Блог | Звідки береться байдужість чи зловтіха у дітей і дорослих: про розвиток емпатії і природні реакції під час війни

Про поступовий розвиток емпатії, межі дозволеної жорстокості та "розлюднення". У дітей та дорослих. Вийшов не допис, а цілий посібник, але сподіваюсь, практичний.

У нормотипової дитини емпатія "розвивається" разом з розвитком самої дитини. Ми можемо умовно виділити етапи:

1. Сенсорна — автоматичний емоційний відгук.
2. Емоційна — усвідомлення емоцій іншого.
3. Когнітивна — розуміння причин емоцій та прогнозування стану інших.

До 2 років емпатія у дитини переважно "сенсорна", без розуміння стану.

* Якщо поруч інша дитина заплаче, чи мама (близький дорослий) дитини засмучена, малюк теж може заплакати. Але ще не тому, що співпереживає, а, тому що "заразився" емоцією.

Це автоматична, дзеркальна реакція у відповідь на емоцію іншого.

* Дитина може вкусити, вдарити дорослого – і поки не побачить реакцію, не розуміє, що зробила боляче.

* Дитина може регулювати емоцію завдяки дорослому, через контакт з ним.

Що потрібно для розвитку: Надійна емоційна присутність батьків. Контакт, взаємодія з дорослим.

Що заважає в розвитку: Хронічний стрес або емоційна відсутність батьків.

2–3 роки - З’являється розуміння: "я та інший" і цей інший може відчувати інше, і цьому іншому може бути боляче. * Дитина може більш усвідомлено мати бажання допомогти, заспокоїти, дати іграшку, погладити, підтримати.

Але контроль імпульсів ще зовсім слабкий, і дитина може одночасно вдарити, штовхнути чи вкусити, а потім пожаліти, а потім знов вкусити того, хто поруч.

Що потрібно:

– Моделі поведінки дорослих, які пояснюють емоції, дії, наслідки ("Він\вона плаче, бо боляче").

– Дорослі проявляють емпатію. Дають відчуття підтримки.

– Показують, як вони самі заспокоюються

– рольові ігри

Що заважає:

– Емоційна нестабільність дорослих,

– неузгодженість в їх реакціях та правилах, відсутність взаємодії,

– ігнорування та нечутливість до стану та емоцій дитини.

3–5 років – Емпатія стає більш усвідомленою.

* В цьому віці дитина може експерименти з "живим" ("а що буде, якщо я?"), іноді може нашкодити комахам чи іграшці – це лякає дорослих, але це в цьому віці є варіантом норми.

* Імпульси в цьому віці сильніші за усвідомлення. Це закономірно, але потребує реакції дорослого: пояснити, зупинити, дати інший спосіб дослідити. Дитина має зупинятися, якщо ці експерименти завдають болю рослині, комасі, тварині або людині.

* З’являються перші чіткі моральні уявлення: "це добре", "це погано". Формуються уявлення про справедливість.

* Поки дитина не здатна витримати амбівалентні емоції.

* Починає розуміти причинно-наслідковий зв’язок: "Я зробив – іншому боляче". У неї виникає почуття провини чи радості від допомоги. Розуміє, що її дії впливають на стан іншого.

Що потрібно:

– пояснювати свої дії та дії інших,

– пояснювати і називати емоції, показувати приклад їх регулювання,

– давати можливість спостерігати за іншими, пояснювати, чому людина може плакати, радіти чи злитися.

– Грати в рольові ігри.

– Проявляти емпатію та коментувати приклади підтримки та емпатії.

– Відмічати прояви турботи самої дитини.

* Особливо в цьому віці важливо – Ставити чіткі межі. Дитина має бачити – всі дії мають наслідки.

Що заважає:

– байдужість до почуттів дитини, відчутність емоційної підтримки, жорстокість,

– Саме в цьому віці дитина може зафіксувати: мій\чужий біль не має значення.

6–10 років – розвиток когнітивної емпатії

* Дитина може усвідомлювати та називати свої емоції, розрізняє емоції інших. Здатна вибачитися щиро.

* Вже напрацьований контроль. Дитина може самостійно зупинитися, якщо зрозуміла, що завдала болю чи шкоди. Може передбачити наслідки своїх дій.

* З’являється усвідомлена здатність до співчуття, співпереживання. Розуміння, які слова чи дії можуть ранити. Чого слід, чого не слід говорити.

* Формується чи сформована здатність ставити себе на місце іншого. Навіть уявляти, як може почуватись хтось, хто навіть зараз відсутній.

* Вчиться самостійно регулювати емоції. Пояснювати свої вибори та дії. Брати відповідальність.

* Усвідомлення, що інші можуть мати інші погляди та емоції.

* Зародження власних моральних правил – не тільки таких, які прийняті. І не тільки тому, що так сказали старші чи авторитетні.

* Дитина може починати конфронтувати з правилами старших.

Може сказати – я так відчуваю. Я так вирішив.

Що потрібно:

– Приклади емпатії. Уважність до почуттів дитини.

– Пояснення емоцій та ситуацій.

– Приклад регулювання емоцій.

– Читання та обговорення історій, книг, мультфільмів.

– Рольові ігри,

– початок обговорення етичних дилем.

Що заважає:

– Недостатня соціальна взаємодія.

– Досвід ігнорування, одинокості, відчуженості, насильства — емпатія приглушується, як механізм виживання.

Виживання в будь-якому віці важливіше за співпереживання.

11–16 років – Здатність аналізувати мотиви, потреби й емоції інших. Усвідомлення, що емоції можуть бути складними, багатошаровими.

* Можливість витримати амбівалентні емоції.

* Глибше розуміння власних мотивів, емоцій, здатність до альтруїзму.

* Вміння усвідомлено обирати, як реагувати на стан іншого.

* Здатність до рефлексій.

* Можливість відповісти собі: "Що я можу зробити, щоб допомогти?" чи "Чому я не хочу допомогти?".

* Формується власна система моральних цінностей та переконань, яка може відрізнятися від батьківської.

* Поява критичного ставлення до соціальних норм та правил.

Але:

* гормональні зміни впливають на сприйняття емоцій, своїх та чужих

* підліток може відмовлятися від "емпатійної взаємодії", думаючи, що виглядатиме слабаком, чи міркувати, що це доводить його дорослість чи незалежність

* прояви емпатії можуть залежати від норм групи

* підлітки можуть експериментувати з різними соціальними ролями – іноді це призводить до дистанціювання від емоцій інших

* доступ до соцмереж, стрічки новин – постійний потік інформації та зображень чужого болю може призвести до емпатичного дистресу. Вигорання.

Що потрібно:

– можливість безпечно обговорювати власні страхи, сумніви та конфлікти.

– Волонтерство, спільні проєкти.

– Спонукання до рефлексій, написання есе, обговорення етичних питань, дискусії.

– Повага та приклад емпатії.

Що заважає:

– відсутність довіри та надійних дорослих поруч, самотність.

– Відсутність чи неможливість соціальної взаємодії.

– булінг, тиск,

– травматичний досвід,

– відсутність прикладів турботи.

Звідки ж береться байдужість чи зловтіха

Ми бачили, що в нормі в дитинстві емпатія поступово зростає

Ми спостерігаємо брак емпатії:

* Якщо дитина не отримує прикладів турботи, чи сама постійно зазнає болю. Щоб вижити, психіка відключає чутливість до чужого болю.

* Якщо в сім’ї був досвід насильства.

* Якщо був досвід непокараної агресії: коли жорстокість давала винагороду чи владу.

* Коли включається захисний механізм: "Я не відчуваю чужого болю, бо тоді я починаю знов відчувати свій".

* Коли людина жила в досвіді "культури сили": наприклад в концепції "виживає сильніший", має працювати "природний відбір", навіщо нам слабаки.

* Коли змушуючи іншого страждати, людина відчуває владу там, де раніше була безсилою.

* У людей із певними рисами (наприклад, психопатичними) інший біологічний механізм – можуть активуватись зони задоволення, якщо інший страждає і це дає відчуття контролю чи переваги.

Природні реакції під час війни

1. Дійсно, ми можемо переживати стан емпатійного дистресу – це емоційне перевантаження, яке виникає, коли людина дуже довго та інтенсивно переживає біль або страждання інших.

І вже не має достатніх ресурсів, щоб з ним впоратися. Вона може відсторонюватися, уникати ситуації і контакту з тим, що викликає сильні емоції. Чи знецінювати емоції та переживання інших.

2. Емпатія повністю не зникає, вона може спрямуватись виключно на "своїх". У стані загрози психіка працює за принципом "свої – чужі". Це еволюційний механізм виживання: щоб зберегти ресурси, людина може співчувати лише близьким, не ворогам.

3. Зловтіха у ставленні до ворога не каже про те, що ми втратили можливість емпатувати. сміх і зловтіха зменшують відчуття безсилля, це форма психологічної розрядки, хоч мінімальна компенсація за завдані страждання.

4. Якщо людина взагалі втратила здатність співчувати навіть своїм – тоді можна пропонувати гіпотезу про притуплення емпатії.

Якщо зловтіха спрямована лише на ворога, який продовжує чинити зло і це зло поки не компенсоване, не покарано – це нормальна реакція психіки.

Емпатія починається з того, що хтось може витримати наші емоції.

Іноді – назвати їх для нас. Іноді – побути мовчки поруч. Іноді – запропонувати допомогу.

Але в будь-якому випадку – прийняти нас без засудження.

Нам потрібні "свої".

Обіймаю, Родино як хочу Перемоги!