Літературний конкурс. Натюрморт з груш

ніч густою Фарб темряви затопила урочище, и смороду, натікаючісь один на Одне и пірскаючі від цього, занапастили стежку и Нарешті Зупини. Було Важко дихати чі то від підйому, чи то від хвілювання пригоди, а може від розгубленості перед невідомім и невидимим. пара їхнього дихання мокро холодила Обличчя. так, дарма смороду сіли на такий пізній автобус. вона вже Хотіла Запропонувати вертатісь, коли Раптово Вийшов місяць, и все навкруги Набуля фантастичних форм та сяяння. сніг, что Віпа цього ранку, сховайся Знайомі змалюють природи и в морозному місячному Світлі земля Набула сілуетів фантастичних ландшафтів. заради цього кримського снігу смороду Двоє Затримали на день зимові канікули, здали квитки на поїзд и піднялісь сюди. его товариш на блокнотний папірці намалював схему, пообіцяв прікріті на лаборотоніх и гарантував, что притулок буде вільним.

як же его звали? ВІН так міцно Тримай ее руку. что ВІН казав тоді їй?

вона озірнулась без мети, а так, інстінктівно. Позаду були Тільки їхні Сліди в снігу: ее Маленькі и часті та Великі его. и Важко Було в ту мить сформулюваті для себе, что ті Сліди означали.

на ранок смороду домовились встати так, щоб Побачити Схід сонця. ВІН сказавши, что коли є місяць, то и з сонцем пощастилося.

ВІН називав ее Томко. так, БУВ такий годину, коли вона булу Томка и ій Було дев'ятнадцять.

гарячий чай тоді віклікав неймовірне щастя, вона, здається, пам'ятає зараз КОЖЕН Ковток з металевої кружки.

и БУВ незабутній ранок на плато. найперші Промені смороду пропустили через гори, альо коли Вже и їх дісталося світло, Крижана планета Заграй безліччу кілометрів блискучії Кришталем. Ніколи в житті после цього вона НЕ бачила Такої невімовної краси. и булу ще шипшина облита криг. смороду дивувалися на свои Обличчя, відбіті в новорічніх кульках шіпшіновіх ягід І, здається, були щасливими. вітер розгойдував Гілки, и кульки тихенько дзвенілі. казково. Тамаро, Тамаро! вона як прокинув І, озіраючісь, опанувала реальність. Микола Федорович запрошували ее Заохочувальний жестікуляцією на край ОГЛЯДОВИЙ МАЙДАНЧИК и Трохи збентежено до неї между ділом прідівлявся. Ставай сюди, а я попрошу когось нас щолкнуті, якась ти замріяна Сьогодні. альо ж яка спека в цею годину. як нестерпно сонячно І як вона могла Тільки згадаті в такому пеклі тієї далекозабутій зимовий епізод. неймовірно. то мабуть через шипшину. про, здається, вже щолкнулі. чі я посміхалась? і знов штовханіна, метушня. як вона не любити цею Ай-Петрі. І що Коля знаходится тут романтичного. як можна заради Такої вульгарної "шашлічні" так різікуваті здоров'ям в его віці та з йо лещата и Перт на таку висота. Та вже НЕ дорікатіму. хай считает, что відвідав найказковіше місце планети, ВІН так мало бачив, мій Коля. нікуді НЕ вітягнеш его. Ані даже в Краків. позбав цею щовересневій санаторий в Партеніті, то хай Вже насолоджується. спускалися знов канатки І, роздівляючі в автоматичності режімі Ялтинський кілім кіпарісів, палаців та халуп, Тамара Павлівна розмірковувала над своим Дивне Спогад такого далекого минулого. як вона могла забути цею Яскравий епізод свого життя? І, головне, як такий епізод вона могла розділіті з людиною, ім'я Якої вона НЕ может даже прігадаті. якась стороння тепер, Зайве людина. хто ВІН зараз? інжерен-пенсіонер-нікчема? Як це не справедливо, что частка самє їхню Зустріч обдарувала таким калейдоскопічнім малюнком пам'яті. І що лишається їм з Колію, крім сорока років невіразного добробуту та безхмарного сімейного Спока. два останніх Дні в Криму Тамара Павлівна и Микола Федорович провели, чи не полишаючи теріторію санаторію. ВСІ заплановані Екскурсії смороду відвідалі, обов'язковий обід в Ластівковому гнізді и в цею рік з'їли, двічі поплавали на катері, по Книзі КОЖЕН прочитали, груш своих Улюблений Микола Федорович кілограмів з три ум'яв и даже традіційну лістівку дочкам з ялтинського Поштамт смороду кинули. и тепер їм позбавлялося Тільки гуляти санаторним парком та после обіду мілуватіся Вереснева морем з тераси. Микола Федорович відкорковував пляшку червоного и робів вигляд, что продівляється журнали. А Тамара Павлівна брала фотоапаратіка и робіла вигляд, что ловити момент, коли грузовий корабель там в морі под Терас, розбіваючі Великі Хвилі, здіймає хмари водяного пилу, и тієї пускає на сонці невелічкі грайліві райдуги, а Тамара Павлівна наче намагається спійматі це на плівку. насправді Обидва смороду марілі своими мріямі. хочай Які тепер мрії. ну про что їй ще мріяті, коли має все. їй нема на что жалітіся, все, чого Бажана, здійснілося. даже Останнє побажання до долі НЕ обділіті дочок, Почаїв збуватіся, перевершуючі Очікування, и цього Вже разу смороду з Миколою Федоровичем відправілі з Поштамт не одну на двох дочок лістівку, а ціліх Дві, Кожній окремо, бо Живуть дівчата тепер своими власними сімейнімі ЖИТТЯ, и відправляті Дві вместо однієї листівки Було Надзвичайно приймально и гордісно. а скільки тихий листівок Назбиралося вдома .. Величезна коробка карток, Які смороду з доньками всегда слали додому з усіх міст Європи, в музеях якіх проводили щорічні відпустки та канікули. Микола Федорович наважувався позбав на цею відомчій санаторий и того его строгий, чиновницький, як жартувала молодша, підпис з'являвся позбав на Кримських краєвідах. за Цю неромантічність Тамара Павлівна дорікала Йому, хочай в душі звічайній візнавала одноосібній матеріальний внесок Миколи Федоровича в їхні ЄВРОПЕЙСЬКІ світські Експедиції. на Наступний весну Тамара Павлівна прідівлялася до Брюге. доведе їхаті туди вже вдруге. то про Які мрії тут йдет? годину мрій вже минувши, треба Визнати. тепер доводитися звікаті до спогадів, Які чім далі, тім дужче дошкулялі Тамарі Павлівні. кружляє надокучлівімі Комаха над головою, заліталі Собі и роїлісь в пам'яті та без будь-якої нагоді ставали перед очима сценами чудового кіно, в якому забули сделать послідовний монтаж. добро, хоч є, про что згадаті. так, ее життя поганим НЕ назвеш, пріємні Переважно спогади. а коли трапляє Сумні або важкі, то вона НЕ загліблюватіметься. погані спогади Тамара Павлівна не любила и намагалась унікат, як и нещаслівіх людей. як від, Наприклад, ту жіночку з їхнього купе. ну як можна буті такою наївною и безпосередно, щоб всю дорогу до Сімферополя розповідаті про свои біді та Негода. так, вона скромна І, Можливо, дуже добра жінка, альо навіщо так псуваті настрій оточуючім. Тамара Павлівна всегда підозрювала, что коли діляться своими проблемами, то діляться буквально. тому мала слабкість до щасливих, здорових та молодих. молодість, молодість ... до речі про тієї зимовий спогад. ВІН Ніяк НЕ відпускав тепер Тамару Павлівну и сплівав різнімі боками фантастичних деталей перед очима. сорок років, Які відділялі ее теперішню від тої маленької легкої дівчинки, Ані трохи не засмучувалі, вона НЕ шкодувала за минулим. вона даже НЕ намагалась больше прігадаті того хлопчика в хутровій шапці з вухамі. їй вистача декількох казкових пазлів Побачення тоді Візій. Сніжний цукор вібліскує місячнім мерехтінням, гори сонячного Кришталем та передзвін шіпшіновіх льодяніків. шкода, Тільки, що треба тримати ЦІ Пазлик в Таємниці від Чоловіка. вона покладаючи їх до коробочки ВЛАСНА скарбів. Осінній Київ пріголомшів курортніків и зціпивши грудні Клітини Передчуття зими, в якій КОЖЕН з них вбачалася очевидну непріємну сімволіку. цею трюк з прокруткою годині їм стоїчно доводилося пережіваті КОЖЕН рік по поверненні з санаторію. Микола Федорович на два-три Дні Вмикай телевізор, а Тамара Павлівна підбадьорювала собі жіночімі косметично-Перукарська ЕФЕКТ та готувалась скоріш війта в людський колектив. неабиякий радістю Було Надрукувати фотографії. прігадаті все Побачення, роздівітісь самим та неодмінно запросіті на показ дочок, а потім принести на роботу. повертаючісь додому з фотомайстерні, Тамара Павлівна прітрімувала нетерпіння та з легким піднесенням підфутболювала підсохлі каштани маленьким Черевички. товстенькій пакетик фотокарток спокушав прісісті на лаву. а й правда, Хіба вона НЕ может Трохи перепочіті в сквері. ну що тут. о, це чудовий вид, чудовий. як добро Вийшов Коля, дуже представницький вигляд. и санаторій наш нівроку. а тут шкода, все змазано, я ж так позувала, ну як так можна, просила ж не смікаті рукою. ой, шкода. а Левадію хоч сто років фотограф, а не набрідне, прекрасно!, Царське є Царське. а це Колін Ай-Петрі. так, я ж не посміхалась, Якийсь відсутній вигляд. а Коля цвіте. мабуть образ на мою невсміхнену піку. ну не люблю я це місце. а фото й Непоганий. пощастило з погодою, видно Ялту. як тоді, коли ми з Колею ... ой, Боже. так від чого ВІН так просив піднятісь на Ай-Петрі. так хвілювався, щоб Було сонячно, щоб взяли фотоапарата, робів НАТЯК, а вона все забула, Нічого НЕ зрозуміла .. від дурепа. це ж Дійсно для нього найромантічніше місце на планеті. мій Коля .. смороду тоді Тільки познайомілісь в Киеве и начали зустірачатісь, и літом вона запропонувала поїхаті на море. сама вона булу крімчанкою, виросло в городе руських моряків и офіцерської слави. море Було ее гордістю. и їй хотілось Поділитись своим морем з Цім сухопутнім, таким земним Колію, Який на додачу ще й Ніколи, як виявило, моря не бачив. и спостерігаті его захоплення Морською стіхією та гірськімі світамі Було ее великим задоволений. вона здогадувалась, что хоч и нема за море ВІН у неї закохався, "а за море ВІН навіки полюбивши". тож тоді смороду Трохи помандрувалі узбережжями и запланувалі Ай-Петрі. це булу перша его вершина. ВІН співуче Дуже тоді БУВ щасливий. альо среди чорно-білих старих фоток, что лежати в запилених студенському альбомі, того фото з ??Ай-Петрі немає, бо смороду потім подаємо вглиб, Йому хотілось найти обсерваторію, альо чолов'га у військовій ФОРМІ, что вібіг з УАЗіка, налякалася їх и засвітів плівку. и тепер через роки КОЛІ, мабуть, неодмінно хотілось піднятісь туди и перезняті ту Щасливе мить. Коля, Коля .. а про что в цею годину думала вона! про Дзвоник? про шапку з вухамі? чужі недоречні спогади з минулим неїхнього життя. Яке глупство. яка прікрість и Яке неспівпадіння. и Постійна зацікленість на ВЛАСНА прідуркуватіх Примха. а ВІН все бачив и Нічого їй не сказавши, Ані словом не дорікнув. вона Вже знала, что скаже Йому, коли повернеться додому. їй даже захотілося найти ту жінку з купе и дослухаті ее до кінця, альо поїзд Пішов, як це з ними часто Трапляється. Тамара Павлівна больше не дивувалась карток, а Трохи посіділа просто так, роздівляючісь чобітки. потів набрала Миколу Федоровича и попереду, что Трохи затрімається. тоді встала и Пішла назад на зупинка, бо решила ще під'їхаті в тій магазин, де бачила гарні груші.