Як Україні закріпитися на ринку критичних матеріалів ЄС: Лобач назвав основні вимоги

У Європі продовжує набирати популярність ініціатива щодо створення спільної системи запасів критично важливих сировинних матеріалів, серед яких, наприклад, титан, цирконій і каолін. Спроба ЄС зменшити залежність від обмеженого кола постачальників – це можливість для багатої на ресурси України стати альтернативним і більш гнучким джерелом сировини для європейської промисловості. Однак, щоб закріпитися в цій ніші та отримати довгострокові економічні вигоди, країні необхідно забезпечити високу якість поставок, відповідність суворим технічним стандартам та стабільність логістичних ланцюгів. Це вимагає трансформації пострадянських виробничих активів України в експортно-орієнтовані компанії, стверджує Олександр Лобач.

Лобач – керівник із понад 20-річним стажем у гірничодобувному, сировинному та переробному секторах, який побудував кар’єру засновника власної компанії в США. На посаді генерального директора Просянського ГЗК він збільшив капіталізацію підприємства в сім разів, вивів український каолін на ринки Європи, Азії, Африки та Латинської Америки, а також сформував клієнтську базу з понад 200 міжнародних корпорацій, зокрема Roca, Kerama Marazzi, Ideal Standard та UPM. Потім заснував ТОВ "Українська мінеральна компанія", де розвинув напрям залізоокисних пігментів та імпорту критичної сировини – кальцинованого каоліну для медичної гумово-латексної промисловості, лакофарбового виробництва та спецбудівельної гуми. Пізніше, очоливши правління дистрибуторської компанії TiMR S.P.Z.O.O, за два роки збільшив обсяг реалізації титановмісної та цирконієвої сировини з нуля до 10 млн доларів, організувавши логістичні хаби в кількох країнах Європи. Його практичний досвід впровадження міжнародних стандартів та побудови стійких експортних ланцюгів може стати робочою моделлю для українських компаній, які прагнуть закріпитися в системі стратегічних поставок ЄС.

За його словами, головною проблемою української сировинної промисловості на світовому рівні залишається відсутність системної моделі роботи за міжнародними стандартами. Багато підприємств роками функціонують у логіці внутрішнього ринку, лише зрідка здійснюючи разові експортні угоди. З подібним підходом він зіткнувся й сам у 2006 році, очоливши Просянський ГЗК, який дістався йому з застарілими процесами та орієнтацією виробництва переважно на локальних покупців.

"За всіма ознаками підприємство мало величезний потенціал для розвитку на світовому рівні, – згадує Лобач.Перехід від виробничої логіки до управлінської моделі, орієнтованої на вимоги міжнародних клієнтів, став можливим завдяки впровадженню Олександром стандартів ISO. Після цих рішень розпочалася перебудова системи контролю параметрів продукції та укладення довгострокових експортних контрактів, що дозволило підприємству не тільки вийти на закордонні ринки, а й закріпитися у високоприбуткових сегментах. За три роки компанія зросла більш ніж у 7 разів з точки зору капіталізації.

Однак просто переорієнтуватися на експорт підприємству недостатньо. З досвіду Олександра Лобача у дистрибуції титановмісної та цирконієвої сировини, постачальнику необхідно також забезпечити власну логістичну інфраструктуру. Це дозволить гарантувати стабільність і передбачуваність поставок та перейти від статусу "постачальника з України" до статусу учасника європейського виробничого ланцюга.

"Наявність складу в Європі – це елемент довіри. Клієнт розуміє, що продукція доступна, перевірена та відповідає заявленим характеристикам", – пояснює Лобач.

На його думку, саме поєднання стандартизованого виробництва та власної логістичної інфраструктури сьогодні може зробити українську сировину затребуваною в Європі. Це означає, що гірничодобувному, сировинному та переробному секторам уже зараз необхідно переглянути логіку виробництва та доставки, щоб стати частиною архітектури європейського суверенітету.