Яким був Львів після Другої світової війни: архівні фото

Львів – одне з найдавніших та найкрасивіших міст України. Заснований у XIII столітті князем Данилом Галицьким, Львів швидко став важливим торговим та культурним центром Східної Європи. Перша згадка датується 1256 роком. Місто було назване на честь сина короля Данила – Лева. Завдяки вигідному географічному положенню на перетині торгових шляхів, Львів швидко розвивався та зростав.

Протягом своєї історії місто перебувало під владою різних держав: Польщі, Австро-Угорщини, Російської імперії та Радянського Союзу. У мережі оприлюднили архівні фото міста періоду середини XX століття.

На початку XX століття Львів, який тоді перебував у складі Австро-Угорщини, переживав період економічного та культурного піднесення. Місто було відоме своїми архітектурними пам'ятками, університетом та культурними подіями. Львів також був важливим центром українського національного руху.

Після розпаду Австро-Угорщини місто стало частиною Польщі.

За Пактом Молотова-Ріббентропа Львів, як і вся Галичина, мав увійти до складу СРСР. Однак через певну неузгодженість 12 вересня 1939 року Вермахт почав облогу міста. Вже 19 вересня до околиць Львова підійшли радянські війська, і 20 вересня німецька армія покинула місто.

30 червня 1941 року Львів знову окупували нацисти. Того ж дня на площі Ринок Українські Національні Збори проголосили Акт відновлення Української Держави, не питаючи дозволу німців. Це стало початком масових репресій проти українців.

1 серпня 1941 року у Львові створено адміністрацію дистрикту Галичина.

У 1943 році нацисти винищили львівське гетто.

27 липня 1944 року Червона армія повернулася до Львова.

У 1946 році, відповідно до угоди між СРСР і Польщею, більшість польського населення покинула Львів та Галичину. Натомість прибули переселенці з Росії, російськомовні євреї та українці зі східних регіонів. Українців-лемків, які переїжджали з Польщі, натомість розселяли у віддалених районах Західної України або ще далі. У результаті, етнічний склад Львова знову зазнав змін, і в місті все частіше можна було почути російську мову.

У післявоєнний період у місті збудували кілька промислових гігантів: Львівський автобусний завод, Львівхімсільмаш, Авіаремонтний завод, Танкоремонтний завод, "Електрон", "Кінескоп", "Полярон" та інші.

У 1950-х і особливо в 1960-х роках Львів відчував гостру потребу в робітничих кадрах, що спричинило масове переселення мешканців навколишніх сіл до міста. У цей період були збудовані великі житлові масиви, такі як Південний, Сріблястий, Сихів, Рясне, Майорівка, Збоїща та інші.

На основі факультетів Львівського університету, Політехніки, Консерваторії та освітніх закладів, що залишилися з часів Польщі й Австро-Угорщини, було відкрито кілька нових вищих навчальних установ. Серед них — педагогічний (який у 1960 році перевели до Дрогобича), медичний, лісотехнічний, сільськогосподарський та зооветеринарний інститути. Також з’явилися Інститут прикладного і декоративного мистецтва, Український поліграфічний інститут та Інститут фізичної культури.

У перші два десятиліття після війни активно обговорювалися плани щодо нового вигляду Львова, який мав відповідати статусу регіонального центру УРСР. Місто стало справжнім викликом для радянської влади через свою унікальну "європейськість", яка суттєво відрізняла його від інших радянських населених пунктів із типовою забудовою.

Вузькі вулички створювали труднощі для руху вантажного транспорту, промислові зони були хаотично розташовані серед житлових кварталів, відчувався брак магістральних доріг, а зростання населення лише ускладнювало ситуацію. На відміну від більшості інших міст, які потрапили під радянську юрисдикцію після війни, Львів не мав чітко визначеного плану забудови. Це суперечило радянським стандартам, тож влада прагнула змінити місто, зробивши його подібним до типових радянських промислових центрів.

Також OBOZ.UA розповідав історію одного з найстаріших міст України – Переяслава.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.