З історії львівських кнайп і богеми

У романі "Вогонь і чад" Мигаль описав приїзд Гітлера до Львова. Коли в товаристві письменників у "Сільраді" хтось засумнівався в такому факті, Тарас, уже підхмелений, ляпнув, що він на свої очі бачив Гітлера і вітався з ним за руку. Наступного дня його викликали в обком, де він пояснив, що то був жарт.

Цікаво, що "Сільрада" приймала і поважних гостей зі столиці. Сюди львівські письменники водили просто з вокзалу і Михайла Стельмаха, і Миколу Вінграновського, і Євгена Гуцала, і різних заїжджих графоманів, пише у своїй колонці на сайті Zbruc.eu письменник Юрій Винничук.

Читайте: Сміттєвий апокаліпсис в Україні

Іван Гущак ніколи не мав грошей на випивку, але завжди знаходив когось, хто міг би поставити. Не задурно, ні, а за честь познайомити з якимсь приїжджим класиком. Того разу вибір упав на талановитого новеліста Павла Федюка, який саме повернувся з заробітків на Сибіру. Гущак сказав, що може познайомити його з Миколою Вінграновським, якщо він купить випивку і закуску. Павло купив. Дорогою вони перестріли мене й потягнули з собою. Посидівши з годину у "Сільраді", вирішили, що цього замало. Микола Вінграновський, який мав також і львівське помешкання, запросив усю компанію до себе. Дорогою Павло знову накупив різного вгощення. А вдома у Вінграновського просто з порогу почав читати вірші. Вірші не сподобалися, і Микола закричав: "Геть, графомане, з хати!" Ледве вдалося його укоськати. Павло згодом спився і рано помер.

Козланюк завше головував на всіх посиденьках у "Сільраді" і його думка була вирішальною. Тому коли Василь Колодій при бесіді Козланюка й Мельничука вставив якесь маленьке уточнення, то заходити йому за ширму тривалий час було заборонено. Ніхто не мав права втручатися в розмову чи перебивати Папу Козланюка. І щойно коли Колодій став редактором книжки Козланюка, над ним змилосердилися.

Читайте: Львів бореться за іноземного туриста

Всередині 60-тих до "Сільради" вчащали письменники Роман Іваничук, якого по смерті Козланюка стали теж називати Папою, Дмитро Герасимчук, Роман Кудлик, Богдан Стельмах, Володимир Яворівський, Ростислав Самбук, композитор Богдан Янівський, актори Федір Стригун, Юрій Брилинський, ба навіть компартійні чиновники

Згодом, коли ту ширму зняли, письменники перекочували до кнайпи навпроти галицького базару. Ця забігайлівка була цінна тим, що відкривалася о сьомій ранку, і вже перед сьомою чекали на відкриття спраглі відвідувачі. Тому й прозивалася "Утро нашей родіни".

Актори й письменники учащали до "Комарика" в підвалі театру імені Заньковецької, куди можна було і з собою принести, і дешево з-під поли в буфеті купити. А головне, що пити тут можна було до ранку. Тут літератори часто обговорювали свої твори. А коли хотіли почути думку Дмитра Герасимчука, то спочатку мусили купити горілку. Художник Роман Безпалків, на прізвисько Адмірал (завдяки річковим мандрам), висловлював свою думку безкоштовно і завше фахово, бо розумівся не лише на мистецтві, а й на літературі.

Читайте: Львів потрапив до списку найцікавіших місць у Європі за версією Lonely Planet

В "Комарику" любив посидіти Володимир Івасюк. Тут мене з ним і познайомив Григорій Чубай, який знав усіх у театрі, бо якийсь час працював освітлювачем, як і Микола Рябчук. Івасюк просиджував тут у товаристві дівчат, до яких інші завсідники ставилися з холодком. "Ноги, як сірники, нічого жіночого ні спереду, ні ззаду – дупа, як зубець частику", – сміявся Богдан Ступка. Але Івасюк не зважав і завжди радо ставив усім підряд, а особливо тим дівчатам. Іван Гущак розповідав, що намагався його познайомити з набагато вродливішими кралями, але марно.

Перерахувати усіх акторів, музикантів і письменників, які бували в "Комарику" зайве, бо практично там бували усі. В тому числі і кияни, і білоруські письменники, і москвичі. Назву бодай Павличка, Гончара і Загребельного.

Щоразу, коли тут зависав Євген Гуцало, а це могло тривати кілька днів, Роман Безпалків декламував його ранній вірш під хоровий регіт:

І знов мені дитинство пригадалось

З багаттями в осінній далині.

Ми спіднички дівчатам піддирали

І цілувались з ними в буряні.

Женитись я хотів на бабі Галі…

Читайте: 3000 овець і європейский досвід: подружжя зі Львівщини створило унікальну еко-ферму

Тут уже регіт не давав дочитати далі.

"Комарик" і зараз існує й радо гостить богему. Головне, що тут завжди всі свої і просто неможливо просидіти самітником навіть кілька хвилин.

(далі буде)