Літературний конкурс. Хто я є

Я є тією, хто я є. Тупо, но правда. Я є таким, бо народився там, де народився; віріс там, де віріс; БУВ вихований самє цімі людьми, книжками, музиками, фільмамі, почуття, друзями, дівкамі, напоями, куривом та ганджабасом ... гори та моря класні, но смороду були потім, а спочатку БУВ Дніпро. І БУВ ВІН великим-великим. Дніпро - це Україна. ВІН тече посередіні и трімає все укупі. Бо інакше все Було б у дупі. Тупо, но знов ж таки правда. Галичани та донці погризли б на смерть, коли б Не було середини. А Київ, при всій Моїй повазі, Нічого б НЕ вдіяв, позбав б заламував у тузі руки та їздів по вухам умнячнімі понтами. Спогади дитинства як кришталеві нашарування. Треба пильно вдівлятіся угліб, альо ЯКЩО Вже Щось розгледів - то згадаєш Повністю та назавжди. "Володимир на столі, а це его срібло" - напис на середньовічній монеті, вічітаній у підручніку истории вабів мене як рітмічне Закляття. Хотілося повторюваті та повторюваті его. Тепер я розумію (чі то мені здається, что розумію) як МІГ почуватісь юдей-книжник, что знав та любив старозаповітну на качану 20 сторіччя в якомусь зайобаному містечку за "чєртой осєдлості", коли ВСІ соплеміннікі довкола у ліпшому випадка шпрехають на ідіш. Мова душі моєї. Мова, что крутитися у мені в Голові, де власна суверенна країна, и ПІШЛИ ВСІ на ... Не люблю холуйства. Не люблю, коли хтось предлагает одну гребінку, щоб всех зачесаті на "на проділ". Не люблю церкву. Я не кажу за московський Патріархат, Це вже політика. Сам інститут церкви. Не люблю православну, альо ще Менш люблю католицьку чи уніатську ... не Кажучи Вже про всяких баптістів сьом дня. Вісь Іще ... Сон у зимову ніч, або Багато метушні з Нічого ... І наснівся мені Диявол. ВІН мене Розбуд, сказавши, что тре 'побалакаті. Я сказавши, что ВІН может іти на хуй, бо я в нього не вірю, так само, як в старого параноїка Ягве. А ще мені завтра вставати про сьомій, я вже мобілку Вистава. А ВІН запита, чи є курити. Я дістав. Потім пускали дим у стелю, в мене даже Вийшла Одне кільце з диму. А потім ВІН ляснув Долона по своєму коліну и Зник. А я опинивсь на полі. Всюди сніг. Довкола якісь люди. Багаття палять. Те булу Битва. Ну та сама, коли "воїнство з воїнством зійшлось на Небесах". Колі "пав Денниця, син Зорі, з Небес на Землю" ... Багато молодих хлопців и дівчат. Всі перелякані, альо кепкують Одне з одного. Неміті, у хлопців щетина Вже чімаленька и вуса, у дівчат Залишки косметики розмазані. Один прапор. Чорній, анархістській. Напис: "Не служітіму!" Класика. Прапором хтось Постійно махає. Колі прапороносець (ця) втомлюється, відразу Підходить Інший. Їжі мало, ВСІ напівголодні. З водою проблем нема - розтопі снігу у казані та пий. Купа людей біля намету, хлопці постарше, радян. У середіні сам пан Люціпер, хто всю бузу заваривши. Невиспаний, з кілками под очима, зайобаній по Самі гланди и злий шо тієї пісець. Трімається на ногах позбав на люті та фірмовому гонорі. Зброї Багацький. Фінкі, ланцюги, арматурину, кастети - привіт з мого аендешного дитинства та кріміналістічного студіозівства. (Пам'ятаю, у кріміналістічному музеї на третьому поверху БУВ людський череп, Дбайливий Складення патологоанатомами после того, як комусь в макітру попал картеччю. Шматочкі кісткі були жовтими, акуратно зціплені дротом и нагадував пазл. А я все думав, чи позбулися на тихий шматочках Залишки хоч бі якіх думок ...) Потім Почаїв світаті. І все заворушілось. На табір у степу посунулося військо. Багато-багато, у омонівськіх одностріях, з щитами та Кийко. Облич не видно, все сховайся за Шолом. Трохи позаду їде архістратіг Мікаель. На басками коні. У нього червоне Обличчя впираючись або алкоголіка. ВІН Трохи скідається на генерала Грачова. Колі между сторонами лишається НЕ більш ста кроків, вся молодь почінає Щось кричати. Щоб Було не так страшно. Особливо поряд надрівається якась білява шмаркачка, років 15 максимум. Щось на зразок "сукіблядісукібляді!!!" І так Багато разів. А потім "омоновці" почінають гупаті Кийко в щити и Вже зовсім Неможливо Щось почути. А потім ВСІ сходяться. Кривава юшка. Всі вокруг заляпано. (У Голові думка - "так, напевно, Було под Крутами") Останнє, что бачу - хтось з подерті, божевільнім Обличчям віпінається з рук "омоновців" зовсім поряд з конем Мікаеля и смачно харкає червоним, перед тім як его остаточно валяти та почінають топтаті. ВІН цілів у саму пику, альо НЕ долітає и ляпається на грудях Мікаеля, забрудню якусь Яскраве цяцька У ФОРМІ могендауда. Архангела аж Всього пересмікує від злості та огиду ... Від Такі, бля, архетіпічні ігри півсвідомості Добраніч :-)