенсивність обстрілів буде стабільною, адже Росії потрібен постійний конфлікт. Вони показують, як гинуть мирні люди з боку окупанта, ми показуємо, як з боку України. І цей конфлікт поки зберігається.
Спроба розпалити конфлікт на кримському напрямку, коли затримали чоловіка, назвали диверсантом. Для чого це зробили? Вони взяли, закинули в інформаційний простір, подумали, схаває піпл чи ні. Піпл не схавав. Люди не повірили, що людина в капцях, із військовим рюкзаком, взагалі непримітна, перепливла Сиваш, де через кожні 150 м стоїть спостережний пункт з їхнього боку, непомітно пройшла через пропускні пункти з невизначено великою кількістю людей. Важливо, що про цю людину вже забули – і в Україні, і в Росії. Яка її подальша доля – невідомо.
Читайте: За два роки АТО на Донбасі армія України виросла з коротких штанців - Машовець
– Наскільки потужна зараз українська армія?
– Ось є актори – Жан-Клод Ван Дамм і Джейсон Стетхем. Усі фільми за участю Ван Дамма починалися як: на початку фільму пацан дістає, потім тренується і в кінці фільму вже сам всім роздає. Стетхем мені подобається тим, що протягом усього фільму він сам усім роздає по повній програмі. Зараз Генштаб і Міністерство оборони нагадують мені Ван Дамма, причому в стадії, коли той вже дістав і ось-ось починає тренуватися.
Парад засвідчив, що у нас все не настільки кепсько і є перспектива розвитку. Але ментальність нашого народу – хочу все і зараз, хочу Стетхема одразу – заважає це робити. Є великий відсоток критиканів, а є невелика купка людей, які беруть і реально працюють. Потрібно розуміти, що неможливо з нуля за два роки створити і відбудувати нову, боєздатну армію. Є багато проблем, дуже велика – кадрова. Так, не всі генерали "совкові" - є такі, які дійсно хочуть щось змінити, але ті, хто сидить ще вище, не дають їм цього зробити.
Незважаючи на все, зараз ми починаємо тренуватися, як Ван Дамм. І може бути, незабаром у цьому фільмі під назвою "Війна на сході України" цей Ван Дамм вийде на арену і всім роздасть.