УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Лариса Денисенко: "Собі досліджуваті прістойніше и чесніше"

Лариса Денисенко: 'Собі досліджуваті прістойніше и чесніше'

Лариса дописала роман и дала почитати рукопис. Згадаю мені "Забавки з плоті та крові", "Кавовий присмаков кориці", "Корпорація ідіотів". Чи не тому, что цею текст чімось їх нагадує. Радше навпаки: позбав десь на середіні тексту ловиш себе на думці, что від ВІН, фірмовий ее гумор, вісь же - характерні діалоги, а отут - и знайомиться композіційній прийом. Cпеціфічне удовольствие от читання ее текстів "великої форми" завжди породжує купу запитань ...

- Твій новий роман з РОБОЧЕГО (поки що?) Назви "Моє життя: від Померло до Загибла діда" має для мене "особисту" передісторію. Участь 2006-го у проекті "Кіноромані", коли ти решила розповідаті про фільм "Список Шіндлера". Підозрюю, что увага до німецько-єврейсько-українського питання з "явилась у тобі ще раніше. Дитинство? Юність?

- Ті абсолютно права. Я торкає цієї тими во время Обговорення стрічкі "Список Шіндлера", и коли писала свой тематичний есей. Тема, котру я намагалася проговоріті у романі, родом з мого дитинства та юності. Колі я булу малою, в мені вірувала ненависть до німців. Такої сили, что згадуючи це, мені й зараз незатішно. Я читала книжки про дітей-героїв и ненавіділа німців. Я дівілася кіно про другу Світову войну и ненавіділа німців. Зрештою, я сказала батькам, что Не буду вчитува німецьку мову, хочай смороду, власне НЕ наполягалі на тому. Альо це булу демонстративна заява на упереджень.

Крім того, я відмовлялася лістуватіся з піонерамі НДР. Спромоглася продавать німецькім туристам піонерські галстуки, что їх традіційно Було прив'язав до грат Брестської фортеці, в якості галстуків убитих піонерів. Досі пам'ятаю вирази їхніх облич, смороду не знали, як мают поводітіся. Смороду мені Щось платили (гроші, жуйки, ручки) i волілі вмерти, тут и зараз.

Я зацькувала делегацію німецькіх студентов в Хатіні, змусіла їх переховувати у автобусі, бо слідувала за ними, Сонячно на них поглядаючі, вказуючі під землю, Звідки наче доносівся стогін та жалібно музика, наспівуючі пісню "Це лунає в Бухенвальді дзвін". Між тім, невідомо для чого на своих старих джинсах я ключем вішкребла велетенську свастику, и ходила вулицями, провокуючі людей на ненависть.

Цікаво, что ЦІ джинси згорілі у Вогні каміну дачі под Берліном, я віддала їх своїй подрузі Каті, котра Вперше їхала до німеччини, там за ЦІ джинси ее Ледь не побили панки в електрічці. У Києві на це ідіотське хуліганство Такої Реакції Не було, мене могли прісороміті то й все. Напевне, я ще тоді Хотіла розібратіся. У ненавісті. У бажанні вбивати. У вмінні пробачати. Чому це сталося з нами, як це позначені на нас?

- У романі Присутні листи, смороду стають Єдиним люстром, у якому Бачимо цього героя - фантомного німецького офіцера, что проживши у божевільні чи не 60 років, а отут, у листах - чуттєвого, вразливе, думаючи ... Чі доладно тобі писалися оці Чоловічі, Німецькі , офіцерські тексти? Як ти перевтілювалась у нього?

- Складно. Хочай я відразу відчула его. Можливо, ТОМУ ЩО ВІН має прототип. Не чистять, а як завжди в мене Буває - додуманій, дотягнутись ї допісаній. Я бачила его освіченім, любляча, молодим, сповнений ідеології, книжок та віри. Я не можу Сказати, что намагалася буті ним, коли писала ЦІ листи, альо я бачила его и знала, як и чім ВІН живе. Яким повітрям ВІН диха ніні вранці, коли писав дружіні цього листа. Що его обурює, Які в нього кнопки. Уві что ВІН зараз вірить, в чому Вже зневірівся. Що его вітягує назовні, что повертає в тій світ, де его дружина та діти. Що віклікає его ненависть.

У романі Чотири листи німецького офіцера. Я знала, что хочу Написати у кожному з них. До окрем файлу запісувала ключові слова та фрази. Спочатку віпісався перший, потім - четвертий, другий, Третій. После третього мене трусило найбільше.

- Ті рішуче пишеш і "жиди", і "євреї" - чому у різніх місцях по-різному?

- Тут все просто. Я намагалася Передат Ставлення до нації різніх героїв у Різні періоді. Словорозділ Дуже просто: від поваги / завинили до ненавісті / бравурності.

- Чі булу якась першопочатково історія, котра підштовхнула тобі до ідеї роману? Історія булу німецька чі?

- Дозволю Собі навести один цікавий спогад. Я нещодавно про це Згадаю, альо, очевидно, самє цею спогад и ставши Поштовх. Я розповідала в есеї до фільму "Список Шіндлера", як позбулася ненавісті до німців. Колі дівілася Цю стрічку разом Із своим колєги, офіцером Рейху, адвокатом на имя Дітер Білас. Замість кісті руки в нього БУВ гак. Мі Дивувалися стрічку, ВІН плакав, я також плакала, и вітірала Йому очі Хусткого, бо гаком вітіраті очі можна пріноровітіся, альо Важко.

І від тоді .. це Було Дуже дивно, я дівілася на его старе Обличчя, и ВІН наворожила мені бібліотекарку моєї районної бібліотеки Броніславу Абрамівну. Вона булу єврейкою польсько-українського походження. Це усвідомлення и порівняння Прийшла на мить. І зникло. Зрештою, старі люди часто подібні Одне на одного, я намагаюся про це жартуваті в романі, де одна з моїх героїнь відає лауреатів Нобелівської премії за своих родічів.

- У Деяк моментах роману відчутна кіно-естетика, вірніше, естетика німецького кіна - НЕ підкажеш, Які стрічкі тобі надихана?

- Я стількі Всього передівілася за цею годину - від німецької порнографії до серйозної документалістікі (хочай це питання - то багато серйозніше), что Важко назваті основні стрічкі. Звічайній, что я переглядалось фільми Тиквера, Віма Вендерса, Флоріана Хенкеля фон Доннесмарка, Фатіха Акіна, Крауса, ЛІНК та багатьох других; стрічку "Гете" кліпмейкера Філіпа Штельцль різноманітні стрічкі про життя емігрантів. У Германии розвинутості соціальне кіно, то ж я надивуватися досхочу. Шкода, что не знаю німецької мови (ех, дитяча впертість), альо добро, что знаю англійську, багаті фільмів Із субтітруванням.

- Тема близнюків и двоїстості, як и чорного гумору з цього приводу, є у кількох твоїх романах. Досліджуєш собі?

- Я решила, что від собі не Варто бігті, краще добряче у Собі розібратіся. Звічайній, что я досліджую себе. Як и других. Собі досліджуваті даже прістойніше и чесніше, наче повертаєшся у підліткові роки. Зізнаюся тобі, я Хотіла цього разу унікнуті тим подвійності, а ще больше - чорного гумору, альо так и НЕ змогла. Бо воно реально пре и є потужном ськладової як мого характеру, так и моїх текстів.

- Зізнавайся - яке Житомирське село ти описала для візіту Марті? и Який то БУВ Німецький морг з таким розкішнім частуванням? Невже вігадала?

- Село - збірний образ. Звічайній, что я булу на Житомирщині, пройшли селами передмість Житомира та Коростишева. Альо ВСІ ЦІ истории, Котре насічені образи села, подаровані різнімі селами Київщини, Чернігівщини та Житомирщини. Цею образ карнавальний в дечому, тому без Зміни масок тут Ніяк НЕ можна обійтіся. Крім того, це погляд Киевськой МІСЬКОЇ жінки, котра до того ж намагається перевтілітіся в німкеню. Суцільний маскарад.

А Щодо крематорію та похорону діда Марті - це чиста вігадка. Я побачим це - як картину, котру з якогось дива віпісав Брейгель та Матіас Герунг. Не думаю, то багато візуалізація мого власного похорону, хочай, направду вариант НЕ з найгіршіх. Бачиш, вновь пре чорний гумор. Певне, треба сідаті та писати Щось нове.