Таємниці комбата Семенченка: розслідування щодо зникнення людини

ГО "Інформаційний опір" провело розслідування щодо зникнення виконуючого обов'язки керівника відділу кадрів добровольчого батальйону "Донбас" Олександра Калашника, а також щодо того, яку роль в цьому відіграв нардеп Семен Семенченко.

Далі наводимо текст ГО "Інформаційний опір".

О другій годині дня 14 вересня 2014го року з території військової частини 3027 Національної гвардії України, що в селі Нові Петрівці, виїхав такий собі Олександр Калашник. На той момент він виконував обов'язки керівника відділу кадрів добровольчого батальйону Донбас. Ні наступного дня, ні через добу, ні пізніше Калашника більше ніхто не бачив. Він зник без вісти. Серед бійців Донбасу керівництво батальйону почало розпускати чутки, мовляв, Калашник злив особисту інформацію про добровольців батальону "Донбас", отримав за це гроші, і перейшов на бік ворога. Товариші по службі не вірили, однак минав час, а Калашник не з'являвся.

Приблизно через три місяці у Вишгородський відділ МВС, який розслідував справу про зникнення Калашника, прийшла мати зниклого і повідомила, що  їй телефонував син. І розповів, що він утримується озброєними людьми  в будиночку у лісі, в прифронтовій зоні у Донецькій області. Слідчі вирушили  туди. Участь у операції зі звільнення Калашника брало 30 бійців батальйону Азов. Керував нею особисто начальник управління МВС в Донецькій області генерал-майор Вячеслав Аброськін.  Програмі "Опір" вдалося знайти копію протокол допиту керівника донецької міліції щодо цього інциденту. Аброськін повідомляє прокурору військової прокуратури, що Калашника утримували бійці іншого добровольчого батальйону — Донбас. Товариші по службі.

Ця історія руйнує імідж одного командира, дбайливо створений деякими олігархічними медіа. Про неї воліли мовчати більшість телевізійників – банально боялися. Раджу подивитися до кінця, почути неприємну, але правду. 

Отже, за чиїм наказом (і головне — навіщо) представники батальйону Донбас викрали свого ж кадровика і утримували його в полоні протягом трьох місяців?  "Опір" спробує відповісти на ці запитання.  Без емоцій. Лише документи і факти.    

12 квітня 2014-го року. Група російських диверсантів захоплює приміщення міліції та інші адмінспоруди у Слов'янську Донецької області. Так починається неоголошена російсько-українська війна. Поки нове керівництво України поспіхом збирало напівдієздатні піздрозділи, у військкомати на хвилі патріотичного піднесення кидаються тисячі охочих захищати батьківщину. Почали виникати добровольчі батальйони — Азов, Айдар, Шахтарськ, Десна та інші.

Вже у квітні в мережі Фейсбук з'явився блогер під іменем Семен Семенченко. Він заявив про створення батальйону Донбас. Йшлося насправді про позазаконне військове формування, щось на кшталт партизанського загону. Перше місце дислокації "Донбасу" — Дніпропетровська область, яку тоді очолював губернатор-олігарх Ігор Коломойський.

У травні перший бій під Карлівкою і перші загиблі. Без жодного статусу.

Згодом влада вирішує легалізувати озброєних добровольців. "Донбас" мав стати батальйоном Національної гвардії. Командиром уже офіційного бойового підрозділу збираються призначити героя у балаклаві з соцмереж і телевізора — Семена Семенченка. 

Поки влітку 2014ого у чиємусь Фейсбуці тривають фантомні бої і перемоги, у військовій частині Національної гвардії 3027, у Нових Петрівцях відбувається реальне формування і бойовий вишкіл батальйону "Донбас". Тоді не було відбою від добровольців.   

Воювати за Україну, проти Росії зголошується чимало іноземців. Були у "Донбасі" білоруси, був і одружений на українці грузин — Серго Зумбілідзе.

Відповідно до закону про міліцію вони не могли стати бійцями Нацгвардії та отримати зброю — як іноземці. Ще не командир Семен Семенченко обіцяє вирішити проблему. Підтримує його і радник міністра внутрішніх справ.

СХ Зумбілідзе: "Нас на базу еще не завели, построили. Я первий раз етого человека увідєл, ето бил замміністра Авакова Геращенко. Геращенко сказал, што все будем воевать... Он предложил нам всем — ми вам всєм сдєлаєм гражданство...".

Бійці-іноземці "Донбасу" написали прохання до президента про отримання українського громадянства. Віддали діловоду Олександру Калашнику. 

Зумбілідзе: "Калаш сказал, што Семенченко забрал, пообещал отнесет в кабинет президента".

Очевидно, не доніс. Більшість білорусів з батальйону "Донбас" попри обіцянки Семена Семенченка і Антона Геращенка згодом були депортовані з України, а на батьківщині отримали серйозні тюремні терміни — як учасники незаконних військових формувань.

Так чи інакше, бійці Донбасу стверджують — на той час приблизно, кожен п'ятий із них не був оформлений у штат. І відповідно не мав права отримувати зброю. Але все одно отримував.

Петро Багатчук, позивний "Хутор", колишній боєць "Донбасу": "На той час коли ми вже прибули в Артемівськ в нас були вже перші бої. Начався шум, шо багато неоформлених. Що не буде відшкодовано в случаї ранєнія чі гибелі".

Неоформленим офіційно бійцям починають роздавати ось такі посвідчення. З печаткою у вигляді чи то тризуба, чи то орла.

Петро Багатчук, "Хутор", колишній боєць "Донбасу": "На той момент кожен розумів , що це ліпа, хоча запевняли що та печать має силу. Багато серед нас було юристів і умних людей і вони понімали , що це фількіна грамота".

Батальйон Донбас не є юридичною особою, тому на жодну печатку права не має. Справжнє посвідчення виглядає ось так — з печаткою військової частини 3027. На липовій — підпис С. Семенченка, буцімто підполковника.

Володимир Бабенко, "Фагот", капітан міліції, командир взводу: "Цим бійцям посвідчення не віддали тому, що вони не були в штаті. Значить Семен придумав печатку з орлом. Що це батальйонна печатка. І почав видавати посвідчення свої ставлячи печатку і підписуючи..."

Семен Семенченко: "Это не моя подпись".

Сьогодні Семенченко категорично заперечує, що він підписував липові посвідчення. Однак не заперечує, що з офіційним оформлення у структуру Нацгвардії були проблеми, зокрема і у нього самого.

Офіційно командиром батальйону Нацгвардії "Донбас" капітан міліції Семен Семенченко стає 11 серпня 2014-го. Парадокс у тому, що такої людини 11 серпня ще не існувало. Паспорт громадянина України на прізвище Семенченко людина, яка себе так називає, отримує наступного дня — 12 серпня. 11 серпня, в день призначення, Семенченко офіційно ще є Костянтином Грішиним – це його справжнє ім’я, від народження.

При призначенні Семенченка допускають кілька серйозних порушень.  Зокрема в законі про міліцію чітко прописано, що офіцер мусить мати вищу або спеціальну освіту. Капітан міліції Семенченко, як видно з його сторінки на сайті Верховної ради, отримав лише загальну середню. Історія ж з його званням — з розряду сумних курйозів.

Свої зірочки на погонах керівник батальйону Семенченко отримав у Вишгородському військкоматі. У найпростіший спосіб — прийшов і заявив, що він капітан-лейтенант військово-морських сил. Просто, як у дітей лейтенанта Шмідта.

Як стає відомо згодом, Грішин-Семенченко просто не може бути офіцером. Він не отримав вищої освіти і, якщо вірити його ж автобіографії не служив у лавах Збройних Сил України.

Так і вийшло, що командиром батальйону стала людина без відповідної освіти. Фактично, самозванець. Це потім призведе до трагедії. Але тоді про це ніхто не думає.

При призначенні Семенченка в МВС припустилися ще одного серйозного правопорушення. Співробітником Нацгвардії не може бути людина з непогашеною судимістю. У Семенченка, точніше Грішина, судимість була. Хоч зараз він це і заперечує, але свого часу в пориві відвертості зізнався журналістам про такий факт.

У цьому ж інтерв’ю Семенченко заявляє про скасування судимості в середині 2000х років, але, судячи із ось цього документу, на момент призначення комбатом він все ще був судимий. Знято судимість лише у вересні 2014-го, майже через місяць після призначення.

Так чи інакше, у серпні минулого року батальйон Донбас разом із іншими підрозділами антитерористичної операції бере активну участь у бойових діях. Його бійці звільняють Попасну і Лисичанськ. Командир описує це все у Фейсбуці. Бійці з передової між тим постійно бачать поруч з комбатом "особливий" загін.

Петро Багатчук, "Хутор", колишній боєць "Донбасу": "Люди, які так як і Семена я ніколи не бачив в боях, появлялись в освобождьонних городах... + 39:10 Ми ще їх знали з Петровців. Вони даже готувались отдєльно. Краща форма бронєжілєти, навісне озброєння, глушителі, прицели  По них було видно, що це мажорний взвод якийсь. Всігда лучші машини в них Хамера, Поджерики без номерів. Ми розуміли що забрані у людей.+ 39:40 Після того, як ми зайшли в город вони вже занімалися своїми ділами".

Між тим услід за основним складом Донбасу на передову відправилися резервісти. Усі офіційно оформлені, з правильними посвідченнями. Але... без зброї. Їхні автомати уже дісталися неоформленим.

Колішній боєць батальйону "Донбас" позивний "Ночнік": "Нам выдали удостоверения а оружие сказали получите по месту. По месту оружия не выдали".

Це було як в Червоній Армії у Другу світову війну. На передовій опинялися солдати без зброї.

Володимир Бабенко, позивний "Фагот", капітан міліції, командир взводу: "І казали нам так. Що зброю ми добудемо в бою".

Боєць з позивними "Нічник" був водієм. Але кілька разів потрапляв у перестрілки без шансу захиститися.

Володимир Бабенко,позивний  "Фагот", капітан міліції, командир взводу: "І тут почалася перестрілка. І Він до мене підходе, а в нього так бронєжілет був, каска була радянська, зброї нема, хотя він оформлений. А в мене, поскільки я офіцер і пістолет був, і автомат То він до мне підходів і просив, дайте хоч пістолет. Я дав".

Нічник: "Некоторые предлагали дать мне гранату. Я говорил им зачем мне граната, если я за рулем. Чтобы не быть просто мишенью".

Тобто, в найгарячіших точках бійці "Донбасу" часто взагалі нічого не мали. Шанс отримати зброю був тоді Командири добре знали про це і нічого не зробили. Шанс з’являвся лише за умови загибелі інших бійців.

Нічник: "Я оружие получил недели через две. После того, как приехал на восток Получается рвануло БК у соседнего батальона попал снаряд. И роздали нам все оружие, чтобы оно было на руках Выдавали так: подходи и бери какое хочешь оружие".

Новобранців "Донбасу" без зброї відправляли, наприклад, охороняти Курахівську ТЕС. У випадку нападу супротивника мусили виконувати наказ — просити про підмогу. І сподіватися на чудо.

Сьогодні Семен Семенченко все це заперечує.

Семен Семенченко "Я тоже часто был без оружия. Но потом, когда мы стали Нацгвардией, все кто были на фронте, были оформлены".

Після перших боїв та особливо Іловайська міф про фейсбучного героя серед бійців став розсіюватися. Виникло і питання грошей, зібраних у фонд батальйону.

Петро Багатчук, "Хутор", колишній боєць "Донбасу": "Сам Семен цим не займався. Коли йому задали питання вже поранені були після Попасної, в Лисичанську, вже погібші в нас були Шо хлопці лежать в Харкові в госпіталі, нема за шо лічити. Він каже, що це ваші побратими, ви їх і лічить".

За словами бійця Олександра Калашника, на початку вересня запитань до комбата з'явилося вже дуже багато — і відсутність статусу в одних бійців, і відсутність зброї у інших, і витрати з фонду батальйону.

Олександр Калашніков: "В період з 7 по 12 вересня я зробив декілька спроб ініціювати проведення аудиту коштів, які надійшли в касси батальйону. Ці спроби були невдалими і я тоді почав погрожувати…"

Усі перелічені факти в разі їх доведення — не просто недбалість, а кримінальне правопорушення. Злочини, за які винуватцю світять тривалі сроки ув'язнення. Після останнього з'ясування стосунків на підвищених тонах до Калашника, за його словами, прийшли на розмову представники того самого "елітного" підрозділу Донбасу, про який уже згадувалося раніше.

Олександр Калашніков: "13 вересня до мене в штаб частини приїхали бійці особистої охорони Семена, які спочатку спробували тиснути на мене, потім зробили пропозицію якоїсь материальної винагороди, Вони добивались від мене зупинення цієї роботи. Вони поїхали ні з чим 13 вересня".

14 вересня о другій годині дня Олександр Калашник сів у своє авто і залишив межі військової частини у Нових Петрівцях. Одразу за виїздом помітив погоню.  Автомобіль Калашникова було заблоковано, озброєні люди силоміць витягли його з салону, і зв'язавши та запхавши кляп у рота, повезли у невідомому напрямку.

Олександр Калашніков: "Близько десятка бійців батальйона, особиста охорона Семена Семенченка на декількох машинах перевезла мене сюди в зв’язаному стані на підлозі автомобіля".

15 вересня 2014го завершувалася реєстрація кандидатів у народні депутати за партійними списками. Семен Семенченко став №5 у списку Самопомочі. 26 жовтня відбулися позачергові парламентські вибори, і у листопаді Семенченко отримав депутатський мандат. І депутатську недоторканість.

Весь цей час з десяток його підлеглих силою утримували Олександра Калашника у полоні, в будиночку у Великоновосілківському районі Донецькій області за кільканадцять кілометрів від лінії фронту.

Олександр Калашніков: "На момент коли мені дали свободу пересування в будиночку, я півтора місяця практично не їв, був дуже худий, сам майже не міг пересуватися і виглядав як людина яка перенесла певні знущання".

Самого Калашнікова командир "Донбаса" оголосив зрадником, який перейшов на бік ворога.

Після початку роботи нового парламенту умови утримання Калашника дещо пом'якшилися. Частина охоронців просто зникла. Користуючись недбалістю решти Калашник зумів у телефонній розмові повідомити матері  про місце свого перебування. За якийсь час прибули правоохоронці та бійці батальйону "Азов", і Калашника звільнили.

Народний депутат Семен Семенченко на запитання про цю історію реагує специфічно.

Семен Семенченко: "Нет истории такой не было. Еще раз у меня такой истории не было. Если вы говорите об этой истории то, во-первых, у вас ничего не выйдет".

Спочатку Семенченко взагалі не може згадати підлеглого бійця з прізвищем Калашник.

Щоправда, коли камера перестає записувати відео (хоча запис звуку продовжує працювати), пам'ять до нього повертається. 

Семен Семенченко: "Он был официальный солдат резерва. Солдат писарь, он никогда не был на фронте. У меня с ним был конфликт летом перед Иловайском. Хотел ему дать по морде той крысе которая говорит, что если тебя убьют то оформим задним числом. Психанул и сказал вали отсюда. После чего перевелся Калаш в часть 3027 И через два месяца, как он ушел из батальона он начал заявлять о том, что его похитили..."

З моменту звільнення Калашника з полону "своїх" минув уже майже рік. Кримінальна справа безрезультатно мігрує між військовою прокуратурою і МВС, хоча рівень підслідності — Генеральна прокуратура. Очевидно, реальне розслідування мотивів викрадення Калашника може потягнути за собою дуже велику кількість посадовців в силових структурах. 

При цьому, вже депутат Семен Семенченко часто-густо атакує генеральну прокуратуру, звинувачує її в бездіяльності. Напад – кращий захист. Це відома тактика. Але ГПУ дійсно нічого не робить в розслідуванні справи дивного депутата і комбата. Але якщо почне діяти, то звісно, слідчих звинуватять у політичному переслідуванні. В Україні інакше просто не буває.

Кожен зробить свої висновки з почутого. Ми не можемо стверджувати що все тут однозначно, але бійцям, який нюхали порох поза межами фейсбуків, чомусь віриш більше ніж розкрученим особам. Бо вони ризикували у війні з агресором і окупантом, а потім – не менше – у боротьбі проти своїх, які виявилися не такими вже й героями.

За цією історією залишилися десятки важко поранених і загиблих. Ми не ставили собі за мету очорнити героїв. Справжні герої часто залишаються невідомими. Або мертвими. На авансцену виходять аферисти і покидьки. Вони виходять не самі. Їх викопують зі сміття інші.  Правду кажуть: кому війна, а кому... Ну, ви самі це знаєте.