Яким був Тернопіль на початку ХХ століття: місто показали на унікальних листівках
Історія Тернополя сягає глибини століть – від первісних поселень на берегах Серету до середньовічної фортеці, що захищала від татарських і турецьких набігів. Але на початку ХХ століття місто набуло нового вигляду – воно перетворювалося на європейський центр із розвиненим культурним і громадським життям.
Унікальні листівки тієї доби дозволяють відчути атмосферу Тернополя, яким він був понад сто років тому. У мережі оприлюднили архівні світлини.
Історія Тернополя налічує понад 450 років. Вперше місто згадується 1540 року, коли польський король Сигізмунд І Старий видав грамоту краківському каштелянові й великому коронному гетьману Яну Амору Тарновському на заснування нового міста та будівництво фортеці на березі Серету в урочищі Сопільче. Зведення замку тривало вісім років – він мав захищати південно-східні кордони королівства від татарських набігів.
Люди здавна селилися на теренах сучасного Тернополя. Тутешні землі були родючими, а навколишні ліси слугували надійним укриттям від ворогів. Археологи виявили сліди стоянок ще з Х тисячоліття до н. е. У часи Київської Русі тут існувало укріплення Топільче, зруйноване під час походу Батия 1240–1241 років.
У XVI столітті Тернопіль залишався невеликим, проте добре укріпленим містом. Його захищали замок, міські вежі й брами, а довкола пролягали болота та штучні рови. Уже 1548 року Тернопіль отримав маґдебурзьке право, яке надало містянам численні привілеї: звільнення від податків і мит, право на ярмарки та торги. Водночас місто неодноразово потерпало від нападів татар і турків, які впродовж 1544–1698 років чотирнадцять разів спустошували його.
Через Тернопіль пролягав шлях козаків Богдана Хмельницького під час визвольної війни проти польської шляхти. Місцеві мешканці долучалися до його загонів, боролися за свої права, віру й культуру. У 1648 році тернополяни допомагали козацьким військам під час походу на Львів.
Після Першого поділу Польщі 1772 року Тернопіль увійшов до складу Габсбурзької монархії та став повітовим центром Королівства Галичини і Лодомерії. Під час наполеонівських війн у 1809 році місто на короткий час перейшло до Російської імперії, однак у 1815 році було повернуте Австрії.
У XIX столітті Тернопіль розвивався як освітній та культурний осередок. 1876 року тут відкрили філію "Просвіти", яка видавала книжки, організовувала концерти й вистави. Завдяки її діяльності у 1898 році постала українська гімназія, що виховала цілу плеяду діячів культури – від митрополита Йосипа Сліпого до режисера Леся Курбаса.
На зламі століть місто зберігало європейську атмосферу. Центральні вулиці Руська, Валовa, Міцкевича прикрашали крамниці, готелі, кам’яниці. Тернополяни гуртувалися у спортивно-патріотичні організації "Сокіл", "Січ", "Пласт". Місцева молодь готувалася до боротьби за незалежність – багато хто вступав до лав Українських січових стрільців.
3 березня 1918 року у Тернополі відбулося велике віче на підтримку Української Народної Республіки, а в листопаді 1918 року, після утворення ЗУНР, місто стало її тимчасовою столицею. Тут працював Державний секретаріат, поки уряд не переїхав до Станіславова. У 1919 році Тернопіль приймав Директорію УНР на чолі з Симоном Петлюрою, а згодом пережив і польську, і більшовицьку окупації.
Листівки початку ХХ століття відображають той особливий час, коли Тернопіль поєднував риси давнього фортифікованого міста і нового культурного центру.
Раніше OBOZ.UA розповідав, яким був Тернопіль під час бомбардувань у 1944 році.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.