Коментар: Кінець пільгового періоду для Ципраса

Ухвалити пакет реформ прем’єру Ципрасу вдалося лише за допомогою голосів опозиції. Його партія розколота. Реалізація планів реформування буде ще складнішою, вважає Спірос Москову.

Для прем’єр-міністра Греції Алексіса Ципраса процес звільнення від ілюзій щодо відповідальності за урядування щойно завершився. Впродовж п’яти місяців він намагався вразити Єврозону розмовами про демократію та гідність, а не розробкою переконливих концепцій. В цьому він зазнав невдачі. На цих вихідних він мусив погодитися з низкою вимог міжнародних кредиторів, щоб зберегти Грецію на плаву. Ввечері середи, 15 липня, в грецькому парламенті він став свідком того, як велика частина його партії - як-не-як, 39 міністрів та депутатів - не пішла за ним шляхом прагматизму. Численне крило правлячої партії СИРІЗА непохитно відстоює ретроградний популізм.

Перші плани економії та реформ від міжнародних інституцій затверджено за допомогою проєвропейської опозиції, іншими словами, за підтримки "внутрішньої трійки", як шалені ліві з СИРІЗА зневажливо називають консервативну "Нову демократію", соціал-демократичний ПАСОК та ліво-ліберальну партію "То Потамі". Ципрас віднині залежний від цих, так би мовити, "внутрішніх ворогів", щоб укласти поки ще не розроблену угоду з міжнародними інституціями. Адже "слухняних" депутатів від СИРІЗА та від дрібного партнера по коаліції "Незалежні греки" не вистачить для того, щоб подолати бар’єр у 150 голосів у парламенті.

Хто має імплементувати реформи?

На перший погляд, можна говорити про широкий національний консенсус щодо збереження Греції в Єврозоні та реформування країни. Цей консенсус, втім, є небезпечним мінним полем. Опозиційні партії зараз роблять свій внесок у порятунок країни, але при цьому вдоволено очікують, коли вони знадобляться для того, аби протягнути через парламент перший "лівий меморандум". Але вони ще не готові долучатися до правлячої коаліції з СИРІЗА в будь-якому форматі. Адже ця партія, зі свого боку, після політичного землетрусу вечірнього голосування у парламенті, здається, остаточно розкололася на ідеологів та реалістів.

Очікуване переформатування уряду, коли з нього можуть викинути прихильників повернення драхми, лише на певний час притлумить хвилювання. Щоправда, можна бути майже впевненим у тому, що третій пакет порятунку для Греції буде підготовлено. Спершу країну врятують від цілковитого колапсу. Але хто імплементуватиме заходи з економії та реформування? Половина СИРІЗА, яка в даний момент оплакує вимушену зраду лівих фантазій, чи старі партії, які не вразили ефективністю під час реалізації перших двох пакетів порятунку? Імплементація передбачає розуміння в суспільстві необхідності нарешті із завзятістю та креативністю взятися за роботу. А такого консенсусу просто нема.

Впродовж п’яти років ми споглядаємо, наскільки непридатною є політична система Греції для подолання національної кризи. Спочатку з наполеглевістю вказується на нагальність змін, але врешті-решт відбувається повернення до старої системи, хоч і з косметичними змінами - так звучить здавна відомий рецепт. От і Ципрас спершу проявлятиме наполегливість, а потім вдасться до дострокових виборів. Сподіваємося, що нових виборів не буде вже цієї осені.