Коментар: Забійне свято на президентських дебатах

У результаті теледуелі з відривом переміг Еммануель Макрон. Дебати між ним та Марін Ле Пен лише зайвий раз доводять, що з ультраправими дискутувати неможливо, вважає Барбара Везель.Ввечері 3 травня були побиті кілька рекордів: дебати між Макроном і Ле Пен були найбрутальнішою сваркою між двома кандидатами на посаду президента у французькій історії. Ще ніколи двоє топових політиків не зривалися один на одного так безпосередньо і агресивно. Крім того, Еммануель Макрон - наймолодший кандидат у президенти усіх часів, а Марін Ле Пен видає найбільшу кількість брехні, яка колись презентувалася перед камерами протягом двох з половиною годин.

Макрон показав себе добре

Ліберальний кандидат у президенти продемонстрував, що має міцні нерви. Він був добре підготований та показав себе краще, ніж того можна було очікувати. Адже здолати таку досвідчену в політичній боротьбі супротивницю, як Марін Ле Пен, - те саме, що спинити танк голими руками. Але Макрон довів, що за його помірно-інтелектуальним фасадом ховається сталь.

Він майже так само перебивав Ле Пен, як і вона його, називав її паразиткою політичної системи, спадкоємницею династії праворадикалів, проповідницею ненависті та навіювачкою страху. Влучним був кожен удар. Адже стратегія Ле Пен була зрозумілою від самого початку: вона закидала противника образами, принизила його як вихованця Олланда та антисоціального раба фінансових ринків, певно, з надією, що він вийде з себе. Але Макрон лишався спокійним і відповідав суперниці тим самим, чим і вона атакувала його.

Сильна сторона ліберального кандидата полягає в економічній політиці. І тут він викрив всю порожність лозунгів Ле Пен. Вона не має й гадки, як функціонують фірми, що таке валюта, як розвивається французька економіка, як боротись з безробіттям. У цих питаннях Макрон легко притиснув лідерку "Національного фронту" до стіни.

Ле Пен та її брехня

Натомість Марін Ле Пен є уособленням пропаганди. І при цьому їй байдуже, чи її вислови хоча б наближаються до правди. Те, що вона розповідала про євро, про розмір французьких внесків до ЄС чи позитивні сторони Brexit, - нісенітниця. Журналісти газети Le Monde, які звірили сказане нею з фактами, нарахували 19 випадків брехні та неправдивих фактів, виголошених Ле Пен.

Та в одному Макрон промахнувся: коли, обговорюючи так звану економічну програму Ле Пен, закинув, що вона, мовляв, обіцяє все, але при цьому не каже, як збирається фінансувати хоч щось із цього. Логіка праворадикалів у тому, що в центрі їх політики стоїть не програма, а ідеологія. Із величезним станком для друку грошей.

Але ж не можуть приблизно 40 відсотків французьких виборців, які ніби збираються проголосувати за Ле Пен, насправді бути настільки дурними, щоб вірити в обіцянки "Національного фронту". Вони дуже хочуть у це вірити. Вони хочуть бути найвеличнішими і краще - у глобальному масштабі: менше роботи, рання пенсія, відсутність конкуренції та безкінечне махання прапорами. У Східній Європі раніше іронізували над обіцянками комуністичного "робітничого раю". Багато французів зараз мріють про рай за ескізом праворадикалів.

Вічна ненависть до німців

Примітка щодо ненависті до німців, яка часом виринає назовні: Ле Пен закидає німцям, що вони так само винуваті в економічних проблемах Франції. І заявляє, що фактичною господаркою в країні є Анґела Меркель. Цього бути не може, адже тоді країна була б у кращому стані.

Цю ж пісню співав і Макрон, хоч і дещо приховано. На це відповідь лише одна: любі сусіди, подивіться нарешті на себе та не шукайте постійно провину в інших. Ви самі за себе відповідаєте - раз і назавжди.

Дискусія з праворадикалами безплідна

Розважальна цінність цих дебатів була неабиякою. Та чи навчили вони глядачів хоча б чомусь? Близько 61 відсотка французів назвали переможцем теледуелі Макрона - певно, цієї неділі вони підтримають цього кандидата на виборах. Макрон продемонстрував, що щось розуміє в економіці, знає факти та в крайньому разі може боротися й на набагато нижчому за власний рівні.

А той, хто є прихильником Ле Пен, залишиться ним і після цієї викривальної сварки, у якій вона продемонструвала себе достойною дочкою свого фашизоїдного батька, королевою образ та застільного гаму. Жодні дебати - навіть найгостріші та найрозумніші - не можуть побороти цю ідеологію. Історичні паралелі тут - не випадковість. І після цього ніхто у Франції не повинен казати, що він цього не знав.