Чому мало країн мають ядерну зброю: розкрито причини, про які рідко задумуються

Ядерна зброя – символ абсолютної сили та водночас глобальної загрози. Після першого випробування під кодовою назвою "Трініті" у липні 1945 року та подальших трагедій у Хіросімі й Нагасакі, світ увійшов у нову епоху – страху перед можливим знищенням людства в один момент.

Відео дня

Здавалося б, з того часу минули десятиліття, технології розвиваються з шаленою швидкістю, а принципи ядерного поділу вже давно не є секретом. Вчені пояснили, чому ж тоді лише лічені країни досі володіють цим "ключем апокаліпсису".

Ядерна зброя – це не просто "формула", а колосальна інженерна задача

На перший погляд, відповідь очевидна: міжнародні угоди, контроль з боку ООН, політичні ризики. Та це лише поверхня. Насправді, є чимало складних, часто неочевидних причин, які пояснюють, чому більшість країн усе ж не здатні – або не наважуються – розробити власну ядерну зброю. Від надзвичайно складної технології та небезпек виробництва до етичних дилем і геополітичного тиску – ці фактори роблять створення ядерної зброї винятковою привілеєю, а не доступною опцією.

Хоча основні принципи ядерної реакції поділу вивчають навіть у шкільній фізиці, їх реалізація в реальній зброї вимагає гігантських технічних і наукових ресурсів. Найголовніша складність – отримання розщеплюваних матеріалів високої чистоти, таких як уран-235 чи плутоній-239. Для цього потрібні промислові масштабні зусилля, спеціальне обладнання, високі температури, контрольоване середовище, безліч наукових і технологічних спеціалістів.

Процес збагачення

Збагачення урану передбачає перетворення його у газоподібну форму та обертання в центрифугах на високих швидкостях. Результатом має стати уран-235 – ізотоп, придатний для ядерної зброї.

Проблема в тому, що 90% урану має бути саме у вигляді U-235, а це вимагає місяців безперервної роботи складних систем. До того ж, у процесі використовується високотоксична речовина – гексафторид урану, який при найменшому витоку несе серйозну загрозу життю.

Плутоній не добувається з природи – він є побічним продуктом роботи ядерного реактора. Щоб перетворити його в матеріал для бомби, потрібна складна хімічна обробка відпрацьованого ядерного палива. Цей процес надзвичайно небезпечний: він вимагає роботи з високорадіоактивними речовинами, де є ризик критичної маси – ситуації, коли матеріал самостійно запускає неконтрольовану ланцюгову реакцію, що може призвести до вибуху прямо на виробництві.

Складність точного проєктування вибуху

Навіть маючи необхідні матеріали, отримати саму зброю – ще одна колосальна проблема. Ядерний заряд має досягти надкритичної маси за мілісекунди, щоб запустити ланцюгову реакцію. Усе має бути розраховано з точністю до мікрона, інакше реакція просто не відбудеться – або відбудеться катастрофічно невдало. Це потребує супертехнологічного обладнання, математичного моделювання та знань, недоступних широкому загалу.

Раніше ядерну зброю випробовували у відкритих полігонах, не думаючи про довкілля чи наслідки. Сьогодні це заборонено міжнародними договорами. Сучасні країни покладаються на моделювання – тобто суперкомп’ютери, складні математичні моделі. Але це можливо лише в наукових центрах світового рівня з мільярдними бюджетами, як у США, Франції чи Китаї. Більшість країн просто не мають доступу до таких технологій.

Метью Зерфі, професор практики ядерної інженерії в Пенсільванському університеті, зазначив, що навіть якщо у вас є всі потрібні матеріали, найбільша проблема – це контроль над реакцією, яка відбувається за частки секунди.

"Зброя має бути сконструйована так, щоб дуже швидко створити надкритичну масу матеріалу, що розщеплюється, в дуже маленькому просторі. Це викликає експоненціальне зростання кількості поділів, які миттєво поширюються по всьому матеріалу. І саме це миттєве, масштабне розщеплення атомів робить ядерну реакцію настільки руйнівною", – наголосив професор Зерфі.

Політичний тиск, санкції і міжнародний контроль

Будь-яка країна, яка навіть натякає на розробку ядерної зброї, миттєво потрапляє під пильне око МАГАТЕ, ООН та світових гравців. Наслідки – санкції, ізоляція, втрата інвестицій і політичний тиск. Навіть Північна Корея, маючи власні ядерні боєголовки, платить за це неймовірно високу ціну. Для більшості держав, особливо демократичних і відкритих до міжнародного ринку, ризик просто не виправдовує мету.

Не варто недооцінювати і моральний бік питання. Уряди, навіть авторитарні, часто зіштовхуються з внутрішнім опором науковців, громадськості та військових. У світі після Хіросіми ядерна зброя – це не просто технологія, а моральна дилема. І не кожен уряд готовий взяти на себе таку відповідальність.

Попри поширену думку, що ядерна зброя – це лише секретна формула, яку можна скопіювати, реальність набагато складніша. Розробка, виробництво, випробування та утримання ядерного арсеналу – це технологічний, фінансовий, політичний і моральний виклик, який можуть дозволити собі одиниці.

Раніше OBOZ.UA розповідав, що Франція готова взяти на себе ядерний захист Європи.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.