Блог | Коли дизель "переїде" з АЗС в холодильник: часу не так багато

Є зручний міф: бензин подорожчав, най буде. Проблема автомобілістів. На жаль, пальне - це не про авто. Воно і в хлібі, молоці, яйцях, ліках, цементі, доставці, базарній картоплі, і навіть у булочці, яку хтось купує "до кави". Бо перш ніж булочка стала булочкою, хтось привіз борошно. Хтось доставив цукор. Хтось підвіз упаковку. Хтось доїхав до цеху і включив піч. Хтось розвіз готову продукцію. І на кожному етапі є ДВЗ, як бухгалтер інфляції.

У березні 2026 року НБУ вже прямо вказав: інфляція в Україні прискорилася до 7,9% у річному вимірі, а одним із головних чинників стало саме зростання цін на пальне. НБУ також зафіксував, що інфляція пального пришвидшилася до 23,4% рік до року. "Зростання цін на пальне було одним із ключових чинників прискорення інфляції", - такий сигнал дав Нацбанк у березневому коментарі.

Часовий лаг: справжній удар приходить потім

Найнеприємніше в паливній інфляції те, що вона не б’є миттєво. Це "відкладений постріл". Спочатку дорожчає заправка. Потім перевізник перераховує тариф. Потім виробник отримує новий рахунок за логістику. Потім магазин бачить нову закупівельну ціну. Потім споживач отримує новий цінник. Це не один день. Міжнародний валютний фонд у дослідженні динаміки цін на пальне для 162 країн вказав, що шок від подорожчання нафти в середньому досягає піку в роздрібній ціні бензину приблизно через шість місяців. А далі цей удар ще розходиться по товарах і послугах. Тобто найцікавіше починається не тоді, коли всі побачили страшні цифри на стелах АЗС. Найцікавіше починається пізніше. У нашому випадку це може виглядати так:

 весна - стрибок цін на пальне;

 початок літа - перерахунок логістики й тарифів (хоча подекуди перевізники вже змінили прайс);

 липень-серпень - нові ціни в роздрібній торгівлі;

 осінь - ефект нового врожаю, агросектору, зберігання, переробки і доставки

Саме восени Україна може отримати зовсім інший продуктовий кошик. Не кошик, а маленьку валізу тривоги. Чому осінь особливо небезпечна? Бо новий врожай - це не романтична картинка з комбайном на заході сонця. Це пальне. Дуже багато пального. Поле, техніка, сушіння, перевезення, елеватори, склади, доставка до переробників, доставка до магазинів.

Якщо дизель уже закладений у сезон за високою ціною, то нові цінники потім не скажуть: "Вибачте, ми передумали". Вони залишаться. Навіть якщо нафта згодом подешевшає. Це один із найнеприємніших законів економіки. Коли нафта дорожчає, бізнес швидко пояснює: "Вибачте, у нас собівартість". Коли нафта дешевшає, бізнес вже не знижує ціни. Бо за цей час виросли інші витрати: зарплати, оренда, кредитні платежі, закупівлі, тарифи перевізників, складські послуги, очікування. Ціна - не гумка. Вона більше схожа на пластилін: угору її розтягнули, а назад вона вже не складається в стару форму.

Чому в Європі пальне "тримають" з усіх сил

На Заході паливний удар амортизують. Розуміють: якщо пальне пішло вгору, невдовзі це вилізе у продуктах, транспорті, промисловості і політичній температурі суспільства. Європейський центральний банк пояснював: монетарна політика не може просто взяти і знизити ціни на енергоносії. Але центробанк має стежити, коли високі енергетичні витрати починають переливатися у широку інфляцію через непрямі ефекти, зарплати та інфляційні очікування.

Це ключовий момент. Інфляція стає небезпечною тоді, коли вона перетворюється з окремої події на погоду. Бізнес живе з думкою: "Все дорожчатиме, тому піднімемо ціни заздалегідь". Працівники думають: "Все дорожчає, треба вимагати більше". Постачальники роблять ціновий "запас". І от уже ціни ростуть не лише тому, що подорожчав дизель, а тому, що вся система почала чекати подорожчання. Це інфляційне самонавіювання, тільки рахунок приходить справжній.

У Європі та інших країнах цей ефект намагаються гасити різними способами. OECD (Organisation for Economic Co-operation and Development - Організація економічного співробітництва та розвитку) описувала, що країни застосовували різні інструменти:

• тимчасово зменшували акцизи;
• вводили субсидії на дизель;
• фіксували максимальні ціни для окремих груп споживачів;
• компенсували частину вартості на рівні постачальників;
• зменшували ПДВ на енергоносії або пов’язані товари.
• навіть вводили ліміти на підняття цін протягом дня/тижня тощо

Це не ідеальні рішення. У кожного своя ціна. Субсидії коштують бюджету. Обмеження цін можуть ламати ринок. Зниження податків зменшує доходи держави. Але логіка зрозуміла: краще витратити частину ресурсу зараз, ніж потім лікувати інфляційний грип в усій економіці. Бо коли паливний удар уже розійшовся по хлібу, молоку, будматеріалах, доставці, транспорті й зарплатних очікуваннях, його не збереш назад у каністру. Україна ж пішла іншим шляхом: не стримувати подорожчання, а частково компенсувати удар первинним споживачам - автовласникам. Кешбек - попсова штука. Він зрозумілий. Його можна показати. Людина отримала гроші назад і на секунду відчула, що держава поруч. Але є проблема: кешбек - латка для водіїв, а не для бізнесу. Фермеру не стає дешевше зібрати врожай. Перевізнику не стає дешевше возити продукти, якщо водій легковика повернув кілька сотень гривень.

На жаль, в Україні відкинули всі апробовані на Заході методи стримування цін на пальне. Навіть залишили "в живих" недоподаток персонально для кожної АЗС - так звані авансові платежі. Це, коли кожна заправка, не залежно від обсягів продажу, платить 60 тис. грн. щомісяця. Цей "креатив" фінансового комітету ВРУ добиває малі і середні АЗС, що вже впливає на конкуренцію на ринку, послаблює її. А це дає волю іншим мережам ще більше задирати ціни. Сміховинно, але ці аванси заледве дають 3,5 млрд. грн. за рік, в той час як на кеш-бек за квітень витратять за різними оцінками від 6 до 9 млрд. грн.

Дорогий бензин вигідний бюджету. Але недовго

Дорожче пальне для бюджету вигідне. Бо більша ціна - більша база для ПДВ та інших податків. При ціні 60 грн за літр ПДВ - 12 грн, а при 90 - вже 18 грн. Майже з нічого бюджет має плюс 6 грн. з літра. А ще акцизи. У першому кварталі 2026 року до бюджету надійшло їх 35 млрд. грн. - на 53% більше, ніж у першому кварталі торік. Зростання - це нові ставки акцизу з 1 січня 2026 року + девальвація гривні. Бізнес, який починає закладати дороге пальне в свої процеси, теж спочатку нарощує обороти, що також впливає і на ПДВ, і на податок з прибутку. Тобто короткостроково бюджет справді отримує жирніший шматок. Можна якусь крихту повернути кешбеком.

Але в цієї гри є другий тайм. Високі ціни скорочують споживання. Люди менше їздять. Бізнес менше виробляє. Частина перевезень стає нерентабельною. Частина товарів дорожчає так, що покупець просто відмовляється. Магазин замовляє менше. Виробник випускає менше. Перевізник возить менше. І тоді податкова база, яка спочатку красиво розширилась, починає худнути.

Чому бажання миттєвої вигоди перемагає? Бо політика живе короткими відрізками. Бюджет треба закривати зараз. Соціальні виплати - зараз. Військові потреби - зараз. Звіти - зараз. А інфляційний удар прийде через кілька місяців, вже наче сам по собі, розмитий по тисячах цінників. Ніхто не напише на батоні: "+2 грн через дизель, який не стримали навесні". Отже, за бюджетний "банкет" заплатять всі без винятку.

Якщо ціни на пальне не знизяться і держава не буде їх стримувати, Україна матиме кілька хвиль подорожчання. Перша вже є: пряме подорожчання пального і транспортних послуг. Друга прийде через логістику: продукти, будматеріали, побутові товари, доставка. Третя - через новий врожай і агросектор: пальне в полі, пальне в сушінні, пальне  зберіганні, пальне в перевезенні. Четверта - через очікування: бізнес почне ставити ціни "з запасом", бо не знає, що буде завтра. І це не паніка. Це звичайна економічна механіка.

Саме тому стримування цін на пальне важливе не, як подарунок автомобілістам, а як антиінфляційний запобіжник. Не дати дизелю рознестися по всіх полицях супермаркету. Не дозволити бізнесу закладати в прайси страх, запас і "а раптом ще гірше". Головне питання не в тому, скільки гривень повернули, а скільки додаткової собівартості вже розповзлося по економіці? І хто за це все заплатить?

Якщо ми не хочемо восени ловити ціни сачком по всіх магазинах, то все просто: досить лікувати економіку рекламними латками. Час говорити не про компенсацію болю, а про те, як не бити себе молотком по пальцях?