Літературний конкурс. Анабіоз

Дощові крапельки розважалися тим, що, впавши на гарячий пісок, легким паром піднімалися до матінки - хмаринці. А потім, знову крапельками, зістрибнувши зверху, пірнали між піщинками, остуджуючи і зволожуючи їх собою. Награвшись вдосталь, вони всі разом прилягли відпочити, одні між піщинок, інші на поверхні піску, утворивши невелику калюжку.

- Ті-лі-лин! Доброго ранку! Прекрасна погода! - Почулося десь поруч.

-Хто це пищить? - Здивовано озиралися крапельки.

У мокрому піску, поряд з ними, гралися маленькі черв'ячки.

- Ви хто? Звідки з'явилися? Ще хвилину тому ми тут були одні! - Чи не переставали допитуватися цікаві крапельки.

- Ні, що ви, ми тут давно. Звуть нас черв'ячки-коловертки. І живемо ми тут з тих пір, як себе пам'ятаємо. Але дуже часто в цій місцевості жорстоке сонце висушує пісок. Висихають і наші тільця. Але ми не гинемо, а спимо між піщинками, не подаючи жодних ознак життя. Але тепер пройшов дощик. Такий чудовий дощик! І подарував вологу. Як добре, в таких умовах ми "оживаємо". Тепер будемо грати, веселитися. Так ми пристосовуємося до навколишнього. А називається це - анабіозом. Приходьте частіше до нас, милі крапельки!