Блог | Безподатковий трикутник, або Бартер на єдиному податку: ані бартеру, ані оподаткування

Оскільки за перебування на єдиному податку доходом для цілей оподаткування (для третьої групи) й порівняння з дозволеним річним лімітом (а це вже – для всіх груп) є згідно з пунктом 292.1 Податкового кодексу України (ПКУ) саме гроші, дехто з юридичних або фізичних осіб на цій системі оподаткування прагне до бартеру.

Однак негрошові розрахунки "єдиноподатникам" прямо заборонені пунктом 291.6 ПКУ, тому ті, хто хоче пробартеруватися, бартер не демонструють, а заключають договори, що передбачають оплату, але роблять одне одному постійни ВІДстрочення, кількість і тривалість яких аніде в законодавстві не обмежені, й тому ПРОстрочення навіть не починаються – просто висять собі взаємні заборгованості.

Податківці ж у таких випадках не дуже законно, але наполегливо вимагають заліку, погрожуючи визнанням грошових угод фіктивними через суд, де з ними сперечатися за практикою вельми важко, ну а залік, коли він все ж відбувається, прирівнюють вже  у сукупності з базовою угодою – до договору, який не передбачає компенсації і який за підпунктом 292.3 ПКУ означає безоплатне отримання з відповідним визнанням доходу, причому суди традиційно їх і в цьому теж підтримують.

Прийом проти цього податкового лома існує давно, хоча й не так давно, як колесо, тож колесо ніхто тут не вигадував, і йдеться не про нього, а про щось трикутне.

Тобто надто хитровихитрувані платники, яким навіть найгуманніший в світі український варіант єдиного податку здається величезним непосильним тягарем, створюють безподатковий трикутник, шукаючи третього (суто мордорське запитання: Чи будеш третім?), щоб нахабно бартеруватися втрьох за "трикутним колом" – товари чи послуги йдуть (за грошовими договорами!) від А до Б, від Б до В й від В до А, причому на ПРИБЛИЗНО однакові суми.

Кожен що треба віддав і що треба отримав, відстрочення йдуть за тим самим трикутним колом і так само пролонговуються, а прихований бартер при цьому розгледіти вже достатньо важко.

Але ж хоча б навіть і розгледіли – то й що далі? Навіть за судової участі? Який ще залік, коли дебітор в кожного не є його кредитором???

Приміром, той самий А й знати не знає, що Б, який йому заборгував, віддав щось тому самому В, який це й віддав цьому А!

Решта, звісно, нічого теж не знають. А хоча б і знали! Які вони мають юридичні важелі, щоб ПРИМУСИТИ обох партнерів за різними угодами до заліку? Дати не співпадають, суми не збігаються, причому в кожну КОНКРЕТНУ мить – навіть і приблизно!

Працює…